Читати книгу - "Генерали імперії"

покладав чи не найбільші надії), тож фінляндський уряд переорієнтувався на Німеччину (хоч Маннергейм і був проти), яка вже посилено готувала напад на СРСР. Маннергейму довелося, всупереч власним планам, пристати до рішення уряду, і з другої половини 1940 року він прийняв допомогу вермахту в підготовці та реформуванні фінської армії. До всього ж уряд — знову всупереч згоді Маннергейма — дав добро на транзит німецьких військ в Норвегію через фінську територію. Так поступово Фінляндія втягувалася в майбутню війну на боці Німеччини. Правда, в травні 1941 року президент Рюті, хоч як його не вмовляли Гітлер та Кейтель, заявив, що його країна не буде брати участі в агресії проти СРСР. І все б нічого, але саме тоді, на початку травня, біля самого фінського кордону почали загрозливо накопичуватися радянські війська, і Маннергейму нічого не залишилося робити, як відразу ж оголосити всезагальну мобілізацію — баритися, коли СРСР щось затіяв, було рівнозначно програшу.

І все ж, коли рано — вранці 22 червня Німеччина напала на СРСР, Маннергейм намагався будь-що уникнути військових зобов’язань, але все зіпсував фюрер. Аби поставити Фінляндію перед фактом і втягнути її у війну, по радіо Третього рейху о шостій нуль-нуль ранку 22 червня 1941 року було передано заяву Гітлера, в якій він зокрема сказав, що фінські і німецькі війська пліч-о-пліч стоять на узбережжі Північного Льодовитого океану, захищаючи фінську землю. Але ж Фінляндія не зобов’язувалася вступати у війну разом з німцями, про що на переговорах з німцями неодноразово підкреслювало фінське керівництво, тож у рейхсканцлера не було підстав для такої заяви. Він зробив це в однобічному порядку і лише з однією провокативною метою — поставити Фінляндію перед фактом, що звершився, а це примусить СРСР напасти на країну Суомі, і таким чином вона зав’язне у війні. (А втім, був певний Маннергейм, радянці навряд чи відмовилися б від своєї ідеї нападу на Фінляндію.) Але Фінляндія була поставлена на поріг війни, радянські частини методично обстрілювали територію Фінляндії і нападали на фінських прикордонників, раз по раз влаштовуючи криваві провокації на її рубежах. А коли вони вчинили жорстокий авіаналіт на Гельсінкі, Фінляндія, яка до того ще якось терпіла прикордонні конфлікти, змушена була оголосити СРСР війну. Але бойові дії Фінляндії зводилися лише до повернення тих її споконвічних територій, які СРСР захопив у неї в 1940 році під час Зимової війни. 31 серпня 1941 року частини фінської армії вийшли на свій старий кордон. Кампанія у Східній Карелії розвивалася настільки успішно, що коли в листопаді Черчілль звернувся до Маннергейма, як до свого старого друга, з пропозицією виступити посередником в налагоджуванні відносин з Радянським Союзом, Маннергейм завагався: а чи треба? Принаймні зараз, адже наступ його армії розвивався так успішно! Та й не загарбували його воїни чужої території, а тільки повертали собі своє. Тож момент було упущено — Маннергейм потім жалкуватиме, що не прислухався до поради Черчілля, а Великобританія тим часом під натиском Москви оголосила Фінляндії як союзниці Німеччини війну. І Маннергейм вдруге пошкодує, що не пристав на пропозицію Черчілля, власне, довго роздумував і програв сильний хід. Та що тепер? І все ж коли рейхсканцлер почав наполягати, аби він захопив Мурманськ і перерізав залізницю, якою надходила допомога союзників у внутрішні райони СРСР, він рішуче відмовився. Хоча й міг те зробити, і це б тоді поставило СРСР в надто скрутне становище, шкода, що СРСР так ніколи й не оцінив великодушність фінського головнокомандуючого. Фюрер між тим наполегливо вмовляв фінів перерізати залізницю і захопити Мурманськ, вмовляв аж до середини 1942 року, але Маннергейм так і не пристав на його пропозицію, проявивши розумну далекоглядність. Відмовився він також і від настійної пропозиції видати євреїв, які ховалися у Фінляндії від переслідувань гестапо. Починаючи із зими 1943 року, маршал Маннергейм став наполегливо радити парламенту якомога швидше вийти з війни, але парламент потонув у безплідних дебатах, а час ішов. Час працював не на користь Фінляндії. Щоправда, влітку СРСР виступив з пропозиціями про мир, і вже почалися були з цього приводу переговори, але швидко і зайшли в тупик — червоні не хотіли йти ані на які уступки, вимагаючи їх тільки від супротивної сторони. Парламент на це не погодився, і все повернулося на круги своя. Каменем спотикання, крім усього іншого, була заява СРСР, аби Фінляндія негайно заповзла в межі кордонів 1940 року і виплатила йому величезну контрибуцію, для якої Фінляндія не мала коштів. 9 червня 1944 року Радянська армія зненацька перейшла в контрнаступ на Карельському перешийку — серйозна загроза нависла над Фінляндією. Розуміючи це, Маннергейм кинув у бій всі резерви, що в нього були, але справі це не зарадило. Досить швидко радянські частини захопили Виборг і розпочали великомасштабні дії в Східній Карелії. З безвиході уряд запросив допомоги у своєї союзниці, але німці надали Маннергейму всього лише одну артилерійську бригаду, кілька ескадрилій та боєприпаси. І все ж 20 липня фінам вдалося зупинити наступ радянської армії західніше Виборга і місцями навіть перейти в контратаку. Очевидно, це вплинуло на ситуацію, і радянське командування відмовилось від наміру захопити Південну Фінляндію та почало перекидати свої війська в Прибалтику.

Це був хоч якийсь та перепочинок, і ним треба було сповна скористатися і зосередити всі зусилля на укладенні угоди з радянським керівництвом — в ім’я спасіння країни.

28 липня 1944 року президент Рюті в супроводі міністрів-силовиків прибув у Ставку головнокомандуючого, аби повідомити його, що у зв’язку з критичною ситуацією він прийняв рішення піти у відставку. Для досягнення миру, додав президент, потрібно реорганізувати уряд. Ще раніше він питав головнокомандуючого, чи не погодиться той, на випадок зміни в уряді, зайняти пост прем’єр-міністра, і отримав негативну відповідь. Аби дещо її пом’якшити, Маннергейм додав:

— Прошу мене правильно зрозуміти: в такий складний час, в момент найбільшої небезпеки, що нависала над країною, я не можу залишити пост головнокомандуючого, це може скінчитися ще більшою катастрофою!

Президент тоді його зрозумів і загалом схвалив відмову. І ось тепер він знову повернувся до попередньої розмови, але запропонував маршалу вже пост глави держави.

— Я відмовлюся від президентства, якщо головнокомандуючий погодиться стати моїм наступником.

Маннергейм мовчав, дивлячись прямо перед собою, і здавалося, не чув пропозиції президента. Тоді президент зайшов з іншого боку.

— В ситуації, що склалася і продовжує складатися, на жаль, не на користь нашої держави, я просто змушений піти у відставку. Ще раз повторюю: в тому разі, якщо Маннергейм стане моїм наступником. Інакше