Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

того, що, відколи він нічого не сказав їй про майбутній приїзд сестри, називала браком довіри до нього; але вона пишалася успіхом, до якого була причетна, й це відбилося в її відповіді.

28. Надміру веселощів

Аґата користалася перевагами, які відкрило перед нею світське товариство, з природним хистом, і її впевнена поведінка у такому дуже гоноровому колі братові подобалась. Роки, коли вона була дружиною шкільного вчителя у провінції, немовби опали з неї, не лишивши й сліду. Але наслідок цього Ульріх, стенувши плечима, поки що означив такими словами: «Високій аристократії до вподоби, що нас називають зрощеними близнюками. Вона завжди цікавилася більше звіринцями, ніж, скажімо, мистецтвом».

У мовчазній згоді вони сприймали все, що відбувалося, лише як інтерлюдію. У їхньому домашньому побуті треба було багато чого змінити чи влаштувати по-новому, обоє зрозуміли це вже першого дня. Але вони нічого не робили, боячись повернутися до розмови, межі якої годі було вгадати наперед. Віддавши свою спальню Аґаті, Ульріх перебрався до ґардеробної кімнати, де його відділяла від сестри ванна кімната, а згодом поступився сестрі ще й більшістю своїх шаф. Співчуття з цього приводу він відхилив, пославшись на колосник святого Лаврентія; проте Аґата серйозно й не думала, що порушила братові його життя старого парубка, позаяк він запевнив її, що дуже щасливий, і позаяк лише вельми туманно уявляла собі, якою мірою щастя було приступне йому доти. Тепер їй подобався цей будинок з його небуржуазною обстановкою, з безліччю непотрібних декоративних і підсобних кімнат довкола нечисленних придатних для житла й тепер переповнених; у всьому цьому було щось від церемонної ввічливости минулих часів, беззахисної перед самовдоволено-зневажливим ставленням до них нинішніх, але іноді німий протест ошатних кімнат проти непроханого безладу наводив і смуток, як його наводять обірвані й переплутані струни на темпераментно вигнутомій деці. В такі хвилини Аґата усвідомлювала, що брат вибрав цей відлеглий від вулиці будинок аж ніяк не випадково й не без наміру, як він намагався це подати, і в давніх стінах озивався не зовсім німий, але й не зовсім чутний голос пристрасти. Але ні сама вона, ні Ульріх не зізнавалися собі ні в чому, крім того, що цей безлад довкола їх тішить. Вони мешкали без комфорту, після Аґатиного вторгнення їжу замовляли в сусідньому готелі й у всьому знаходили привід для трохи надмірних веселощів, як це буває на пікніку, коли на лужку обходишся гіршою їжею, ніж подають за столом.

За таких умов не було й справжньої прислуги. Від досвідченого слуги, якого Ульріх, поселившись у цьому будинку, найняв тільки на короткий час — адже чоловік то був уже літній, збирався піти на спочинок і очікував лише, поки залагодяться якісь там формальності, — не можна було вимагати надто багато, й Ульріх навантажував його якомога менше; а обов’язки покоївки Ульріхові довелося виконувати самому, бо справа з облаштуванням кімнати, де можна було б поселити порядну дівчину, ще й досі, як і багато чого іншого, далі намірів не посунулась, і кілька спроб зрушити її з місця нічого путнього не дали. Отож Ульріх домагався неабияких успіхів у ролі зброєносця, збираючи свою лицарку на світські завоювання. До того ж Аґата тим часом почала обновлювати своє спорядження, і її покупки заповнювали будинок. А що ні його планування, ні умеблювання на жінку розраховані не були, то Аґата взяла собі за звичку використовувати весь будинок як ґардеробну кімнату, і внаслідок цього Ульріх хоч-не-хоч мусив знайомитися з її обновами. Двері поміж кімнатами стояли навстіж, його гімнастичні пристрої слугували манекенами й вішаками, а самого його, щоб і він сказав свою думку, відривали від письмового столу, як Цинцинната від плуга. Це зводило нанівець усі його намагання засісти за роботу, хоч таке бажання й далі жило в ньому, очікуючи своєї години, але він не просто терпів ці перешкоди з надією, що колись їм настане край, а й діставав від них задоволення, для нього нове, мов якесь омолодження. На вигляд бездіяльна активність сестри потріскувала в його самотності, наче вогник у ще не прогрітій печі. Світлі хвилі чарівливих веселощів, темні хвилі людської довіри заповнювали кімнати, де він мешкав, і в тих хвилях кімнати переставали бути простором, де він доти пересувався лише так, як йому заманеться. Але в цій невичерпності чиєїсь присутности його вражала насамперед та особливість, що незліченні дрібниці, з яких вона, присутність, складалася, разом давали величезний, зовсім неочікуваний результат: нетерпіння втратити свій час, це невтоленне відчуття, що не полишало його все життя, хоч би які великі й важливі, на загальну думку, речі випадали на його долю, — відчуття це, йому на подив, цілком зникло, й він уперше любив своє буденне життя, анітрохи ні про що не замислюючись.

Авжеж, він навіть аж надто захоплено затамовував подих, коли Аґата з властивою жінкам поважністю в таких речах спонукала його милуватися привабливими дрібничками, які вона скуповувала. Ульріх вдавав, ніби його зачаровує кумедна своєрідність жіночої натури, яка, бувши такою самою розважливою, все ж таки чутливіша, ніж чоловіча, і саме через це відкритіша ідеї грубого прикрашання, ще дальшої від виваженої людяности, ніж грубість чоловіча. А може, так воно насправді й було. Адже оті численні, невеличкі, до смішного ніжні несподівані ідеї, з якими він тепер стикався, — прикрашати себе бісером, кучериками, мереживом і гаптуванням з безглуздими візерунками просто-таки огидно-привабливих барв, — ці красоти, що нагадують оздоби в ярмарковому тирі, красоти, які наскрізь бачить кожна розумна жінка, але які через це анітрохи не втрачають для неї своєї принадности, почали обплутувати його павутиною свого осяйного безумства. Бо все, навіть блазенське й вульґарне, якщо сприймати його з усією серйозністю й ставити себе на один рівень з ним, поширює довкола власний смак і лад, хмільний аромат свого себелюбства, притаманну йому волю грати й подобатись. Ось що відчував Ульріх, коли спостерігав, як чепуриться, вдаючись до всіляких маніпуляцій, сестра. Він приносив, відносив, милувався, схвалював, давав, коли просила, поради, допомагав приміряти. Він застигав з Аґатою перед дзеркалом. У наші дні, коли жінка своїм виглядом нагадує добре обсмалену курку, з якою вже не треба довго морочитись, важко уявити собі її колишній вигляд у всій чарівності довго стримуваного апетиту, який тим часом уже став смішним. Довга спідниця, немовби пришита кравцем до підлоги й усе ж таки якимсь дивом здатна пливти над нею, мала під собою спершу потаємні легенькі спідниці