Читати книгу - "Лікарня на відлюдді"

вже загинаємося». «Гроші є?» — Чумак їх питає. «Ось, — кажуть, — тридцять тисяч». Чумак гроші перерахував, сховав і

каже: «Гаразд, хлопці, заряджу вам воду». А вони: «Раптом не допоможе?» То він їм: «Не сціть, усе буде гаразд...»

От тепер вже зірвався справжній регіт. Найгірше виявилося тим, хто був стерильний і не мав змоги триматися за живіт. Коли нарешті всі заспокоїлися, Медвідь запитав:

— А ми що, оперувати сьогодні не будемо? Чого вони хворого не дають? Ну, вічно резину тягнуть... Наталю, не в службу, а в дружбу, збігай, піджени їх, бо до вечора збиратимемось...

— Сміх-сміхом, — сказав Щур, коли медсестра зникла за дверима, — а я знаю дійсно правдиву історію про Кашпіровського — це зі знайомою моєї дружини сталося. Вона така розгодована була — жах... Кілограмів зо сто п'ятдесят важила. Усе спробувала — жодного результату. Уяви — трагедія. Жінка навіть заміж не може вийти! А тут якраз Кашпіровський з'явився. Ну, вона всі його сеанси дивилася — ніякого результату. То хтось їй порадив поїхати-таки до нього на прийом. Ну, ви уявляєте собі, як тоді було до Кашпіровського на індивідуальний прийом потрапити? Місяць товклася у Києві по чергах. Купу бабок на хабарі всяким чиновникам вивалила... Нарешті домоглася.

До операційної увійшла розгублена Наталя.

— Де хворий? — тихо запитав її Медвідь.

— Шукають, — так само тихо відповіла вона.

— Як це — шукають?!

— Просто. Ніде немає. Нещодавно ще був, а зараз немає.

— Як це — немає? — обурився Ілля. — Може, до туалету вийшов?

— Та ні, всі туалети обдивилися.

— Ну, може, прийшов до нього хто? Може, від нервів перекурити вийшов? Та що ви, як діти, чесне слово? Хворого знайти не можуть...

— Вони шукають, — переконувала Наталя, — всі, навіть Олег Вікторович допомагає!

Медвідь лише обурено похитав головою.

— Ну, так що там, Сергію Андрійовичу, з цією родичкою?

— Уявіть собі, — продовжував Щур, — баба стільки сил та коштів витратила, схуднути хоче — аж пищить... І ось нарешті стоїть перед отими заповітними дверима, свято вірячи, що зараз... Одним словом, заводять її. Зала здоровезна. А він сидить десь аж там у кутку за столом, що навіть обличчя не видно. Ще й пише.

Навіть голови не підняв! Питає: «Що у вас?». А вона: «Так і так, дуже товста, схуднути не можу, Все перепробувала...». Він не дослухав і каже: «Жрать надо меньше. Слєдующій». Так її й вивели. У баби у коридорі шок, істерика. Подумати — вона на нього, як на Бога, а він... Так і поїхала додому.

— І що, і все? — тремтячим голосом перепитала Наталя.

— Усе, — відповів Щур. — А вдома приїхала, сіла жерти — не може. Апетиту немає, до їжі відраза. Так і схудла. Заміж давно вже вийшла. На Кашпіровського свого досі молиться.

— Нормально... — перетравлюючи почуте, промовив Медвідь. — Ні, ну як це називається? Він що, озвірів, цей ветеринар? Ну так же ж не можна! Серйозний чоловік, також лікар... Ану, Наталю...

Тим часом увійшов Олег.

— Слухайте, — почав він, — хворого вашого дійсно немає. Пропав! Із кінцями... Дівчата все обдивилися. Надвір бігали...

— Цирк безплатний, — сказав Ілля. — А інші хворі у його палаті що кажуть?

— Вийшов із палати... Далі ніхто не знає.

— Ну... і що робити накажете?

— Не знаю, — знизав плечима Олег. — Якесь непорозуміння... Втекти у будь-якому разі не повинен...

— А я що, так тут повинен стояти? — розізлився Ілля. — Мені за півтори години на складі треба бути — січкарню забирати.

— Яку ще січкарню? — не зрозумів Олег.

— Апарат такий, — популярно пояснив Голоюх. — Сам бурячиння для свиней дрібнить, щоб руками не різати. Півтонни за годину.

— О Господи...

— Ну, ви міський, не розбираєтеся... — проспівала Наталя. — А наш доктор також поспішає — на похорон.

— До кого? — здивувався Ілля.

— У нього кіт помер...

Медвідь мовчав якусь мить, а потім несподівано здер рукавиці та, кинувши їх на підлогу, пішов із операційної.

— Ти куди? Ілля Петрович! — не зрозумів Щур. — Нам що, також можна розходитися?

— А що ж іще! — зірвався Медвідь. — Кіт накрився, а ти мовчиш... Так би до вечора твого ветеринара шукали!

— До чого тут мій кіт? — не зрозумів Щур.

— Ну, Гриневич його лікував?

— Лікував... і клізму робив...

— І що після того?

— Здох...

— А ветеринар що сказав?

— Що я сам повинен розуміти — медицина не всесильна...

***

Перші жовті листки вже лежали під деревами, а кругом яскравіли чарівні осінні барви. Стояла тиха тепла погода, хоча час від часу зривався достатньо відчутний вітерець, що здіймав вихор пилюки на дорозі, а потім так само несподівано кудись зникав.

— Гарне місце, — сказав Олег, розкладаючи шампури на мангалі, в якому вже тлів яскраво-червоний жар.

— Тут влітку народу — тьма, — пояснював Голоюх. — На річці рибалять, загоряють. А от восени та ще й у будень нікого.

— Застряг шеф, — сказав Олег.

— Шарманку вибирає...

Ольга з Людмилою підійшли, нагулявшись.

— Ну що, мужчини, — запитала Люда, — коли куштуватимемо? Дуже вже смачно пахне...

— Це дим, — сказав Тарас. — М'ясо ще не почало готуватися. Однаково Медвідь ще не приїхав.

— Та он, їде! — вигукнула Ольга.

«Нива» під'їхала і зупинилася. Вигляд завідуючого, що виліз із машини, був не надто задоволений.

— Привіт іменинникам, — сказав він.

На обличчі Іллі з'явився натуральний подив, коли побачив Ольгу.

— Приємно вас тут бачити, незрівнянна пані Ольго...

— Ото вже не чекали... — посміхнулася вона.

— Дійсно, не чекав, — не став заперечувати Ілля. — Але воно й на краще. Бо сьогодні цілий день виключно неприємні сюрпризи. Хворий мало не з операційної втік, січкарню не купив...

— Чому? — здивувався Голоюх.

— Здоровезна, громіздка. Увесь її вигляд підказує, що скоро поломиться. О... де це я так забруднився?

Знявши куртку, Ілля заходився тріпати її, перекинувши через низьку гілку дерева. Підійшла і привіталася з товариством його дружина.

— Бачиш — і він також не сподівався мене тут побачити, — прошепотіла Ольга.

— Я також не сподівався побачити тебе тут, — так само тихо відповів Олег.

— У якому