Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

Наступний загін складався з чотирьох воїв. Без шуму б не обійшлося, якби не Бось. Він підкрався плазом якомога ближче, випростався й обома руками метнув пару ножів і відразу другу. Влучив.

— А ти майстер! — сказав Боримисл.

Пройшли ще кілька постів. Задушливий сморід забивав подих. Довелося прикладати до носа рукави, дихати ротом. Допомагало кепсько.

— Як ці охоронці тут витримують?

— Їх часто міняють. Кожні три годи… — Боримисл спинився на півслові. — Я тупак! Ми тут вже більше години. Скоро зміна постів! Вони знайдуть…

— Мусимо встигнути. Там — ще два пости…

— Чекайте. А як ми будемо шукати наших? В’язниця ж велика! — мовила Рутенія.

— Думаю, якщо ми будемо там, то я відчую. Принаймні, Дзеванну, — озвався Віт.

— Що ж, будемо сподіватися. Інакше ми йдемо у власну тюрму! — сказав Бось.

Останні пости пройшли швидко, але попереду з’явилась несподівана перешкода. Двоє вовкулак, що охороняли важкі дубові двері, заляпані кров’ю. Смолоскипи більше диміли, ніж світили. Вовкулаки сиділи на ланцюгах, але від того легше не ставало.

— Оце вже халепа, — прошепотів Боримисл. — Раніше їх не було.

Вовкулаки його почули і зіскочили з місця. З їхніх пащек виривалося хрипіння, готове перерости у гарчання. Червоні очі виблискували яскравіше за смолоскипи.

— Холера! — вилаявся тихцем Бось. — А бартки нам нащо? Вони ж на вовкулак зачаровані! Якщо ті, у лісі, не наважувались наблизитися, то, може, й ці відступлять? Бо битися з ними мені не того…

Битися з ними Рутенії теж не хотілося. Діставши бартки, всі разом вискочили з-за рогу, опинившись просто перед носом у тварюк. Ті вишкірили зуби і глухо загарчали.

Червоні язики. Червоні нелюдські очі. Жовті безжальні зуби. Смердючі пащеки. М’язисті тулуби. Міцні лапи, один удар яких може знести голову. Густе чорне хутро вилискує у світлі смолоскипів.

Рутенія пригадала цей задушливий запах. Зараз він перекрив усе. Вовкулаки ступили уперед. Слина скрапувала з розтулених щелеп. Відьма міцніше стисла заговорену сокиру і тицьнула одному вовкулаці у морду. Те саме зробили Боримисл і Золота з іншим звіром.

Ті відступили, а нападники зробили крок уперед. Ще один крок — і вовкулаки знову відступили. Завмерли. Напружилися. Хутро на загривках стала дибки. Присіли для стрибка. Озирнулися. Впилися поглядами у бартки. І стрибнули!

Ланцюги напнулися, і з дзенькотом розірвались. Усі присіли, а вовкулаки промайнули над їхніми головами. І зникли у темряві.

— Здається, шлях вільний? — спитав Золота, підводячись.

— Принаймні, у в’язницю, — сказав Бось.

Боримисл навалився на двері. Війнуло таким смородом, що довелося трохи постояти на порозі, перш ніж наважитись увійти.

— В’язниця — це велика кругла зала, довкруж якої розташовані камери і підземні льохи. Є другий і третій рівні, — пояснив Боримисл на одному диханні й ковтнув ротом повітря. — Сходи вздовж стін.

— То розділяємося й оглядаємо? — запропонувала Рутенія.

— Йдемо назад. Їх тут немає. — раптом сказав чугайстер.

— Як немає? — стривожився Боримисл. — Де Русана? Де вона?

— Я певен. Якби тут була Дзеванна, я б відчув її. З приводу Русани нічого не скажу, бо її не знаю. Але якщо їх схопили разом, то, мабуть, і тримають поруч.

— Вона мусить бути тут! Я все тут переверну знизу догори! — лютував Боримисл.

Він кинувся зі смолоскипом вздовж камер, льохів, зазирав усередину, спустився на другий рівень, на третій — і розчарований повернувся назад.

— Та тут узагалі порожньо. Що сталося? Де в’язні? Їх тут раніше була сила силенна! Що він задумав?

— Може, є ще якась в'язниця?

— Та є! Але він не став би там тримати важливих бранців!

— Думаю, — озвався Бось, — пора вибиратися. І бігом. Нам ще Книгу знайти!

Вони покинули підземелля і рвонулися нагору тими ж сходами. Цього разу ніщо їх не спиняло — на верхньому пості охорони не виявилося. Лише свіжі плями на стінах.

— Вовкулаки попрацювали — сказав Бось.

Вибралися нагору й дісталися бібліотеки.

Величезне приміщення було вщерть забите книжками. Книжки вздовж стін, на спеціальних полицях, підлозі, вздовж оздоблених червоними і жовтими вітражами вікон. Великі й малі, у зшитках і просто аркушами, з назвами й без них, чорні, червоні, вкриті золотим тисненням. Окремо лежали туби з сувоями. А посередині кімнати — масивна різьблена підставка для читання. Її чотири ніжки були зроблені у вигляді змій. Змії тримали у