Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

ст. 194 КК). Умисне ставлення до таких наслідків вимагає кваліфікації не за нормою про кваліфікований вид злочину, а за тією, яка передбачає відповідальність за відповідне умисне посягання.

Визначення моменту закінчення складів злочинів, виділених за ступенем суспільної небезпеки

Момент закінчення основного і кваліфікованого або особливо кваліфікованого видів злочинів може не співпадати. Це має місце, якщо:

1) простий склад злочину — формальний чи усічений, а кваліфікований або особливо кваліфікований — матеріальний. Наприклад, простий склад злочину, передбаченого ст. 372 КК “Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності”, закінчений з моменту пред’явлення обвинувачення у вчиненні злочину за відомо невинній особі, а кваліфікований — відтоді, коли має місце ще й штучне створення доказів обвинувачення або іншої фальсифікації.

2) в нормі про основний склад злочину як наслідок передбачено створення загрози заподіяння певної шкоди, а кваліфікований склад цього ж злочину передбачає заподіяння реальної шкоди. Так, самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда є закінченим злочином відтоді, коли виникла загроза загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 283 КК), або ж коли настала загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 283 КК).

Важливо враховувати ще й те, що момент закінчення кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів злочину може відрізнятися ще й з врахуванням характеру ознак, з врахуванням яких диференційована кримінальна відповідальність. Передбачене ч. 2 ст. 189 КК вимагання чужого майна, якщо воно вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища має такий же момент закінчення, як і простий вид цього ж злочину — відколи відповідна вимога, яка супроводжується погрозою, доведена до потерпілого. Такий же кваліфікований склад вимагання, але який має місце в зв’язку з погрозою вбивства або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є закінченим злочином, коли до потерпілого доведено зміст саме такої погрози. Якщо ж скоєне кваліфікується за ч. 2 ст. 189 КК за ознаками пошкодження або знищення майна або ся завдання значної шкоди потерпілому, то посягання визнається закінченим з моменту настання таких наслідків.

В усякому разі слід мати на увазі, що кваліфікований чи особливо кваліфікований або привілейований склади злочинів не можуть мати момент закінчення більш ранній, ніж основний склад цього ж злочину. Якщо тлумачення диспозиції відповідної частини статті КК приводить до висновку, що передбачене нею посягання має більш ранній момент закінчення, ніж те, відповідальність за яке встановлене в частині першій цієї ж статті, то це вказує, що різними частинами статті передбачена відповідальність за різні прості склади злочинів.

Кваліфікація у випадках, коли ознаки, з врахуванням яких диференційована кримінальна відповідальність мають місце лише в посягання одного із співучасників

Ознаки, з врахуванням яких виділені кваліфіковані, особливо кваліфіковані, привілейовані склади злочинів можуть мати місце лише щодо окремих учасників злочину і не поширюватися на інших співучасників.

Наприклад, у вчиненні умисного вбивства приймають участь дві особи, одна з яких раніше вчинила умисне вбивство, а інша вчиняє такий злочин вперше.

Зрозуміло, що кваліфікація дій всіх співучасників однаково — враховуючи наявність відповідної ознаки лише в одного з них, чи навпаки — ігноруючи цю ознаку, оскільки вона відсутня в інших учасників злочину веде до порушення принципів кримінально-правової кваліфікації, зокрема, її індивідуальності, точності. Тому при кваліфікації у таких випадках слід враховувати сформульовані теорією кримінального права положення (які загалом вже викладалися при аналізі питань кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті):

1) кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі, привілеюючі ознаки повинні бути в виконавця злочину. Лише за цієї умови інші співучасники можуть нести відповідальність за відповідний вид злочину;

2) ознаки, які характеризують лише особу, не поширюються на інших співучасників, якщо вони не наділені ними.

Кваліфікація у випадках, коли кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі ознаки становлять собою самостійні злочини

Ознаки з використанням яких диференційована кримінальна відповідальність, можуть становити собою самостійні злочини. Тобто, в таких випадках кваліфікований або особливо кваліфікований вид злочину становить собою складений злочини — враховану законодавцем у окремій кримінально-правовій норму сукупність злочинів, яка включає в себе:

1) простий вид злочину;

2) інший злочини, який відіграє роль кваліфікуючої чи особливо кваліфікуючої ознаки.

Конструкція такого складу злочину виглядає так:

Кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину = Простий склад злочину + Склад злочину, передбачений самостійною статтею Особливої частини КК

В чинному КК так побудовані кваліфіковані, особливо кваліфіковані склади злочинів, які виділяються за наслідками. Наприклад, в ч. 2 ст. 121 КК передбачена відповідальність за кваліфіковані види умисного тяжкого тілесного ушкодження. Поміж інших кваліфікуючих ознак передбачена така, як смерть потерпілого, причому, як загальновизнано в теорії та на практиці, ставлення до смерті потерпілого виражається в необережності. Тобто:

Частина 2 ст. 121 КК = Частина 1 ст. 121 КК + Частина 1 (2) ст. 119 КК

Поєднання простого складу злочину з іншим злочином, виділення такого конгломерату як кваліфікованого складу злочину означає, що законодавець вимагає застосування у відповідних випадках саме норми про кваліфікований вид злочину. Він вважає, що такий складений злочин більш небезпечний, ніж елементи, які його утворюють. Це підтверджується і порівнянням санкцій відповідних статей Особливої частини КК. Так, за умисне тяжке ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, в ч. 2 ст. 121 передбачене позбавлення волі на строк від семи до десяти років. В той же час, простий вид тяжкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК) карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років, а за вбивство через необережність передбачене покарання у вигляді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той же строк (ч. 1 ст. 119 КК), вбивство через необережність двох або більше осіб карається позбавленням волі на строк від восьми до п’яти років (ч. 2 ст. 119 КК).

Помилкою буде кваліфікувати скоєне за окремими елементами, які утворюють сукупність (за нормою про простий вид злочину та нормою, яка передбачає самостійний злочин). При такій кваліфікації ігнорується оцінка суспільної небезпеки складеного злочину, яка дана самим законодавцем, буде порушений принцип точності кримінально-правової кваліфікації. Також це може привести до неправильного призначення покарання.

Тому кваліфікуюча, особливо кваліфікуюча ознака, яка передбачена як самостійний злочин, окремо не оцінюється. Все скоєне має кваліфікуватися за нормою, яка включає в себе таких злочин, що відіграє роль ознаки, з врахуванням якої диференційована відповідальність.

Кваліфікація за умови, коли норма, яка