Читати книгу - "Слово після страти"

— Геніальність цього винаходу,— пояснював нам Пауль,— у його простоті. Вішати можна в приміщенні. В звичайній туалетній кімнаті я можу повісити два десятки за годину, як пальта в гардеробі. Причому жоден Із засуджених до останньої хвилини не знатиме, куди і чого його ведуть!

Ще раз похваливши винахід, Жора обережно виклав те, за чим ми прийшли. Розмова з паном старостою була навдивовижу коротка і цілком конкретна. Вислухавши, що ми хочемо, він сказав:

— Двісті пачок сигарет, і аллес ін орднунг!

Ми з Жорою ахнули від подиву. Двісті пачок! Та це ж чотири тисячі сигарет. За них можна купити увесь добовий пайок хліба, який видавався в’язням цілого блока. Я втратив усяку надію, але Жора був не з тих, хто відступає при першій же невдачі. Він почав азартно торгуватися з Паулем.

— Ну, гаразд. Я не якийсь там жмикрут,— сказав під кінець торгу Пауль.— Сто пачок одразу або сто п’ятдесят протягом місяця. Все! А зараз щезніть з очей.

— Який негідник!—обурився Жора, коли ми повернулися на свої нари.— Такого шкуродера я сам би повісив...

Увечері прийшов Антонович.

— Ну, розповідайте, що тут у вас,—сказав він, коли ми зайшли до шлафзали.

Ми сказали, що наші справи поліпшилися: вісімнадцять підпільників уже працюють штатними прибиральниками. Одержуємо цулягу, потроху працюємо серед своїх, знайшли спільну мову з двома німецькими політв’язнями і групою поляків, які створили в нашому блоці свою підпільну організацію. Найближчим часом можна буде ставити питання про злиття усіх підпільних груп в єдину інтернаціональну організацію.

— З цим не поспішайте,— відповів Антонович.— Працюйте поки що з нашими людьми. З усіма іншими підтримуйте контакти, дружіть. А злиття, якщо треба буде, зроблять без вас. Не захоплюйтеся, дотримуйтесь якнайсуворішої конспірації.

— Дядю Ваню і Гришу Шморгуна, як і раніше, ганяють на роботу в штрафну команду,— забідкався Жора.—Та й в Орлятка становище ненадійне через ці кляті мішені... Плюгавий каже, що незабаром усім штрафникам буде кінець.

Ми розповіли про наслідки візиту до блокового.

Уперше за моєї пам’яті Антонович усміхнувся:

— Сто пачок сигарет? А не хотів він сто чортів у печінку, та ще й таких дрібних, як мак? Нам тепер не потрібна його допомога, бо сам лагерфюрер зняв із тебе мішені штрафника.

— Як?

— О другій годині Гесс зайшов в обершрайбштубу і, викликавши Ауфмейєра, наказав йому сьогодні ж перед строєм в’язнів блока зняти мішені штрафника з гефтлінга 131161, який сподобався самому рейхсфюреру. Крім того, за зразкову поведінку і старанну працю наказав видати цьому в’язневі буханець хліба, півкілограма ковбаси і пачку маргарину. Зрозумів?

Я не тямив себе від радощів і кинувся в обійми Жори, який зрадів не менше, ніж я. Дивлячись збоку, можна було подумати, що обох нас відпускають на волю, так ми раділи.

Та Антонович одразу ж вилив на нас цебро холодної води.

— Не поспішайте радіти,— сказав він.— Ще, може, Ауфмейєр спробує зробити Орлятко своїм холуєм. А крім того, ним, як передовим гефтлінгом, може зацікавитися гестапо і запропонує стати їхнім агентом. Будьте готові до всього.

Ох, цей Антонович! Приніс таку радісну звістку й одразу ж накрив мокрим рядном. Але ж і ми гарні: зраділи, наче й справді на волю випускають обох.

Не встигли ми попрощатися з Антоновичем, як прийшов Ауфмейєр. За його наказом Пауль вишикував нас і, як заведено, віддав рапорт, після чого Ауфмейєр звернувся до нас із традиційною промовою про «дисципліну й порядок».

— Мої труди не пропали даром,— сказав на закінчення Ауфмейєр.— Наш блок визнали кращим у таборі. Це дозволило мені звернутися до лагерфюрера з клопотанням про заохочення кращих гефтлінгів.

Далі він сказав, що завдяки його клопотанню п’ять польських фольксдойче визнано чистокровними арійцями. Віднині вони стають привілейованими гефтлінгами. Блокфюрер вийняв із кишені блокнота і назвав п’ять номерів, наказавши їх власникам вийти із строю. Наперед вийшло п’ять кримінальних злочинців із зеленими вінкелями на грудях. Тут же перед строєм їм дозволено було спороти букву «Р». Новоспечені арійці улесливо дякували блокфюреру і лагерфюреру.

Далі Ауфмейєр сказав, що найбільше відзначився я — сподобався самому рейхсфюреру.

— За виняткову старанність у роботі, дисциплінованість і слухняність командування табору знімає з нього мішень штрафника і зараховує до привілейованих гефтлінгів.

Довелося подякувати Ауфмейєру за «батьківську турботу», а Плюгавий Вацек, улесливо посміхаючись, тут же споров з моєї куртки мішені штрафника.

Мене охопили суперечливі почуття. З одного боку, я був несказанно радий, що з мене зняли мішені смерті, а з другого — мені здавалося, що я начебто зрадив товаришів, бо сам обер-кат Гесс потурбувався про мене.

Ауфмейєр потеревенив ще кілька хвилин і пішов з Паулем у блок — він не терпів спеки. А що ж сказати про в’язнів карантинного блока, яких іноді по кілька годин примушували стояти по команді «струнко» під Променями палючого сонця або займатися безглуздою «фізкультурою»? Причому єдиним харчуванням цих нещасних був черпак баланди, яку видавали раз на добу! В Освенцімі пайку хліба вагою в 200 грамів одержували тільки ті, хто працював у арбайтскомандах. Та й що то був за хліб! Ерзацброт, спечений із «борошна» з каштанів, жолудів, чечевиці, проса і дерев’яної тирси. Він був дуже глевкий і важкий, як камінь.

Сонце заходило. Та від розпечених за день камінних блоків і бруківки пашіло жаром. Ми лежали перед блоком прямо на землі і обмірковували події дня. Зненацька з блока вискочив Плюгавий Вацек і, вигукнувши мій номер, звелів іти до блокового. «Ну, починається»,— подумав я.

На ліжку блокового Пауля розвалився у подушках і килимах Ауфмейєр. Він був напідпитку, бо лежав у мундирі й чоботях. Я відрапортував як належить і вкляк на місці.

— Ну, задоволений? — спитав він.

— Не знаю, як і дякувати вам за вашу доброту, гер блокфюрер,— відповів я.

— Ти знаєш,