Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона, Аманді Хоуп"

Глава 106

Вкотре засмутилася, що так мало знаю про цей магічний світ. У голові жодної слушної думки. А ця літаюча ще й олії у вогонь підливає. Треба ж така маленька, а стільки встигла проблем створити, навіть після смерті не заспокоїться. Які тут кмітливі дівчатка. Хоча…

- Ти не могла все це сама вигадати, - простягла я, зневажливо відвертаючись від привида. – У вісімнадцять тільки гормони вирують, мізки зазвичай не працюють.

І завмерла в очікуванні, чи заглотить дівчисько наживку. Якщо я потрапила в таку ситуацію, треба максимально отримати з неї вигоду.

- Так, - засмучено підтвердила вона, а я навіть подих затримала, настав момент істини, і Алана сказала те, що я чекала. - Ті, що бачать, ґрунтовно задурили мені голову.

Мої здогади підтвердилися, таки є ляльковод.

«Ну, давай, скажи хто це, - подумки посилала я прохання привидові, що розговорився. - Тих, хто бачить багато, хто конкретно?»

Але Алана розчарувала, повернувши розмову в інший бік, відкриваючи завісу минулого.

- Мене використали, - продовжувала дівчина. – І зрозуміла я це надто пізно. Практично в останній день знайшла потрібне мені заклинання, щоби назавжди не піти в тінь. Якраз до твого приходу в наш світ я встигла його вимовити. Ти наївно вважала, що сама собою раптом стала юною і прекрасною? Та ще й із букетом моїх спогадів?

- Так ось чому... - насупилась я.

- Ті, що бачать, ніяк не чекали такого. Ми з тобою, подружко, зламали всі їхні плани. Спочатку зі знищення імператорської сім'ї, а потім і свідків. Ти напрочуд живуча. Ці старі люди, мабуть, рвуть на собі рідкі волосинки від досади.Мені навіть шкода, що цього разу тобі не врятуватися.

“Ну, ми це ще подивимося! - заперечила їй подумки. – Я вмирати не збираюся».

- Навіщо їм це було потрібно? - вирішила я вивідати по максимуму все, що знає дівчинка.

Вона знизала прозорими плічками.

- Хто ж їх знає? Може, вирішили змінити династію на поступливішу. У цій – одні бойові магії, того й дивись, хтось війну розв'яже. На те вони й бачачі, щоб передбачати майбутнє.

- Ясно! -підсумувала я і додала. – Одне не зрозуміло: як ти зможеш скористатися тілом, якщо мене вб'ють?

- Темна магія – чудова! - відповіла вона загадково. – Я стану першою імператрицею з магією смерті. На цей світ чекають великі зміни!

- Це ж, яким чином ти станеш імператрицею? – хмикнула я.

Навіть у моєму тілі, з нинішніми перспективами, до трону їй ніяк не дістатися.

- Мені Дракон допоможе, - жахливо посміхнулась вона. - Я ж тобі казала: знаю все, що ти знаєш. Принц любить тебе без пам'яті.

- І? - допитувалася я, але Алана на цю тему не сказала більше ні слова, тільки таємниче посміхалася.

Асгард моментально виявить підміну і бідолашному знову доведеться повернутися у світ тіней. Не така вже й розумна, раз вірить, що зможе мене замінити.

Інтерес до привида тут же зник, як тільки я зрозуміла, що її плани, лише фантазія, нехай і збочена. Ніколи дочки лікаря не стати імператрицею.

У камері швидко потемніло. За розмовою й не помітила, що настала ніч. Шалено хотілося спати, але сон ніяк не йшов. Лежачи в темряві чого тільки не передумала.

З кожною хвилиною все більше накочував страх.А що, якщо справді я помру в цьому забитому середньовіччі? Що буде зі мною? Чи повернусь я додому у свій світ? Чи, як Алана, потраплю у світ тіней? Ні, нічого подібного не може статися. Ця казка так просто не скінчиться.

Коли прийшов світанок, я навіть зраділа, всі боки вже відлежала на твердій солом'яній підстилці.

Варто було сонячним променям висвітлити убоге приміщення, як заскреготіли засуви.

- За тобою прийшли, - видала радісно дівчина, що мовчала всю ніч.

Вона мала рацію. У камеру зайшли стражники і досить грубо витягли мене на світ.

Замружилася, від яскравого сонця, очі боліли через безсонну ніч, горло пересохло, одяг став вологим. Стан огидний, ще й тягнуть кудись.

Мене безцеремонно засунули до клітки на возі. Зазнала ще й моторошного почуття сорому. Це що ж, мене зараз провезуть вулицями міста як злочинницю? Здається, у мене сьогодні найгірший день у моєму житті. Пережити б його...

Віз рушив у дорогу в оточенні десятка воїнів. Знайомих серед них не було. Щохвилини я озиралась, сподіваючись, що Дракон ось-ось з'явиться.

Алана так само коливалася поруч зі мною в повітрі, тільки ніхто не звертав на неї уваги. Мабуть, її бачу лише я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍