Читати книгу - "(не) Ідеальний бос , Аксінія Найт"

Розділ 42

* * * Від імені Шеріл * * *

Шеріл лежала у кімнаті, яку їй показала Ніколь. Спогади сьогодення з головою накривали її. Вона давно не відчувала такого страху за життя близької людини. Цілком несподіваним стало для неї власне усвідомлення кохання до Ніколаса. Їй здавалося, що після того, що відбувалося в її житті, вона не зможе нікого покохати. Окрім Алекса, інших чоловіків у її житті нікого не було.

«Алекс...» – подумала вона про цього чоловіка. І яке тепло розлилося в її душі, коли він назвав її своєю сестрою. Дівчині було радісно від того, що їм таки вдалося помиритися і все минуле нарешті залишилося в минулому.

Шеріл спробувала заснути, але сон зовсім до неї не йшов. Вона дуже переймалася Ніком, сподіваючись, що вранці їм вдасться поговорити. Дуже багато хотілося йому сказати.

Подумки обмірковуючи свої фрази та зізнання, дівчина зовсім не помітила, як таки провалилася в сон. На щастя, ніч минула без кошмарів, але відчуття тривоги знову накрило її після пробудження. Шер вийшла на кухню, щоб зробити собі каву і не відразу помітила, що за столом сиділа місіс Флорес.

– Доброго ранку, Шеріл! – гукнула вона дівчину.

– Доброго! Вибачте, я вас не помітила… – вибачилася Шер, обернувшись до жінки.

– Нічого страшного. Я бачу, що твої думки не тут. Переживаєш за свого чоловіка?

– Дуже сильно... Ми не так давно разом, але він мені дуже дорогий, – зізналася дівчина, сідаючи за стіл навпроти Аманди.

– Найголовніше кохати людину, яка поруч. До кожного кохання особливе. Через це і сама людина стає особливою.

– До вчорашнього дня я не розуміла почуттів до нього. Він був лише моїм рятівником. А зараз…

– А тепер іди збирайся. Алекс і Ніколь відвезуть тебе до нього, і ти зможеш сама у всьому зізнатися, – посміхнулася Аманда.

– А що, якщо… – злякано прошепотіла Шеріл.

– Без будь-яких «якщо». Моя дочка вже дзвонила до лікарні. Ніколас вночі прийшов до тями і його одразу перевели до звичайної палати. Думаю, він чекає на тебе.

– Дякую! – щасливо посміхнулася дівчина та побігла до своєї кімнати. Їй знадобилося близько півгодини, щоб привести себе до ладу і вже повністю готовою вийти знову до вітальні. Там уже всі зібралися і щось бурхливо обговорювали.

– Доброго ранку! – гукнула всіх Шеріл.

– Доброго! І якщо все вже в зборі, тоді можемо виїжджати, – відповів Алекс.

Вони всі одразу сіли в машину. Дорогою вони завезли Аманду до будинку Ніколь, а самі попрямували до лікарні. Завдяки ранковому дзвінку дівчата там на них уже чекали і Шеріл без проблем пропустили в палату до чоловіка.

* * * Від імені Ніколаса * * *

Коли Нік прийшов до тями, то не відразу зрозумів де знаходився. Він пам'ятав, що з ним сталося лише уривками. На щастя, його одразу помітила медсестра та пояснила, що він після операції відновлювався у реанімаційному відділенні. Його лікар якраз чергував цієї ночі. І після ретельного огляду чоловіка вирішив одразу перевести його до звичайної палати, не чекаючи ранку.

І вже приблизно за годину Нік було розміщено в одномісній палаті на другому поверсі. Але заснути йому вже не вдавалося. Чоловік жодного разу не пошкодував, що ризикнув захистити Алекса. Тільки бв все було недаремно. Лікар перед тим, як піти, попередив, що всі відвідування будуть дозволені не раніше восьмої години ранку.

Ніколас час, що залишився, дрімав, коли почув у якийсь момент відчинилися двері. Він думав, що це знову прийшов лікар на обхід або медсестра для процедур, але обернувшись, завмер від несподіванки.

Шеріл підбігла до нього і міцно обійняла, ледве стримуючи сльози. Чоловік затримав подих, щоб перебороти напад болю, а потім ніжно обійняв його.

– Більше не смій мене так лякати! – міцно притискалася дівчина до Ніка.

– Пробач мені, моя маленька! Пробач… – цілував він її в верхівку. – Я не міг інакше. Ділан збожеволів…

– Я знаю. Я все знаю. Дякую, що врятував Алекса. Але все одно не смій більше мене так лякати!

– Все добре. Лікар сказав, що мені ще приблизно тиждень повалятися на лікарняному ліжку і буду зовсім як новенький 

– Нік… – тихо прошепотіла вона, ледве торкаючись його губ.

– Не треба, Шер... Не кажи нічого. Дозволь мені насолодитися твоєю присутністю. Я дуже боявся, що тебе більше не побачу.

– Дурний… Мені, крім тебе, більше ніхто не потрібен… Я знаю, що не хотіла поспішати. Але залишитися без тебе виявилося набагато страшнішим.

– Шер... – чоловік хотів зупинити дівчину, йому не хотілося, щоб з часом вона пошкодувала про те, що говорила на емоціях. Йому найбільше не хотілося, щоб вона почувала себе винною чи зобов'язаною щось говорити йому.

– Ні, Нік. Дозволь мені сказати… Прошу тебе… Тільки не перебивай… – продовжила Шеріл. – Дурним було з мого боку заперечувати, що між нами щось відбувається. Відмовлятися від наших почуттів. Вчора я думала, що збожеволію, поки чекала біля операційної. Але в одному я переконалася точно... – вона трохи відсунулась від чоловіка, щоб подивитися йому в очі. – Я кохаю тебе, Ніколас Рід! Найбільше у світі кохаю!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍