Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Сорок Третій зблід, енергійно мотаючи головою в різні боки. Дикий засміявся.

- Ні. Це не моя робота. Є спеціально навчені драйтли. - посміхнувся Іцуко.

- І довго кістки тут просто лежатимуть?

- Ага. - коротко відповів дикий.

- І чому б не відразу їх туди… знову… це.

Іцуко знову засміявся.

- Ну, подумай сам. Ти живеш неподалік. Ходиш іноді у цих місцях. Нічого не змінюється. Ти нікого не бачиш на своєму шляху. Збираєш собі ягоди, гриби, приводиш сюди дівчат. І тут одного чудового дня помічаєш, що стовп стоїть без кісток. А вчора був із кістками. Що ти думатимеш? Що хтось тут був. А ти не бачив. Це породжує страхи. Ти потай здалеку дивишся, а кісток все немає. Ти вирішив, що їх здуло вітром, або ремені розсипалися, або дикі тварини зірвали їх. І ти знову заспокоюєшся. А потім бац! Кістки знову висять. Розумієш? Невизначеність і невідомість іноді лякає найбільше. Решту ти й сам домислиш і дофантазуєш. Ось у чому справа. Тож ми не поспішаємо.

- Але навіщо це все робити? Чому ви не бажаєте, щоб у ваші володіння заходили? - запитав Сорок Третій.

- Хлопче, кому сподобається, коли до них у хату зайдуть без запрошення?

Іцуко повів далі свою вежу. А Сорок Третій залишився незадоволеним відповіддю дикого. Не все було так просто. Ці стовпи розміщували тут не просто так. І вони виснажувалися. Навіть чорне каміння, що від них залишалося, і те зменшувалося в розмірах з часом.

До вечора вони йшли. Іцуко вже без остраху віддавав плашку Сорок Третьому, щоб той вів вежу якийсь час. На шляху їм кілька разів зустрічалися інші дикі. Хлопець у розмову не встрявав. Але всі знали, хто він такий. Всі витріщалися на нього і оглядали з ніг до голови.

Кілька днів пролетіли непомітно. Хатини, стовпи, багаття, книги, розмови. Сорок Третій відчував, що Іцуко тримається поки що обережно, але вони вже могли говорити практично на будь-які теми. Звичайно, він не відкривав деяких таємниць, стримано, підбираючи слова, відповідав на питання, що межували з тим, що можна було знати Сорок Третьому і що не можна. Взагалі не говорив про сім'ю та розсердився, коли хлопець заговорив на цю тему. Дикий намагався перевести розмову на нейтральні теми. На теми використання піктограм, на теми трактування різних подій минулого. Якось вони довго сперечалися про одну битву. І хоча кожен залишився на своїй думці, Сорок Третій залишився задоволений. Йому видалася приємною така дискусія. А, може, просто приємно поговорити з розумним драйтлом. Хлопець одного разу спробував заговорити про Химерниць. Іцуко з небажанням прийняв таку розмову. Зрозуміти, як він до них ставиться, Сорок Третій не зміг. Зате палко пояснив свою позицію. На що дикий сказав, що все так однозначно. Але Сорок Третій ще надто молодий, щоб це зрозуміти.

- Все, останній стовп. - поплескав рука об руку Іцуко. - Люблю цей маршрут.

- Тільки цей? Я думав тобі в принципі подобається блукати між кістками. - посміхнувся Сорок Третій.

- Ха. Ні. Мені подобається він тим, що там є річка. А, знаєш, що роблять у річках? Купаються. Пішли.

Річка виявилася досить широкою. Кам'янистий берег. Не всюди. Але Іцуко вибрав місце саме таке. Напевно, щоб безпечніше почуватися. Адже він алхіміст.

- Я щось не дуже хочу купатися. - сказав Сорок Третій, дивлячись на брудну темну воду.

- А я ж не питаю. Я кажу, що ми купатимемося. - просто відповів Іцуко.

Сорок Третій відкрив рота, щоб знову запротестувати. Але одумався. Іцуко тактовно намагався оминути гострий кут. Він не міг взяти з собою плашку на купання. І не міг залишити Сорок Третього одного на кам'яному березі з цією плашкою. Єдиний вихід – купатися обом. Хлопець кивнув головою. Йому було трохи прикро, що за весь проведений разом з диким час той ще не довіряє йому. Але, з іншого боку, а чому він має йому довіряти? Знає він його десять днів. Неприємно, але дуже очікувано. Якби дикі були такі довірливі, то, мабуть, не змогли б так старанно оберігати свої володіння. Хлопець роздягся, і вони разом зайшли до річки. Вода здалася йому не дуже теплою. Навіть прохолодною. Але, мабуть, саме це й вимагалося у один з останніх спекотних днів літа.

- Добре. - раз у раз повторював Іцуко. - Ух! Добре.

Коли ж настав час вилазити на берег, то Сорок Третій виявив, що йому хочеться ще трохи поплавати. Він вже звик до температури і тепер вода стала для нього теплою. А плавати він любив. Ще з дитинства. Дикий погодився і сам пішов до дерева, на гілках якого вони залишили весь свій одяг. Повіяв прохолодний вітерець, як це буває наприкінці літа. Іцуко здригнувся і передумав одразу одягатися. Він подався в інший бік. Туди, де сонце повністю висвітлювало камінь та нагріло його. Так приємно стати мокрими ногами на теплий камінь. І обсохнути на сонечку можна швидше. Приємно відчувати на собі його тепле проміння, після освіжаючих водних процедур.

Сорок Третій плавав. Течія річки не сильна, тому, навіть не дивлячись на брудну воду, плавати було цілком комфортно. Легке шипіння. Хлопець повернув голову. Жука на березі здибилася. Укол тривоги одразу пронизав серце Сорок Третього. Він миттю поплив до берега. Жука зазвичай перебувала у спокійному стані. Лише кілька разів він бачив її такою. Сорок Третій підплив до глибини, де вже ногами торкався дна, і почав підніматися на берег. Він завмер, ледве встигнувши вибратися із води. Дві зубочистки підкрадалися до Іцуко, який нічого не підозрював. Дикий розвів руки в сторони і розчепірив пальці, підставляючи все тіло променям сонця, що зігрівають. Він задер голову і заплющив очі, щоб навіть обличчям ловити його промінчики.

- Іцуко! - заволав Сорок Третій.

Хлопець вигукнув його ім'я більше для того, щоб відволікти звірів, які вже були готові до нападу. Дикий розплющив очі і обернувся. За три метри від нього причаїлися два звірі. Один готувався стрибнути. Інший повернув голову у бік хлопця. Іцуко прикинув варіанти. До плашки метрів з десять. Як і до зброї. Нуль шансів. Він тільки й зміг відкрити рота. Якби не крик Сорок Третього, то звір уже напав би. Але це все одно надовго не затримає його. Зубочистка перестала підбирати лапи. Хоча їй уже можна було діяти відкрито, не з засідки, вона початковий план нападу міняти не збиралася. Друга повільно поверталася до хлопця.