Читати книгу - "Грот афаліни"

могло б скластися по-іншому: міг би Абдула навчитися грамоти, здобути добру спеціальність, роботу і не був би безпритульним бродягою.

«Так ось які призи-сувеніри роздає Судзір! І не будь-кому, видно, роздає. Усе підстроєно, знає, кому давати… І не даром дає, а за великі гроші…»

Абдула забув про Терезу, забув про хворий живіт. Злетів, стрибаючи через один східець, униз, на перший поверх, кинув портьє ключ і вискочив за двері.

Де знаходиться поліцейська дільниця, розпитав у людей.

Смикнув двері сміливо — чого боятися? Скільки всюди пишуть, щоб допомагали боротися з розповсюдженням наркотиків.

За обшморганим рудим бар'єром виднілася лисенька, з налиплим на лоб ріденьким чубом голова. Черговий поліцейський… Без кашкета сидить, сорочка з погончиками розстібнута, видно чорні волохаті груди, водить головою вправо-вліво, підставляючи обличчя й груди струменю повітря від пропелерчика. На Абдулу підвів очі повільно, напівсонно, вони були затягнуті поволокою, ніби в тих бродячих корів, що бачив коло базару в Свійттауні.

— Що… хлопчику? — байдуже запитав Абдулу і поправив пропелерчик, щоб краще дув на нього.

— Ось… — простяг Абдула іграшку. — В готелі знайшов, у «Морській лілії».

Поліцейський, скривившись як середа на п'ятницю, покрутив дельфінчика в руках і, не встаючи, шпурнув у сплетений із ротангових стеблин кошик. Не попав, іграшка брязнулася об кам'яну підлогу, дельфінчик і підставка розлетілися в різні боки.

— Геть звідси, шмаркач, поки не арештував! Хіба мало де сміття валяється, так усе сюди тягти?

— Я можу піти, але потім будете самі мене шукати. — Абдула не розсердився на дурного поліцейського, спокійно підняв дельфінчика і коробочку, знову простяг їх через бар'єр. — Ви понюхайте! Он дірочки в ріжках — нюхайте!

Поліцейський обережно, ніби чекав якогось розиграшу, підніс коробочку відпиляним ріжком до носа, гидливо скривився.

— Ну й що? Брудом пахне, сміттям… — і знову замахнувся, щоб кинути.

— Героїном пахне! Наркотики! Я цей запах з сотні можу виділити.

— Носик у тебе… — недовірливо сказав поліцейський, але на обличчі вже з'явилася цікавість. Знову понюхав по черзі з коробочки і з дельфінчика. — Кажуть, що собаки добре відчувають його запах…

— Якщо хочете знати, де їх беруть, то скажу. У дельфінарії! Ціленькі, заповнені порошком! Сам бачив, як дресирувальник Судзір роздавав такі призи. Покрутить крутилку-барабан, витягне папірці з номерами. Нібито випадковим людям, а сам добре знає, кому давати. Це мій висновок.

— Іч, сищик знайшовся. Надивився фільмів?

— Я в кіно був тільки два рази в житті.

— А хто ти такий? Як потрапив у готель, хто тебе туди пустив?

Довелося трохи розказати про себе. «Аги… Аги…» — слухав поліцейський, а сам щось позначав на папері. Ліва рука лягла на трубку телефона і так і лежала, ніби не наважувалася знімати. Потім поліцейський наказав йому сісти й посидіти, поки він складе протокол на такий випадок. Абдула не знав, що це за штука, але сів.

— А тепер. зайди сюди… Штовхай дверці в бар'єрі, от… Підпиши, що все розказане — правда.

Абдула нерішуче зайшов, узяв ручку, так-сяк вивів кривулі. Хотів віддати поліцейському ручку, але той не ручку взяв, а стиснув його зап'ястя.

— Пустіть! — рвонувся Абдула. — Я правду сказав! Я вам допомогти хотів! Я буду Терезі скаржитись! — белькотав що попало. — Думав хапонути поліцейського зубами, але той заламав йому руку за спину так, що Абдула скрикнув, присів. Поліцейський штовхнув двері, що були позад нього в стіні. Абдула побачив напівтемряву коридора і ще кілька дверей направо і наліво.

— Посидиш до ранку, а там розберемося, — поліцейський пхнув його в камеру ліворуч і замкнув за ним двері.

3

— Я з дельфінарію. Звати — Радж Сінх.

— А мене звуть Махамуд, звання сержант. Ну й що? — поліцейський дивився на Раджа через бар'єр, той на нього — очі в очі, ніби в дитячій грі: хто кого передивиться.

— Дуже приємно. — Радж вирішив брати ввічливістю. — Якщо ви служите в поліції, то, напевно, чули, що в дельфінарії покрали дельфінів.

— Чув. Я приїжджав навіть до вас — не пригадуєте? Принесли мені новину!

— Я приніс інше. Я знаю, хто покрав дельфінів, знаю, де дельфіни.

— О, аллах… І що це за чергування в мене сьогодні? Дельфінарій вважався найтихішим районом, і раптом стільки всього.

— Потрібна оперативна озброєна група. Злодіїв можна накрити з доказами злочинства, — доводив своє Радж.

— Один шмаркач у сищики лізе, другий — в оперативники. Немає у нас вакансій, і, наскільки мені відомо, штат поліції на Раї не збільшуватиметься. Казна порожня… — поліцейський удавано покашляв, ніби спохопився, що наговорив зайвого.

— Я з вами не жартую.

— І я теж. Сідайте! Я мушу ваш донос записати в журнал подій. Але зважте, що коли це наклеп, вам доведеться відповідати.

А коли записав, то попросив Раджа пройти за бар'єр, нібито щоб підписати якийсь папірець. І одразу схопив за лікоть, поштовхав поперед себе в той самий коридор, що й Абдулу. Тільки в іншу камеру посадив. На Раджеве обурення відповів:

— Уранці захоче з вами розібратися начальник. А де я вас тоді візьму?

4

Однак сержант Махамуд не чекав ранку. Спочатку вагався, борючись сам з собою, прикидав, як краще подати начальникові все, що записалося в журналі чергування. А треба так доповісти, щоб створилося враження: не інакше і Махамуд приклав руку, щоб дечого добитися, щось викрити. А ще вагався тому, що дзвонити треба начальникові на квартиру. А раптом візьме трубку дружина і скаже: «Не можу покликати його… Він з роботи ще не прийшов. На службі його шукайте». Ось так… Горить начальник на роботі, не продихнути, майже цілу добу зайнятий. Отак він, певно, виправдується дома, коли пізно вертається, змарнілий від карт або рулетки, під хмельком. Начальник і всіх підлеглих привчив відповідати на дзвінки дружині, коли його немає: «На оперативному виїзді… Терміновий оперативний виїзд…» У деталі не вдаватись, усе має бути оповите таємницею.

Десь за північ, коли, за підрахунками Махамуда, пан начальник не міг не заявитися додому, подзвонив. Попросив пробачення, за турботи, але служба є служба. Доповів спочатку про дельфінчиків з героїном, насмілився навіть висловити думку, що ці призи — ниточка, за яку можна витягнути цілий клубок. Почув Махамуд у трубці приглушене: «Ну от бачиш, дорога… Справа ще більше загострюється». Мабуть, начальник звертався до дружини. Потім і про другий візит доповів, Раджів, який дає можливість і друге нерозкрите злочинство розкрити. «Дорога… — почув сержант схвильований голос начальника. — Може статися, що твій чоловік одержить орден…» — І в трубку: — Дякую за службу, сержанте! Буду зараз же!»

І начальник справді прибув швидко, за півгодини. Сам допитував