Читати книгу - "Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 11"

пареною дертю. Я дам вам рецепти, що йому додавати в їжу. А тепер дивіться.

Колінз увійшов у загородку й погладив мула. Той пестливо потерся об нього, намагаючись якось вибратися повз нього назовні, бо знав, що його тут чекає.

— Бачте, він довіряє мені, — пояснив Колінз. — Він знає, що я ніколи не шпигав його й кінець кінцем щоразу його визволяю. Я для нього милосердний самаритянин, а якщо ви його купите, цю роль доведеться взяти на себе вам. Ну, а тепер дивіться весь номер. Звісно, ви зможете потім поліпшувати його на свій смак.

Король дресирувальників вийшов за линви, ступив до уявної рампи й обвів поглядом уявний оркестр, партер та галерійку.

— Панії й панове, — звернувся він у порожнечу, ніби до повної глядачів зали. — Це Вухано Вуханіні, найбільший жартун серед мулів на всьому світі. Він такий ласкавий, як ньюфаундлендське щеня. Ось гляньте!

Колінз відступив назад до загородки, простяг руку через линви й сказав:

— Іди сюди, Вухано, покажи шановній публіці, кого ти найдужче любиш.

І Вухано подибав уперед маленькими копитцями, понюхав Колінзову долоню, підійшов ще ближче, обнюхав руку, тицьнувся мордою Колінзові в плече й трохи зіп’явся дибки, ніби хотів обійняти його через линви. Насправді він просив, благав Ко-лінза вивести його геть із цієї загорожі, де його, як він добре знав, чекало знущання.

— От бачте, це тому, що я ніколи не шпигав його, — кинув Колінз покупцеві, відійшов до уявної рампи й знову звернувся до уявної публіки:

— Панії й панове! Вухано Вуханіні — великий жартун. Він уміє такі штуки витинати своїми чотирма ногами, що ніхто у світі не всидить на ньому й хвилини. Я вас попереджаю чесно, перше ніж викликати на спробу. Начебто це неважко діло — всидіти на спині в такого веселого мула, як Вухано, одну хвилину, одну шістдесяту частину години, чи, ще точніше, — шістдесят секунд. Так ось я вас викликаю, молодці-ковбої, приборкувачі мустангів! Хто всидить у мула на спині цілу хвилину, тому негайно плачу п’ятдесят доларів: а хто зуміє вдержатись повних дві хвилини, той отримає п’ятсот доларів.

Ті слова були умовним знаком для Семюела Бекона, і він нерішуче підійшов до хазяїна, сором’язливо осміхаючись. Колінз простяг йому руку, ніби помагав вилізти на поміст.

— А ваше життя застраховане? — спитав Колінз негра.

Сем похитав головою й дурнувато вишкірив зуби.

— То нащо ж ви хочете важити ним?

— А задля грошей, — відказав Сем. — Мені грошей треба на одне діло.

— На яке діло?

— А це вже не ваше діло, містер, — Сем знову запобігливо всміхнувся, ніби вибачаючись за таке зухвальство. — Може, я лотерейні квитки скуповую. А мо’, і ні. Скажіть краще, чи я справді одержу гроші.

— Авжеж, — запевнив Колінз. — Якщо заробите. Постійте отам-о й почекайте трохи. Панії й панове, вибачайте за таку затримку, але, може, ще є охочі? Легкий заробіток! П’ятдесят доларів за шістдесят секунд — майже долар за секунду… якщо виграєте. Ет, дарма вже — даю долар за секунду. Шістдесят доларів тому чоловікові, чи хлопцеві, чи жінці, чи дівчині, що всидить на Вухано одну хвилину, Ну-бо, шановні дами! Згадайте, що ми живемо в добу рівноправності. Це вам нагода втерти носа чоловікам, братам, синам, батькам, дідам. Вік не завада… Може, ви хочете, бабусю? — звернувся він ніби до якоїсь літньої жінки в першому ряду. Потім до покупця: — От бачте, я вам і слова готові даю. За дві репетиції можете і їх розучити, отут, безкоштовно.

Всипаним тирсою помостом підійшли решта двоє акробатів; Колінз і їм подав руку, ніби помагаючи вилізти на поміст.

— Звісно, слова ви можете міняти як до того, де виступатимете, — пояснив він французові. — Можна вивідати наперед, які там є найглухіші чи найбешкетніші закутини в околиці, і нехай ваші «охотники» вдають, ніби вони звідти.

І Колінз повів номер далі. Перша Семова спроба була недовга. Ще й не сівши на мула, він опинився долі. Ще з півдесятка спроб, одна за одною, скінчилися не набагато успішніше; за останнім разом він спромігся всидіти на Вухано секунд із десять, а тоді кумедно, перекидьки перелетів через голову мула.

Потім Сем вийшов із загородки, скрушно хитаючи головою й тримаючись за бік, немов забився. Настала черга інших двох хлопців. Вправні акробати, вони падали з мула всілякими неймовірними й смішними способами. Віддихавшись, повернувся й Сем. Під кінець на Вухано стали наскакувати відразу всі троє, з різних боків, намагаючись вимахнути йому на хребет. Та мул розкидав їх, як тріски, і вони падали, часом один на одного, а раз Сем, відлетівши, збив із ніг обох білих хлопців, що стояли осторонь, ніби відсапуючись.

— От бачте, що це за мул, — сказав Колінз чоловікові з напомадженими вусами. — Якщо хто зі справжньої публіки понадиться на гроші, тим ліпше. Вони відразу своє дістануть. Ще той не вродився, хто всидить на ньому хвилину… якщо ви на репетиції вживатимете шпички. Треба, щоб у ньому сидів постійний страх перед шпичкою, і щоб той страх ніколи не втихав. Не давайте йому забути за неї. А як побуде кілька днів без репетиції, — влаштуйте її перед самою виставою, бо він може все забути й зіпсувати номер, продріботівши сумирно через усю арену під першим вахлаєм із публіки, що витеребиться на нього.

Коли ж трапиться таки чіпкий зух, що якось удержиться, тоді під кінець хвилини Сем чи ще хто з трьох хай підскочить і нишком шпигне мула прикріпленою до долоні шпичкою. Отоді вже ніякий зух не всидить. Ви не програєте, і глядачі насміються до нестями.

Ну, а тепер фінал. Дивіться! Від оцього публіка покотом лягатиме. Ворушіться, хлопці! Семе! Гайда!

Білі юнаки, відвертаючи мулову увагу, підступили до нього з обох боків, а Сем зненацька, ніби розлютившись, підринув під линви, відчайдушно стрибнув на Вухано спереду, руками й ногами обхопив йому шию, а головою притиснувся до мулової голови. Вухано враз зіп’явся цапки, бо його вже безліч разів шпигали й у шию, і в голову.

— Розкіш, не номер! — розводився Колінз, а Вухано танцював на задніх ногах у загорожі, марно махаючи в повітрі передніми. — І небезпеки ніякої. Назад він не перекинеться. Це ж мул, він занадто розумний. Та навіть як і перекинеться, Сем знає, що тоді робити. Пуститься й відштовхнеться, та й квит.

Коли номер скінчився, Вухано радісінько дав надягти на себе обротьку, і його вивели із загорожі до француза.

— Обдивіться самі — тварина здорова, довговічна, — вихваляв свій товар Колінз. — І номер добрий, разом із вами четверо