Читати книгу - "Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман]"

Все, що не у журналах, було друковано коштом Вас. Вас. Тарновського» (Правда. — 1868. — С. 312).

15

Мик. Дан. Білозерський — брат у других Олександри Михайлівни, дружини Кулішевої, близький приятель Гоголя, що знав його ще з ліцейських років і листувався з ним протягом 30—40-х років. Спомини Білозерського про Гоголя й листи до нього Гоголя надруковані в «Записках жизни Гоголя» (СПб., 1856. — С. 100—102, 179—181, 304—306, 333). Борзенський поміщик, він був повітовим суддею в 40-ві роки і цікавився археологією, літописами, етнографією. У нього була колекція старовинних українських костюмів. Куліш познайомився з М. Д. року 1842 (про це див. у нашій статті: Шевченко, Куліш, М. Білозерський — їхні перші стрічі // Україна. — 1925. — Кн. 1. — С. 43—44. В цій статті помилково зазначено, що Мик. Дан. — дядько Вас. Мих. Білозерського; як сказано вище, він брат у других). Віктор і Микола, що згадуються у Кулішевому листі, — брати Олександри Михайлівни, дружини Куліша.

16

Та характеристика, що її дає Куліш в «Основі» котляревщині, значною мірою може бути використана й для характеристики умов літературної діяльности самого Куліша… «Котляревщина, — писав Куліш в «Основі», — отражается до сих пор во многих, по-видимому, совершенно независимых произведениях украинской словесности». Причину цього Куліш бачить, як «в удаленьи от народа, обуславливающемся нашим воспитанием, и городскою, по большей части, столичною жизнью, но также и в требовании вкуса той части общества, которую составляют первые и самые влиятельные наши читатели… Наше читающее общество украинское сосредоточивается большею частию в столицах… Деятели украинской словесности постоянно окружены особенною, не совсем здоровою атмосферою критических суждений, которая и не может не отражаться на их произведениях» (Обзор украинской словесности // Основа. — 1861. — Кн. 1. — С. 249—250).

17

Обзор украинской словесности // Основа. — 1861. — Січень. — С. 250. Літературна року 1856 діяльність Кулішева значною мірою також зобов’язана меценатству поміщиків. Куліш не зміг розірвати умов тодішнього часу, і в 50-ті роки, як і раніш, можливості будувати українську літературу ґрунтувались на базі матеріальної допомоги від поміщиків. Змінилися багато де в чому зовнішні прояви й форми цього меценатства, але основа лишилась незмінна.

18

В.І. Шенрок, описуючи перебування Куліша в Україні влітку р. 1856, так каже про Куліша й його тодішні настрої: «Пленяла его и роскошная украинская природа, но сердце его сжималось при виде бедности крестьянского населения… его удручало печальное зрелище бедствующего народа» (Киевская старина. — 1901. — Т. 73. — С. 353). Це справедливо, але потребує певних обмежень, бо «печальное зрелище бедствующего народа» було влітку 1856 р. предметом тільки випадкових спостережень Куліша.

19

«Де-Бальмен рисує ілюстрації для „Орисі“. Деякі дуже гарні. Я в його забрав усі композиції, це вже на твій пай» (29/VIII—1856. Линовиця. До дружини). «Сергей Петрович рисует с энтузиазмом» (27/VIII—1856. До Н. В. Тарновської).

20

50-ті роки були [роками] збільшеного інтересу до описів природи та пейзажів. На описи природи дивились як на необхідну приналежну частину кожного роману, а пейзаж кількісно й якісно конкурував на художніх виставках із жанром. Пейзаж цінився як самоціль, і гра світу, сріблясте тремтіння ранкового повітря вабили художника своїми технічними труднощами. Каро й Теньєр були модні художники. Куліш сам малював. Він умів захоплюватись «грою ліній, тонів і фарб». Коли в 40-ві роки він мріяв переїхати до Петербурга, Академія мистецтв була не з останніх аргументів за переїзд (5/V—1845. Лист до Плетньова). Як і Шевченко, Куліш у 40-ві роки хитався між пензлем і пером. Переїхавши до Петербурга, він збирався одвідувати Академію мистецтв. «Може, — гадав Куліш, — мистецтво, до якого я з малих років мав пристрасть, пішло б мені на користь, і пензель мій сказав би згодом більше про Україну, як перо» (23/ХІ—1843. Лист до Юзефовича).

21

«Важно отметить, что в нем [Толстом] потребность любви и добра была не чисто естественного происхождения, как он утверждал обо всех людях, а отчасти возбуждена рассуждением. В 1859 году, в письме к гр. А. А. Толстой, он свидетельствовал, что это убеждение — что жить надо для других — сложилось у него в результате двухлетней мучительной и вместе радостной душевной работы на Кавказе, т. е. в 1851—2 гг., и что она навсегда останется его убеждением. И тут же он дает свое обоснование этому догмату: жить надо для других — „чтобы быть счастливым вечно“. Эта утилитарная апология добра, вполне рассудочная, повторяется многократно и в его повестях, и в других его писаниях, начиная с 1852 года… И он искренно силится так жить: „По доброму делу в день — и довольно“ (запись в дневнике 1857 года)». (М. Гершензон. Л. Н. Толстой в 1855—62 гг. «Мечта и мысль Тургенева». — 1919. — Ст. 144).

22

Андрій Миколайович Маркевич, добрий знайомий Кулішів, син відомого історика України Миколи Маркевича.

23

Дорошкевич Ол. Куліш і Милорадовичівна — К: Слово, 1927. — С. 7—119.

24

Дорошкевич Ол.

25

«Яка глибока, величезна різниця в порадах Куліша і Костомарова! — пише О. Кониський, порівнявши їхні листи до Шевченка. — Виходила вона з різниці душі, серця і з цілої натури в їх. У одного говорив тільки холодний розум, у другого говорило щире серце в гармонії з незамерзлим мозком. Один радить запечатати серце, причавити природні потреби його і вволити спершу потребу тієї нужди, що і так вже більш 10 літ висисала з поетового серця найліпший елемент: природжену всім людям потребу обопільного почуття і з ним тихого спокою, а Костомарів вважає за першу річ вволити нужду живого серця у живого ще чоловіка» (Хроніка. — Т. II. — С. 196). З цим можна згодитись, але не до кінця: окрім різниці натур, відогравало роль й інше: для Костомарова Шевченко — людина, що потребує відпочинку на старості літ, для Куліша Шевченко — гасло боротьби, завойовник нових обріїв, що йому не личить гадати про спокій і спочинок. Костомаров підійшов до справи як людина, ладна захищати права на родину й родинну влаштованість особистого побуту. Куліш оцінював становище з погляду не родинного, а громадського права. І з цього погляду Куліш сказав рішуче: ні! Письменник — для Куліша, як і для Гоголя, це насамперед письменник-громадянин, людина громадського обов’язку.

26

Тобто Пантелеймона.

27

Тарасові твори пішли з Кулішевої руки так само, як і Марка Вовчка. 22 грудня року 1857