Читати книгу - "Війна світів. Фантастичні романи"

а ви мене ні. Ви мусите повернутися в будинок.

— Кемп не впустить мене,— сказав Едай.

— Дуже шкода,— мовив Голос.— До вас я нічого не маю.

Едай знову облизав губи. Відвівши погляд від цівки револьвера, він побачив удалині море, темно-синє під полуденним сонцем, зелені пагорби, білу скелю над водою, багатолюдне місто і раптом відчув, яке життя прекрасне. Потім очі його повернулися до маленького металевого предмета, що висів у повітрі за шість футів від нього.

— Що ж мені робити? — спитав він.

— А що мені робити? — відповів Невидимець.— Вам-то допоможуть. Вам треба тільки повернутися назад. .

— Спробую. А якщо він пустить мене, чи обіцяєте ви не добиватись у двері?

— До вас я нічого не маю,— повторив Голос.

Тим часом Кемп, випустивши Едая з дому, поспішив нагору в кабінет, пройшов між битим склом і обережно визирнув з вікна. Едай, побачив він, стоїть і розмовляє з Невидимцем.

— Чому він не стріляє? — прошепотів Кемп.

Раптом ворухнувшись, револьвер зблиснув на сонці. Кемп прикрив рукою очі й намагався стежити за рухом сліпучого пучка променів.

— Так він віддав револьвер! — скрикнув Кемп.

— ...обіцяйте не добиватись у двері? — казав саме в цю мить Едай.— Не надто зловживайте своїми перевагами. Хоч трохи поступіться.

— Повертайтесь у будинок. Відверто кажу вам, що не обіцяю нічого.

Едай, здавалось, наважився. Він повільно рушив до будинку, заклавши руки за спину. Кемп ошелешено стежив за ним. Револьвер зник, блиснув, зник знову і знову ви-майнув, цей маленький блискучий предмет, що рухався слідом за Едаєм. Далі події відбувались блискавично: Едай стрибнув назад, круто обернувся, невдало спробував схопити револьвер, скинув руки вгору й упав ниць. Над спиною його пахнула у повітрі голуба хмарка диму, звуку від пострілу Кемп не чув. Едай конвульсійно шарпнувся, сперся на руку, знов упав і лежав уже непорушно.

Якийсь час Кемп стояв і дивився на спокійну й байдужу Едаєву позу. День був дуже гарячий і тихий. Здавалося, геть усе в світі завмерло, тільки два жовтих метелики ганялись одне за одним у кущах між будинком і хвірткою. Едай лежав на галявині біля хвіртки. Штори в усіх віллах по дорозі на пагорб були затягнуті, і тільки в одній маленькій альтанці видніла жива душа — якась постать у білому, немов дідусь задрімав. Кемп шукав очима, чи не блисне де револьвер, але він зник. Потім погляд його спинився на Едаєві. Починалась серйозна гра...

У парадні двері стали стукати й дзвонити дедалі голосніше, але челядь, виконуючи Кемпів наказ, позачинялась по своїх кімнатах. Потім запала тиша. Кемп посидів, прислухаючись, а тоді обережно визирнув по черзі у всі три вікна кабінету, вийшов на сходи і тривожно прислухався. Озброївшись кочергою із спальні, він ще раз пішов оглянути внутрішні засуви на віконницях першого поверху.

Все було надійне й певне. Кемп повернувся на мезонін. Едай усе ще лежав край посиланої рінню доріжки, там, де й упав. Дорогою, попід віллами, ішли двоє полісменів і Кемпова покоївка.

Все облягла мертва тиша. Три постаті наближались дуже повільно. Кемп питав себе, що робить тепер його супротивник?

Раптом він здригнувся. Внизу щось затріщало. Повагавшись трохи, Кемп зійшов униз. По всьому будинку лунали важкі удари й тріск розколюваних дощок. Він ясно чув, як дзвеніли залізні засуви на віконниці. Кемп повернув ключа і ввійшов у кухню. В цю мить у кімнату влетіли розколоті, потрощені віконниці. Кемп аж прикипів до місця. Віконна рама, крім одної поперечки, була ще ціла, але від скла залишилась тільки зубчаста облямівка. Віконниці були виважені сокирою, що вже трощила раму й залізні грати, які захищали вікно. Раптом сокира метнулась убік і зникла.

Кемп бачив, як підстрибнув револьвер, що лежав був на доріжці. Кемп відступив. Револьвер вистрелив запізно, уламок від одвірка пролетів у доктора над головою. Кемп грюкнув дверима, замкнув їх на ключ і почув Гриффінові вигуки й сміх. Потім сокира знову почала рубати й трощити.

Кемп стояв у коридорі й намагався обдумати становище. За хвилину Невидимець буде в кухні. Ці двері надовго його не затримають, і тоді...

На парадному вході знову подзвонили. Певне, полісмени. Кемп вибіг у передпокій, накинув ланцюжок, одсунув засуви. Він озвався до покоївки, і лише коли та відповіла, він скинув ланцюжок і одчинив двері. Всі троє вскочили в будинок, і Кемп знову замкнув вхід.

— Невидимець тут! — сказав він.— У нього револьвер і два набої. Він убив Едая. В усякому разі, поцілив. Ви бачили його коло хвіртки? Він там лежить.

— Хто? — спитав один з полісменів.

— Та Едай же.

— Ми підійшли з другого боку,— сказала покоївка.

— Що то за грюкіт? — поцікавився полісмен.

— Він у кухні... або зараз буде там. Він знайшов сокиру...— почав Кемп.

Раптом весь будинок загув від ударів у кухонні двері. Покоївка глянула на двері і відступила до їдальні. Тільки Кемп хотів закінчити фразу, як вони почули, що двері кухні піддались.

— Сюди! — енергійно скрикнув Кемп і штовхнув полісменів в їдальню.— Кочергу! — гукнув він і кинувся до грат каміна. Кочергу, яка була у нього в руках, він дав одному полісменові, а кочергу з їдальні — другому і раптом відсахнувся назад.

Один полісмен, щось вигукнувши, націлився і влучив кочергою в сокиру. Револьвер випустив передостанню кулю, що пробила цінну картину Сіднея Купера. Другий полісмен, немов одмахуючись від оси, ударив по револьверу своєю зброєю, і револьвер, брязнувши, упав на підлогу.

При першому ж ударі покоївка верескнула, з хвилину постояла біля каміна, а тоді кинулась одчиняти віконниці, певно, маючи намір утекти крізь розбите вікно.

Сокира відступила в передпокій і зависла на відстані двох футів від підлоги. Чути було важке дихання Неви-димця.

— Одійдіть ви обоє! — сказав він.— Мені потрібен Кемп.

— А нам потрібні ви,— відповів перший полісмен, а тоді ступив наперед і кочергою вдарив у напрямі голосу. Невидимець, очевидно, відскочив назад, і кочерга влучила в підставку для парасольок. Наносячи удар, полісмен поточився, а Невидимець стукнув його