Читати книгу - "Сонячна магія"

Я ПОГЛИНУВ КАШТЕЛЯНА. ТИ — ЛИШЕ РОЗГОРНУТА КНИГА, ЯКУ ВІН ЗАКОПАВ У ПУСТЕЛІ БІЛЯ ЦУКАТУ.

— АВЖЕЖ, ЦЕ ТАК, — погодився Зубастик.

Піна наповнила вже всю спальню, у вирі, яким закрутилися її потоки, чорна й жовтогаряча книги зійшлися. Бардо Тодол не барився — широко роззявив кривого рота й проковтнув Зубастика.

— ЦЕ БУЛО ПРОСТО, — прошелестів голос. — ЗОВСІМ ПРО...

Він не доказав. Рот роззявився в беззвучному крику. Досі він нагадував півмісяць, а тепер став повним місяцем, перетворився на круглу літеру «О». Він розширювався, швидко займаючи всю поверхню обкладинки. У глибині чорного колодязя тіні протосвіту почали світлішати, ніби вигораючи на яскравому сонці.

А потім на чорній шкірі проступило ластовиння. Спершу бліде та дрібненьке, воно збільшувалося, ставало дедалі яскравішим, поки не зрослося в суцільну жовтогарячу поверхню.

Машина під підлогою перестала працювати. Над Голкою, над горами, над усім світом Зубастика піднялася сяюча жовтогаряча хмара. Вона розрослася, сховала небо, опустилася й заполонила все навколо. Океан забурлив, величезні сторінки затріпотіли, і з голосним стукотом книга захлопнулася.

Далеко, в зовсім іншому місці, серед барханів пустелі раптово подув вітер. Він завихрив смерч піску, загув, розкидаючи навсібіч золотаві струмені, й зник.

Вершина бархану перетворилася на піщану завісу в повітрі. На її місці лежала книга з жовтогарячою обкладинкою. Закрита книга.

І ще — два тіла.

Каштелян підвівся, роззирнувся навсібіч. Повітря було сухе й гаряче, коли старий глибоко зітхнув, у нього зашкребло в горлі. Поруч із книгою над піском виднівся краєчок чогось яскравого й жовтогарячого. Каштелян потягнув його й витягнув вузьку закладку з намальованою на одному кінці золотою семикутною сніжинкою.

— Хо… — пролунало поруч.

Над піском стирчало зламане павине перо. Воно здригнулося, піднялася голова з поплутаним чорним волоссям.

— Де Гагра?

Маг сів і махнув рукою.

— Сам подивися…

— Ми повернулися!

— Точно. Дивися, це ж моя закладка. Одного разу я заклав нею книгу, і вночі вона зникла. Неймовірно! Заклинання втягли її в книгу, й вона стала жезлом…

Ельф стривожено озирнувся.

— А де Геббі?

— Ну, він зник. Розчинився. Та ти не засмучуйся, він же був лише заклинанням. Звичайно, з найкращих, але все-таки — просто невеликий згусток магії.

Гаргантюа голосно зітхнув і вдарив кулаками по піску.

— Ельфи! — закричав він. — Пагорби, міста, гори! Де все?

— Залишилося в книзі. Та не хвилюйся ти так. Агов, старий телепню, отямся! Ти надто вжився в неї. Там усе, як було, тільки тепер без Голки, гномів і Бардо Тодола. Дорога сама собою прийде до занепаду і зруйнується.

— Геббі? — повторив Гагра з тугою.

Каштелян зітхнув.

— Звичайно, я сподівався, що станеться диво, він потрапить у справжній світ, знайде найбільш придатне для нього тіло, але…

— Ви не помилилися, — перебив інший голос.

Ельф і маг озирнулись. Схилом бархану до них повільно сходив Блюмкін.

— Незвичайна картина, — пробурмотів Каштелян. — Маленький гном, який тягне на плечах велику людину… Цікаво.

— Хо! — Гагра підскочив до Грюона й допоміг вкласти непорушне тіло на пісок. Поки ельф, щось бурмочучи, ляскав людину по щоках, Каштелян, з підозрою розглядаючи Грюона, запитав:

— Блюмкін, я хочу впевнитися остаточно: ви — гном із книги чи звичайний гном?

— Звичайний, — сказав Грюон, стомлено сідаючи на пісок. — Я теж із Цукату.

— Гаразд, тоді як ви опинилися в Зубастику?

— Я, бачите, запеклий мандрівник. А ще археолог. Тут, у пустелі, я іноді проводжу розкопки. Вашу книгу я виявив випадково. Деякі знання в галузі магії і в мене є, тому розібратися, що саме я бачу, вдалося без особливої напруги. Переді мною відкрилися неабиякі можливості — потрапити не просто в іншу країну, на інший континент… Потрапити в інший світ. Але як? Я помізкував і знайшов спосіб: роздобув срібну голку з вкрапленнями магрилу, встромив її в середину книги й за допомогою заклинання, котре мені продав один маг, проник усередину. Проте, я обачно залишив Зубастик на тому самому місці.

— Ви залишили його просто на вершині бархану?

— Звісно, ні. Бачите, в Цукаті живе моя рідна сестра. Вона швачка. Відверто кажучи, голку я взяв у неї. Звичайно, сестра намагалася відраяти мені вдаватися до такого, але коли зрозуміла, що я твердо вирішив подорожувати таким чином, погодилась опісля засипати книгу піском. Я не хотів бодай щось змінювати, адже це була магічна книга. І вона лежала в піску розгорнута, розумієте? Виходить, вона мусила залишатися на тому самому місці, в такому самому положенні, як я її знайшов…

— Ви вирушили туди, навіть не знаючи, як усе складеться?

Грюон знизав плечима.

— Я ж повернувся, чи не