Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

Кімната номер п’ятдесят сім, — з вдячністю Нік передав дівчині мішок з постіллю та речами.

Дівчина забрала речі і поспішила в пральню. Друзі, що стояли поруч, з подивом та заздрістю дивилися на Ніка. Їм належало ще чимало часу стояти в задушливому коридорі.

— Ну, і що це було? Ти всього пару днів у Школі, але примудрився всюди завести потрібні знайомства. Коли ти все встигаєш? — обурювався Матотору.

— Ти перебільшуєш. Але я дуже сподіваюся ще збільшити кількість знайомих. Так значно легше і приємніше жити, а я вже старий, мені потрібен комфорт, от і доводиться викручуватися. Та якби ти не проводив весь свій вільний час в їдальні, то, напевно, теж вже надбав кілька корисних знайомств за рік, що провчився тут, — парирував Нік. — Гаразд, тут я вам допомогти нічим не зможу, зате з користю проведу час, що звільнився. Зустрінемося на голінні чи вже за обідом.

Нік залишив трохи засмучених друзів в черзі та відправився в підземелля Школи на пошуки потрібного йому спеціаліста. Він уже кілька днів виношував ідею зробити у себе в кімнаті невеликий особистий умивальник, щоб приводити себе в порядок вранці на самоті, а не в оточенні натовпу учнів. Згадавши першу інженерну освіту, він накидав на пергаменті схему умивальника і тепер йому потрібен був фахівець з меблів, щоб зробити тумбу для його задумки. На оглядовій екскурсії по Школі учень-куратор говорив, що на першому підземному поверсі розташовуються різні майстерні, саме туди зараз він направлявся.

На подив Ніка, він був не єдиним, кому знадобилося спускатися в підземелля. Але вже на майданчику першого підземного поверху він зрозумів, що всім іншим було з ним не по дорозі. Решта поспішали в лазню. Сьогодні був банний день для учнів і особливо розторопні учні старших курсів хотіли першими помитися. Він єдиний звернув праворуч у напрямку майстерень.

Довгий коридор з нечастими дверима був добре освітлений, але все одно не полишало відчуття підземелля. Було трохи моторошно. За спиною віддалялися веселі голоси учнів, які йшли в лазню, а попереду було тихо. Коридор оточував різними запахами. Вони були скоріше приємними, нагадували дитинство, коли він із задоволенням ходив у різні майстерні. Тут були запахи шкіри, свіжої стружки, якихось приємних хімікатів та інші зовсім незнайомі запахи. Пройшовши трохи по коридору, Нік помітив потрібні двері. На них був намальований тесляр і написано «Майстер Ілтзе» — меблі та столярні послуги. Чемно постукав та увійшов.

Перед ним відкрилася велика кімната, заставлена якимись столами, очевидно для виготовлення меблів, під стінами стояли стелажі, рясно вкриті столярними інструментами. Нік знав більшість з них. Колись у дитинстві, у звичайній школі у нього був день, коли учнів навчали різним професіям. Він запізнився на розподіл, тому найспритніші однокласники розібрали кращі, як здавалося їм, спеціальності. Всі хотіли бути шоферами чи електронщиками, а через те що, місць на кожну спеціальність було мало, то тим, хто спізнився, діставалися непопулярні спеціальності. Ось так йому і дісталася спеціальність столяр-мебляр. Вчилися і практикувалися вони один день на тиждень. Не можна сказати, що за ті нечасті уроки, які були, він став хорошим столяром, але дечому все-таки навчився і не раз застосовував потім у дорослому житті. Тому зараз, дивлячись на стелажі з інструментами, він із задоволенням згадував дитинство і уроки столярної майстерності.

— Хто ви і що вам тут потрібно? — запитав літній чоловік, відірвавши Ніка від приємних спогадів та повернувши в реальність. Всі, з ким він зустрічався в Школі, не могли собі уявити, що він учень. Тут практично не було такого віку учнів, а він до того ж принципово не носив знака учня.

— Пробачте. Добрий день. Мені потрібен Майстер Ілтзе, — вибачився він за свою нетактовність.

— Я Майстер Ілтзе. Чим можу допомогти?

— Як це не дивно, — почав Нік, — я новий учень у цій Школі і мені потрібна ваша допомога.

— Учень? Дивно. Застарий ти для учня, — не приховував свого здивування Майстер.

— Ну, так вийшло, — вкотре Ніку стало ніяково за те, що доводилося виправдовуватися за свій вік. — Ви можете зробити невеликий предмет меблів?

— Для цього я й тут, щоб робити всіляке з дерева. Якщо зможеш мені гарно розповісти, що треба, і оплатити роботу, тоді зроблю, — Майстер миттєво забув про своє здивування незвичайним учнем, коли мова зайшла про роботу. — щоб довго не розповідати та не показувати руками, я намалював те, що мені потрібно, — сказав учень і простягнув майстру креслення невеликого умивальника, який він вирішив поставити у себе в кімнаті.

— Ну, давай подивимося, що ти намалював, — недовірливо сказав Майстер Ілтзе, взявши пергамент. — Ось так чудеса. Другий раз за пару хвилин ти мене здивував. Я вирішив, що ти в свої роки тільки задля розваги вирішив у Школі повчитися. А ти виявляється хороші креслення робити вмієш. Де ж ти цьому навчився? Я ще ніколи не бачив, щоб хтось так справно завдання мені приносив. Все ясно, все чітко. Мила справа. Бери та роби, і не треба пару годин випитувати, що та як має бути. Та ти не стій, сідай. Може, ти і в столярній справі розбираєшся?

— Та трохи розбираюся, — скромно відповів Нік. — Тому й задивився на ваші інструменти. Колись в молодості довелося трохи цій справі повчитися. Правда, майстром я так і не став, але все одно щось в голові і в руках залишилося.

— Гаразд, давай розбиратися, що тобі треба. Тебе як звуть, дивовижний учню?

— Звати мене Нік. Мені треба ось така невеликий шафка.

— Дивовижна якась шафа, що ти намалював. Ні полиць, ні дверей, ні кришки зверху. Що ж можна зберігати в такій шафі без полиць? — здивувався Майстер, розглядаючи креслення.

— Це просто не всі деталі. Там буде ще пару елементів з заліза, от коли зберу