Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

все разом, тоді стане зрозуміліше. Коли закінчу, запрошу подивитися, якщо буде у вас бажання.

— З задоволення подивлюся на такі дивні меблі. З якого матеріалу його зробити?

— Та мені в принципі все рівно. Головне, щоб міцне було, — відповів Нік. Він не знав взагалі, які сорти дерева використовують столяри на Франі, тому прийняття цього рішення залишив за майстром.

— Може якісь візерунки або прикраси зробити на стінках? — уточнював деталі Майстер.

— Ні, не потрібно. Це буде стояти у кутку і лише я буду ним користуватися. Тому зайвого нічого не потрібно, — відмовився Нік. — Майстре Ілтзе, ви краще мені скажіть, скільки це займе часу і скільки буде коштувати.

— Початок навчального року. Керівництво трохи мене завантажило роботою, але думаю, що за тиждень впораюся. А що стосується ціни… Ну, якщо матеріалу дорогого не треба, то за півтора татіна зроблю.

— Добре, домовилися. У мене ще одне питання є. Ви не знаєте, чи є в Школі гарний майстер по роботі з тонким металом? Ну, які там відра, тази всякі роблять. Мені у нього треба якраз відсутні частини цієї шафи чудної замовити, — запитав Нік.

— На жаль, хорошого майстра немає. Є один молодий, але у нього руки не з того місця ростуть. Так, щось полагодити або трохи переробити, а щось путнє зробити сам не зможе. Я ось що тобі пораджу. Ти, напевно, завтра будеш у місті. Зайди на вулицю зброярів і бляхарів. Пройдеш в самий кінець, там буде майстерня Окертуза. Ти не дивись, що до нього буде з десяток дорогих майстерень. Там майстри тільки відра квіточками обробляти можуть, ось він — справжній майстер. Їх жадібна гільдія ніяк не хоче давати йому дозвіл на виготовлення зброї та військових обладунків, ось і доводиться йому всілякі бляшані дрібниця робити. А з цього гарні гроші не заробиш, от і тулиться в самому кінці вулиці майстрів їх гільдії. Але ти на це не звертай уваги, він родовий майстер по залізу. Ще його батько був хорошим майстром і його добре навчив. Ось він тобі все відмінно та швиденько зробить, й не дуже дорого. Тим більше якщо ти йому такий самий малюнок, як мені, принесеш. Будеш у нього — передавай від мене привіт. Ми колись з ним хорошими друзями були, коли я ще в Школі не працював.

— Спасибі, майстре, — подякував Нік, запам’ятавши все, що радив Ілтзе. Він дістав з кишені два татіни і простягнув майстру.

— Почекай. Зараз здачі тобі дам, — почав підніматися зі стільця Ілтзе.

— Не потрібно. Я думаю, що мені ще знадобляться ваше вміння та поради, — зупинив його Нік.

— Спасибі й тобі, дивовижний учню. А буде час і бажання — приходь сюди. Побалакаємо. Може навички столярні згадаєш, може мене чомусь навчиш. Бачу, що не з наших ти країв, та й знань в тобі багато. Вибач, мало не забув. Ось голова дірява. У яку кімнату тобі готовий виріб доставити?

— У п’ятдесят сьому. А за запрошення і добрі слова спасибі. Обов’язково прийду, коли буде час, — сказав Нік та пішов з майстерні.

Він стояв на сходовій площадці першого підземного поверху, роздумуючи, куди піти далі. За списком справ, слід було піти спробувати поголитися, а з іншого боку, кортіло спуститися на поверх вниз та провідати професора Атавхаї. Минуло кілька днів, як вони познайомилися, а Ніка тягнуло до цього доброго демона. Про таке знайомство на Землі мріяли хіба що ті, хто зовсім не дружать з головою, екстрасенси та різні диваки, з якими він спілкувався. Але минув тиждень і це виявилося реальністю для нього самого, людини, що абсолютно не вірила в існування подібних чудовиськ. Тут, на Франі, де люди не тільки вірили, але й знали про демонів, одна поява професора викликала істерику та паніку. Нік витратив кілька хвилин на коливання, занадто вже йому кортіло вирватися з підготовленого плану, але прагматизм переміг. Згадавши застереження Матотору про черги на кожному етапі, йому довелося відмовитися від походу ще глибше в підземелля, тим більше що це, напевно, зайняло б не одну годину. Він відправився приводити себе до ладу.

Швидко відшукавши кімнати майстрів стрижки та гоління, добре, що вони перебували навпроти один одного в одному коридорі, Нік зіткнувся з черговою дилемою. В обидва зали були черги. Хоч у кожній стояло максимум по п’ять-шість чоловік, але процедури, яким піддавалися учні, були зовсім не швидкі. Розсудивши, що гоління повинно займати менше часу, ніж підстригання, став у чергу на гоління. Минуло десять хвилин і він зрозумів, що не помилився. Його черга зменшилась на дві особи, а протилежна залишилася без зміни. Він почав розуміти, що тепер найбільш мерзенним днем для нього буде зовсім не понеділок, стояння в чергах дратувало сильно. І це при тому, що йому вдалося успішно уникнути стояння в двох довгих чергах. У світі інтернету та великої конкуренції на Землі він давно забув, що таке стояти в черзі. Вкотре він пошкодував, що дав себе втягнути в цю авантюру. Це надихнуло його прийняти рішення, наскільки можливо, максимально перенести комфорт з колишнього життя в нове. Власне перший крок до цього він тільки що зробив в столярній майстерні.

Ура! Черга просунулася ще на пару чоловік і перед Ніком залишився тільки один учень, що незабаром зник за дверима. Він єхидно посміхався, дивлячись на учнів навпроти — там за цей час черга зменшилася всього на одного учня. Нік провів рукою по волоссю. «А не так сильно я й заріс», — подумав він. Минуло трохи більше півтора тижні з моменту його останньої стрижки на Землі. Раніше він тільки через місяць-другий почав би думати про необхідність постригтися, та й нечисленна рослинність, що ще залишалася у нього на голові, не вимагала частої уваги. З лисінням він вже давно змирився і очікував тільки моменту, коли вся стрижка буде зводитися до протирання лисини рушником. Все змінилося після того, як над його організмом попрацювали