Читати книгу - "Королеви не мають ніг"

166
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 107 108 109 ... 154
Перейти на сторінку:
це цвірінчать і тільки я нічого не чув, бо один день з ранку до вечора просидів у банкіра Паккйоне, другий день – у дона Бласко, а після цього так стомлювався і настрій мій так псувався, що мені вже не хотілося ні з ким розмовляти і я волів іти спати. Якби я був банкірові або каштелянові зразу виклав, за кого клопочу й що молодий синьйор, який сидить на вежі, не хто інший, як славнозвісний Петр Кукань із Кукані, то скоротив би ваші муки в буцегарні на день, або й на два. Але я й так усе влаштував par excellence.[127]

Далі капітан д’Обере розповів, що, тільки-но скінчилося шестя, він удруге вдався до банкіра Лодовіко Паккйоне, але цього разу вжив іншої тактики – замість замовчувати Петрове ім’я й говорити лише нейтрально про свого молодого, нещасного й безневинного друга, він хвалився Петром Куканем із Кукані з першої ж хвилини, тільки-но переступив поріг дому Паккйоне, і тицяв його під носа кожному, на кого тільки натикався, і, таким чином, пробився аж до самого Паккйоне, не звертаючи уваги на те, що Паккйоне, як звикле, головував на якійсь консультативній нараді, і напустився на нього: «Чи знаєте ви, misérable,[128] кого ви наказали заарештувати, чи знаєте ви, espèce d’imbécile,[129] на кого ви нацькували стражників, чи знаєте ви, malheureux,[130] хто через вас сидить за ґратами на хлібі і воді? П’єтро Кукан да Кукан, рятівник благословенної Страмби, посланець неба…

– Отже, я знову став посланцем неба? Це вже вкотре? – здивувався Петр. – Цього разу я й палець об палець не вдарив. До дідька це небо, якщо воно посилає нам таких посланців!

Капітан не звернув ніякої уваги на цей вигук.

– Посланець неба, – повторив він, – виконавець найвищої справедливості, улюбленець Його святості й провідник його політики, його намірів і бажань, герой дня і світло, яке осяває темряву ночі, носій імення, що втілює в собі міцність скелі…

– Зупиніться, – попросив Петр.

– Я повторюю тільки те, що чув про вас, – сказав капітан д’Обере. – Я вас не розумію, mon fils. Ви в становищі спраглої людини, яка заблудилася в пустелі і перед якою раптово й зовсім несподівано забило джерело чистої води, а ви нічого не робите, тільки бурчите й бідкаєтесь. Це непристойно і невдячно насамперед щодо мене, адже я для вас стільки зробив. Та послухайте, що було далі. Банкір не хотів мені вірити, мовляв, він уже бачив кількох таких, хто видавав себе за легендарного П’єтро Кукана да Кукан, якого, очевидно, не існувало взагалі, бо такого безглуздого імені немає й не може бути. Та, на щастя, виявилося, що той банківський служитель, якого прислали із Страмби, досі в Римі, бо в дорозі він страшенно зморився, застудився чи ще щось, – одно слово, захворів і лежить у гарячці в домі Паккйоне. Так от, цей хворий гонець, коли його запитали про ім’я та прізвище того крадія акредитива, через якого він загнав трьох коней і себе самого і про якого й досі ніхто не спитав, бо подробиці біографії такого нікчемного харцизника нікого не цікавлять, відповів зразу, ясно й однозначно: якийсь чужинець П’єтро Кукан да Кукан.

Капітан д’Обере переможно глянув на Петра, але юнак, засунувши руки глибоко в кишені, і далі сидів мовчки, похнюпивши голову.

– Такий красень і такий imbécile! – зітхнув капітан. – Ви що, не зрозуміли мене, до вас не доходить, про що я вам розповідаю, ви що, не бачите тут ніякого зв’язку?

– Я аж надто добре розумію цей зв’язок, – відповів Петр. – Усе це досить складно й почалося доволі давно, у кожному разі ще під час мого приїзду до Страмби й герцогового сальто в політиці, як ми звикли це називати, а взагалі все це разом – велике падлюцтво і безчесне ошуканство.

– Не розумію, до чого тут герцогове сальто? – знизав плечима капітан д’Обере.

– Це сальто, – сказав Петр, – тобто цей поворот у його політиці, що настав після смерті capitano di giustizia, в якій я завинив і за яку справді несу відповідальність, капітане, поза сумнівом, папі не сподобався. Capitano di giustizia був ставленик папи, і пріор картезіанського монастиря в Страмбі теж його ставленик, він подає папі рапорти про те, що там діється. Уявляю собі, як і в якому дусі він змалював папі смерть capitano di giustizia. Ручусь головою: він замовчав справжній факт, що capitano вбив невідомий заволока, чужинець, який у Страмбі з’явився вперше ввечері перед смертю capitano, й змалював цю подію Його святості так, що capitano було вбито з волі й на бажання самого герцога після довгої і ретельної підготовки, на очах у зібраного люду, аби ніхто не сумнівався, що герцог збирається повернути стерно на сто вісімдесят градусів. Начебто я цього не знав! Начебто я не виріс при імператорському дворі!

– Радійте, що ви скинули зі своєї шиї одне вбивство, – сказав капітан д’Обере. – Але зараз ідеться не про здохлого, паршивого capitano di giustizia, про нього вже давно ніхто не згадує, зараз ідеться про смерть герцога Танкреда.

– Вони між собою пов’язані, – відповів Петр. – Переміна герцогової політики призвела до того, що приплив грошей, які текли зі Страмби до папської скарбниці, сильно зменшився, бо перестали сплачувати податки, які capitano витискав зі страмбського люду, а це, либонь, Його святості зовсім не подобалося. Та оскільки руки в нього були зв’язані конфліктом з Венецією, він не міг виступити проти герцога, а герцог усе це розумів і через те не звертав на папу уваги, маючи його за величину, що вже втратила свою силу, і до певної міри він мав на це підстави, бо, як здається, часи великих Юліїв і Левів уже минули.

– Може,

1 ... 107 108 109 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королеви не мають ніг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королеви не мають ніг"