Читати книгу - "Леобург, Ірина Грабовська"

навіть не уявляєте, який тоді мав вигляд маєток Яблонських «по той бік»! Але нічого не виходило. Й от, сплю собі, раптом розплющую очі... а тут — Альберт! Його обличчя, його очі, тільки весь брудний, наче безхатько. Я аж заклякла! Щоправда, за кілька секунд зрозуміла, що це зовсім не мій приятель, а просто місцевий хлопчина, що вдерся до старого будинку в пошуках металобрухту. І тут... наче диво: обертаюся — висить пляма. Леобург запрошував мене! — вона театрально зітхнула й склала руки на колінах.— Звісно, мене скільки завгодно можна звинувачувати в нерозсудливості, але тоді я дійсно не замислювалася про наслідки. Цікавість перемогла, пане поліцмейстере. Довелося наобіцяти тому бідоласі сім мішків гречаної вовни. А потім я взяла його за руку й перевела через портал до Леобурга.

Лейла замовкла, переводячи дух. Тепер поліціянти зачаровано дивилися на її груди, що схвильовано здіймалися над корсетом.

— Ті дні, коли ви були з двійником в одному світі, важко забути, чи не так, Альберте? — посміхнувся Данило.— Якщо жоден з вас не може самостійно переходити між реальностями, зустрітися ви можете тільки за допомогою людини з таким даром, як у Лейли. Але це — важке випробування. І ти мало не з’їхав з глузду. Ще б пак — чужі почуття, чужі думки в голові! Ти не міг навіть встати з ліжка й тому не повернувся на зимові вакації додому...

— Це неймовірна дурня! Я лишився у студентському братстві через звичайну застуду! — роздратовано урвав його Альберт.

— Так-так, застуда...— засміялася Лейла.

Данило зиркнув на Свенсона. Старий аж надто пильно дивився на Альберта, його сиві скуйовджені брови поволі поповзли на лоба, ніби він тільки зараз зрозумів, у чому звинувачують його молодшого господаря. Ба більше, Данилові здалося, що дворецький збирається щось промовити.

— Свенсоне,— різко покликав його Данило,— ви хотіли щось додати?

Старий підвів плечі й невпевнено кивнув.

— Якщо дозволите, пане Едварде. Єдине, що я можу повідомити шановному панству, це те, що всі ми були надзвичайно схвильовані раптовою хворобою пана Альберта,— він досі здивовано й трохи перелякано дивився на молодшого Яблонського.— Але коли пан Август відіслав мене до Академії, щоб передати подарунки з дому, у дворі студентського братства мене зустрів ваш добрий товариш, Густав Йонк. Він сказав, дозвольте процитувати: «Малина божевільному не допоможе». До вас у кімнату мене не пустили, але того самого дня я переказав його слова вашому батькові, чим дуже його стривожив. Однак, потім ви повернулися додому, ніби нічого й не сталося, і про цей випадок усі забули.

Старий замовк, схиливши голову. Погляд Альберта спалахнув гнівом, обличчя почервоніло.

— Густав Йонк,— карбував кожне слово Альберт,— жалюгідний блазень і брехун, як і більшість студентів! Він надурив вас, Свенсоне.

— Гадаю, вам, пане поліцмейстере, все-таки варто поговорити з ним. Забагато людей в один і той самий час вирішили обмовляти шановного Альберта,— Данило обернувся до Свенсона.— Ви маєте рацію: він повернувся додому здоровим. Лейла прослизнула вночі у маєток Яблонських, портал був відчинений, і вона повернула двійника назад, бо жарт затягнувся й обидва бідолахи вже дерлися на стіни й несамовито лаялися.

— Цікаво, як він там? — вставила вигнанка.

— У щоденнику «Дем’янича» зазначається, що він збожеволів і випав з вікна, яке йому здалося схожим на портал в інший світ,— Данило кинув на Лейлу суворий погляд, вона байдуже знизала плечима у відповідь.— Саме стаття про цей випадок у газеті, копію якої ви, пане поліцмейстере, можете побачити в зошиті, привернула увагу одного шукача пригод — Івана Дмитровича Левченка. Він довгий час займався вивченням часово-просторових викривлень. Саме його ви всі знали під іменем Елвіра Дем’янича.

Данило зупинився перевести дух, і за нього продовжила Агнеса:

— Ця людина часто відвідувала нас, пане поліцмейстере,— сказала вона й схилила голову.— Батько кілька разів вислуховував його ідеї, але вони здавалися йому абсурдними, тому він наказав не пускати його до маєтку. Але, як ви вже знаєте, Дем’янич познайомився з моїм молодшим братом і припинив переслідувати батька,— Агнеса звернулася до брата.— Ви ж просиджували з ним на терасі годинами, коли ти повернувся з Академії на канікули, Альберте. І тепер я гадаю, що мені слід було брати участь у ваших дискусіях. Можливо, все не зайшло б так далеко.

— Так, напевно,— кивнув Данило.— Після знайомства з двійником Альберт зажадав з’ясувати, що це було. І «Дем’янич» залюбки взявся пояснювати йому свою теорію щодо виходу в іншу реальність — нарешті в Леобурзі з’явилася людина, яка не вважала його божевільним і була готова до співпраці. Він розповідав тобі про свій світ, а ти йому — про цей, адже так? Він методично занотовував твої слова у щоденник. Але якось твій новий знайомий висловив припущення, що в Леобурзі не все так спокійно — схоже, між Австро-Боснією і Росією зріє конфлікт, адже він, прикидаючись Елвіром Дем’яничем, і далі зустрічався з його торговими партнерами з різних країн і дізнався про те, що в Леобурзі почали створювати зброю. Саме тоді в тебе народився грандіозний план: якщо війна справді вибухне, то вихід до іншої реальності у своєму маєтку — це неймовірна перевага. По-перше, можна сховатися там самому, адже твій двійник загинув і «Дем’янич» розповів тобі про це. По-друге, можна непогано заробити: після того, як одна з імперій буде повалена, знайдеться чимало впливових людей, яким загрожуватиме смерть чи вічне переслідування. Ясна річ, вони заплатять будь-які гроші, щоб зникнути з цього світу назавжди й розпочати нове життя. Але для цього необхідна чутлива до порталів людина, як-от Лейла або «Дем’янич», яка здатна перевести їх, і рішучий компаньйон — як-от ти, що спочатку вистежить і вб’є їхнього двійника. Тоді певні особи зможуть залишитися в іншому світі назавжди.— Данило глипнув на поліцмейстера.— Тому Альберт не збирався втрачати рідного маєтку й розробив хитрий план щодо усунення конкурентів. Тільки Дем’янич, певно, не пояснив йому: якщо Росія й Австрія знову зіткнуться, то від Леобурга й будинку Яблонських може не лишитися каменя на камені. А отже, й портал може бути зруйновано. Недалекоглядно якось.

Обличчя всіх присутніх видовжилися, погляди були прикуті до Альберта. Його очі округлилися, він навіть забув, що ще кілька хвилин тому невтішно ридав. Тепер здавався лише роздратованим і спантеличеним.

— Як ти зміг усе це вигадати, Едварде? — нарешті шмигнув носом Альберт.

— Це я йому розповіла,— всміхнулася Лейла.— Вибач, котику, я збіса ненадійний бізнес-партнер.

Данило видихнув і