Читати книгу - "Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська · автор"

Розділ 67. Сьогодні. Зараз…

Коли в двері постукали, Сніжана ще не відчинивши зрозуміла, кого побачить на порозі — Крайдана.

— Магістре, чому ви встали? Хіба вам не прописали постільний режим? — Сніжана намагалася говорити суворо. Але радість зустрічі заважала виглядати педантичним лікарем. Губи розтягнулися в щасливій усмішці.

Сніжана відступила, пропускаючи Крайдана всередину. Зачинила за ним двері та присунула крісло. Йому напевно ще поки важко перебувати у вертикальному положенні.

Він не поспішав зайняти запропоноване місце. Дивився на неї довгим поглядом. Повільно ковзав угору-вниз, ніби не міг надивитися. Вона відчувала цей погляд фізично, ніби дотики, ніжні, але наполегливі.

— Я зайшов попрощатися.

— Попрощатися? — голос зірвався. Яке таке прощання? Вони щойно зустрілися.

— Так, я мушу поїхати. Ненадовго. Потрібно побачитися з дружиною, — він таки пройшов далі в кімнату і сів у запропоноване крісло.

Сніжана вміла бачити стан Крайдана. При слові «дружина» в його очах промайнула гіркота.

— Це пов'язано з тим, що з вами сталося три дні тому? — здогадалася вона.

— Пов'язано.

У Сніжани все всередині перевернулося, коли Крайдан розповів про жахливу цинічну брехню Альміри. Не було ніякої дитини. Намисто Дару було вкрадено не заради порятунку ненародженого малюка, а для інших цілей. Яких — він і має з'ясувати.

Як Альміра могла так вчинити? Як можна так цинічно зрадити? Заради чого? Сніжана не розуміла.

— У вас ще недостатньо сил для такої непростої подорожі, — в ній знову прокинувся лікар. Але Сніжана відчувала, що відмовляти Крайдана марно. Ним керує не жага помсти — його непокоїть, що брудні інтриги, в центрі яких він опинився, можуть вдарити і по інших. Він розумів, що Альміра діяла не одна і її спільник набагато небезпечніший від неї самої. Важливо якомога швидше вийти на нього. І найкоротший шлях до цього — через Альміру.

— Тельмар швидко підняв мене на ноги своєю настоянкою для бадьорості, — безтурботно відмахнувся від суворого погляду Сніжани Крайдан. — До речі, він розповів мені, що ти робиш великі успіхи в лікуванні.

Ох, Тельмар, в очі не дочекаєшся похвали, зате позаочі вже встиг наспівати дифірамбів. Але Сніжані це було до біса приємно. Особливо приємна інтонація у голосі Крайдана з нотками гордості за неї.

— Я поговорив з королем і Деміром, щоб тобі за моєї відсутності забезпечили максимальну охорону, — посерйознішав Крайдан. — Ти знаєш, що хтось невідомий навідувався до тебе позавчора вночі? Спрацювала сигнальна струна.

— Ні. Демір не розповідав. Мабуть, не хотів даремно хвилювати.

— Він не зміг визначити, хто це був. Але в мене є підозри, що непроханим гостем міг виявитися хтось із чоловічої обителі, бо слід загубився дорогою до неї.

— Йоханнес? — миттєво промайнув здогад. — Одного разу він уже приходив до мене в покої.

Сніжана розповіла про те, як деякий час тому вночі в її покоях з'явився послушник, щоб спробувати провести зворотний ритуал і повернути її додому.

— Але в нього нічого не вийшло. Ви мали рацію щодо того, що цей ритуал не переміщає між світами.

Крайдан похмуро зсунув брови, поки слухав розповідь Сніжани.

— Дорогою заїду в обитель. Хочу поговорити з цим послушником.

Пролунало загрозливо.

— Мені не здалося, що Йоханнес хотів заподіяти мені якоїсь шкоди, — запевнила Сніжана. — Він досить милий і не становить загрози.

Крайдан чомусь насупився ще більше.

— Прошу, будь максимально обережна, поки мене не буде. Нікому не довіряй.

— Все буде добре, — усміхнулася Сніжана. Крайдану і так турбот вистачає. Їй не хотілося, щоб він хвилювався ще й за неї. — До мене ж приставлять посилену охорону.

— Охорона — це добре, — погодився Крайдан. — Але для твоєї ж безпеки хочу зробити ще дещо. Залишу тобі свій родовий артефакт. Я попередив про це Деміра та короля. Вони підтримали моє рішення.

У Сніжани мимоволі спалахнули очі і защеміло серце. Це ніби тобі вирішили довірити щось страшенно цінне, страшенно тендітне, страшенно раритетне і страшенно особисте.

— А який артефакт у вашого роду? Теж у вигляді жіночої прикраси?

Крайдан широко посміхнувся:

— Боюся тебе розчарувати, але не зовсім. Артефакти північних родів справді, як правило, виглядають як жіночі прикраси. Вони передаються від матері до дочки. На Півночі споконвіку хранителькою роду вважалася жінка. У нас на Заході не так. Імовірно, твоє захоплення потьмяніє, коли побачиш мій родовий артефакт.

Крайдан вийняв з піхов, що кріпилися на поясі, короткий кинджал. Гостре лезо небезпечно блиснуло, відбивши світло, що ллється з вікна. Якщо є зв'язок між блиском та магічною силою артефакту, то перед Сніжаною явно щось надзвичайно магічне.

Захоплене зітхання вирвалося саме собою. Вона обережно торкнулася рукоятки.

— Завжди думав, що жінки байдужі до зброї.

— Я ж лікар, — Сніжана повернула Крайданові його посмішку. — А в медицині ножі служать благородним цілям. Наприклад, ними можна відсікти небезпечну пухлину.

— З тобою все не так, як з іншими жінками, — Крайдана явно потішило, з яким інтересом Сніжана роздивляється кинджал. — Навчу тебе, як за допомогою нього замикати і відмикати магічні замки. Зможеш сама забезпечувати свою безпеку.

Новий захоплений вигук злетів із губ.

— Як чудово! А що ще вміє цей кинджал? — Сніжана була впевнена, що магічні замки — це ще далеко не все, на що здатний артефакт.

— За допомогою нього можна перевіряти, чи отруєний напій. Варто тільки опустити кінець у посудину і, якщо лезо втратить блиск, то краще не торкатися такої рідини. У рукопашному бою кинджал захищає від будь-якої металевої зброї. Але, сподіваюся, до цього не дійде. Для цього ти матимеш озброєну охорону.

Посмішка Сніжани трохи потьмяніла. Вона радіє подарунку як дитина, але кинджал — це не іграшка. Це бойовий родовий артефакт, який Крайдану в дорозі набагато потрібніший, ніж їй тут, у палаці, під посиленою охороною.

— Магістре, я не можу його прийняти...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍