Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

одне чи два сільця на околицях. Навіть Пайк здавався більш ніж готовим на спокійне вбивство. Вестові довелося нагадати собі, що він навіть не уявляє, чому цю людину, власне, засудили до ув’язнення у виправній колонії. Споглядаючи його тепер, коли він задумливо водив великим пальцем по лезу своєї важкої сокири, а з його мертвого, обгорілого обличчя дивилися суворі очі, це було неважко уявити.

Вест придивився до своїх рук. Вони тремтіли, і не лише від холоду. Він схопився за одну руку другою й міцно їх стиснув. Підвівши погляд, побачив, що йому всміхається Шукач.

— Відваги без страху не буває, — сказав він, а тоді повернувся й пішов у дерева слідом за Тридубою й іншими.

Веста рубонув іззаду грубий голос Чорного Доу.

— Ти зі мною, душогубе. Постарайся не відстати.

Він сплюнув на замерзлу землю, а тоді розвернувся й подався до річки. Вест іще раз, востаннє, озирнувся на інших. Катіль один раз кивнула йому, він кивнув у відповідь, а тоді розвернувся й пішов за Доу, мовчки прошмигуючи між деревами, що були повністю вкриті блискучим вологим льодом. Тим часом у його вухах ставало дедалі гучнішим шипіння водоспаду.

План Тридуби починав видаватися досить бідним на подробиці.

— Що будемо робити, як перейдемо струмок і одержимо сигнал?

— Убивати, — буркнув Доу через плече.

Від цієї відповіді, хоч і безглуздої, Веста раптом прошив ізсередини панічний жах.

— Мені йти ліворуч чи праворуч?

— Куди хочеш — тільки під ноги мені не лізь.

— А куди підеш ти?

— Туди, де будуть убивати.

Сторожко вийшовши на берег, Вест пошкодував, що взагалі заговорив. Трохи вище за течією він побачив водоспад, стіну темного каменю та бистрої збуреної води між чорними стовбурами дерев, що здіймала в повітря морозну імлу та шум.

Річка тут була щонайбільше чотири кроки завширшки, та вода в ній була швидка, темна й пінилася довкола мокрих каменів по її краях. Доу високо підняв меч і сокиру, впевнено перебрів її, посередині опинившись по пояс у воді, а тоді виліз на віддалений берег і притиснувся, мокрий як хлющ, до каміння. Роззирнувся довкола, насупився, побачивши, як сильно відстає від нього Вест, і сердито змахнув рукою, наказуючи йти слідом.

Вест незграбно витягнув меч і підняв його, глибоко вдихнув, затамував подих і ввійшов у струмок. Вода затекла йому в чобіт і обхопила його литку. Його нога, здавалося, раптом застрягла в льоду. Він ступив крок уперед, і його друга нога щезла аж по стегно. Він вирячив очі, шумно задихав, але вороття не було. Він ступив іще крок. Його чобіт послизнувся на замшілому камінні на дні струмка, і він незграбно пірнув, опинившись у воді аж по пахви. Він би закричав, але студена вода вибила йому повітря з легень. Він кинувся вперед, наполовину пішки, наполовину вплав, зціпивши зуби від панічного жаху, та вибрався на віддалений берег, шумно, неглибоко й відчайдушно втягуючи в себе повітря. Сяк-так підвівся й притулився до каменів позаду Доу, відчуваючи поколювання на закоцюблій шкірі.

Північанин широко йому всміхнувся.

— Ти, здається, змерз, хлопче.

— Усе гаразд, — виплюнув Вест крізь зуби, що цокотіли. Йому ще ніколи в житті не було так холодно. — Я зроблю свій вн... вн... внесок.

— Що ти своє зробиш?! Хлопче, я не допущу, щоб ти бився змерзлим — ти нас обох доведеш до смерті.

— Не тривожся за...

Його сильно вдарила по обличчю розкрита долоня Доу. Шок від удару був мало не страшніший за біль. Вест вибалушив очі, впустивши клинок у багнюку й несвідомо піднявши одну руку до щоки, яку поколювало.

— Якого...

— Скористайся цим! — процідив йому північанин. — Це належить тобі!

Не встиг Вест розкрити рота, як Доу зацідив йому в зуби другою рукою так, що він позадкував до каміння, з його губи на вологу землю закрапала кров, а в голові задзвеніло.

— Воно твоє. Прийми його!

— Ти, бля...

Далі все перейшло у звичайне бездумне гарчання, коли Вест зімкнув руки в Доу на шиї, душачи, дряпаючи, шкірячись по-звірячому, оголивши зуби й нічого не розуміючи. Кров помчала його тілом, і з нього разом полилися голод, біль і роздратування через нескінченний перехід на морозі.

Але Чорний Доу був удвічі сильніший за Веста, хоч який він був сердитий.

— Скористайся цим! — загарчав він, віддерши від себе руки Веста і притиснувши його до каміння. — Уже розігрівся?

Угорі щось спалахнуло та плюхнуло в воду поруч із ними. Доу пхнув його на прощання, а тоді помчав геть, із ревом полізши на берег. Вест поплентався за ним, видерши важкий меч із багна, високо його здійнявши й щосили волаючи щось безглузде під стукіт крові у себе в голові.

Під ним миготіла мулиста земля. Він прорвався крізь кущі та гниле дерево на відкриту місцевість. Побачив, як Доу зарубує сокирою якогось північанина з виряченими очима. У повітря бризнула темна кров, виділяючись темними цятками на тлі переплетених гілок і білого неба. Сіпались і гойдались дерева, камені та закудлані люди, а в нього у вухах бурею ревіло власне дихання. Попереду хтось замаячив, і він замахнувся на цю людину мечем, а тоді відчув, як меч вгризається. Вестові в обличчя бризнула кров, і він сахнувся, сплюнув і закліпав, а тоді ковзнув на бік і незграбно підвівся. Його голова була повна лементу і плачу, брязкоту металу та тріску кісток.

Хрясь. Геп. Р-р-р.

Біля нього хтось захитався, схопившись за стрілу в себе у грудях. Вестів меч розітнув йому череп аж до рота. Труп смикнувся й вирвав клинок у нього з руки. Він заточився в багні, мало не впав і замахнувся на тіло, що минало його, кулаком. У нього щось врізалось і відкинуло його назад, до дерева, із тихим хрипом вибивши йому з легень повітря. Хтось обхопив його груди, притиснувши йому руки до боків і намагаючись задушити його на смерть.

Вест нахилився вперед і ввігнав зуби напасникові в губу, відчувши, як вони зімкнулися посередині. Той кричав і бився, та Вест майже не відчував ударів. Виплюнувши шматок плоті, він буцнув його лобом у лице. Чолов’яга, у якого з порваного рота текла кров, відсахнувся й вереснув. Вест зімкнув зуби в нього на носі, загарчавши, як скажений пес.

Кусь. Кусь. Кусь.

Його рот наповнився кров’ю. Він чув крики, але для нього було важливо лише змикати щелепи дедалі міцніше. Він мотнув головою, і