Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

145
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 118
Перейти на сторінку:
якщо я справді це відчував, то на певному етапі ви не могли цього не помітити — і це вас виключно заохочувало. Коли двоє людей перебувають у близьких стосунках (чи принаймні намагаються вибудувати такі стосунки), вони не можуть не ділитися своїми почуттями; і якщо не вдається говорити відверто, комунікація здійснюється на невербальному або підсвідомому рівні.

— Не певна, що ви маєте рацію, Ернесте.

— Я переконаний, що так і є. Ми ще повернемося до цього. Але зараз я хочу, щоб ви зрозуміли головне: ваші еротичні почуття до мене можуть зашкодити терапії. А я, зарозумілий психотерапевт, який відчуває нестримний сексуальний потяг до пацієнтки, маю визнати, що заохочую подібну поведінку. Я був поганим психотерапевтом.

— Ні, зовсім ні! — Керол енергійно захитала головою. — Ви ні в чому не винні!

— Стривайте, Каролін, дозвольте мені закінчити… Я ще не все сказав… Перш ніж ми з вами зустрілися, я вирішив бути абсолютно відвертим зі своїм наступним пацієнтом. Я завжди гадав (і дотепер дотримуюся цієї думки), що найбільшим недоліком традиційних напрямів психотерапії є брак щирості між пацієнтом і психотерапевтом. Моє переконання напрочуд сильне, і через це я навіть змушений був припинити спілкування зі своїм супервізором — психоаналітиком, яким я щиро захоплювався. З тієї самої причини я вирішив відмовитися від формальної психоаналітичної підготовки.

— Я не розумію, як це пов’язано з нашою терапією.

— Я хотів підкреслити, що ваше лікування було експериментальним. Можливо, на свій захист я мав би сказати, що це надто викличний термін, адже протягом останніх кількох років я повсякчас намагався вибудовувати з пацієнтами менш формальні й водночас більш людяні стосунки. Та коли йдеться про вас, я бачу дивний парадокс: пообіцявши бути абсолютно відвертим з вами як пацієнткою, я жодного разу не розповів вам про цей експеримент. А тепер, коли я бачу, до чого це призвело, я не вірю, що такий підхід є ефективним. Мені не вдалося розвинути чесні, автентичні стосунки, які є невід’ємною складовою розвитку психотерапевта.

— Я не вірю, що це ваша провина, і йдеться аж ніяк не про ваш підхід.

— Я не певен, у чому саме припустився помилки. Але я таки помилився. Тепер я бачу, що нас розділяє прірва. І відчуваю вашу недовіру — ви ставитеся до мене з підозрою… І подеколи ці відчуття зненацька змінюють прояви глибокої прихильності й любові. Це мене спантеличує, бо здебільшого я не вірю, що у вас є теплі чи позитивні почуття до мене. Гадаю, ви й самі про це знаєте, я не сказав нічого нового.

Керол мовчала, опустивши очі.

— Отож моє занепокоєння посилюється: я обрав неправильний підхід до вас. Можливо, не варто було застосовувати метод, що ґрунтується на абсолютній відвертості. Було б значно краще, якби ви звернулися до спеціаліста, який віддає перевагу традиційному підходу і який зміг би розмежувати терапевтичні й особисті стосунки. Що ж, це, мабуть, усе, що я хотів би сказати вам, Каролін. Маєте якісь думки з цього приводу?

Керол двічі намагалася щось сказати, однак їй забракло слів. Врешті-решт вона мовила:

— Я геть заплуталася. Не можу говорити, не знаю, що й казати.

— Я здогадуюся, що ви відчуваєте. Зважаючи на все, що я сказав, можу припустити, що ви міркуєте про те, щоб звернутися до іншого психотерапевта, і це найкращий момент, аби припинити експеримент. Гадаю, ви маєте рацію. Я підтримую цю думку й можу порадити іншого спеціаліста. Можливо, ви навіть думаєте, що не мали б платити за участь у цьому експерименті. Якщо це так, можемо про це поговорити — імовірно, я мав би повернути вам гроші за всі сеанси.

«Найкращий момент, аби припинити експеримент — нічогенька пісенька, — подумала Керол. — Ідеальний спосіб покласти край цьому бридкому фарсу. Авжеж, час припинити, годі брехні. Залиш Ернеста Джессові та Джастіну. Може, ви й маєте рацію, Ернесте. Можливо, час відмовитися від терапії».

Саме це вона й мала сказати, однак натомість почула від себе зовсім інші слова:

— Ні. Ідеться аж ніяк не про це. Ернесте, я гадаю, що проблема полягає не у вашому підході до роботи. Мені не хотілося б, щоб ви змінювали його заради мене… це мене турбує… і то дуже. Поза сумнівом, не варто робити такий висновок тільки через одну пацієнтку. Хтозна — може, ви надто поспішаєте з висновками? Можливо, для мене це насправді ідеальна терапія? Дайте мені трохи часу. Я ціную вашу відвертість. Ваша чесність не завдала мені шкоди. Імовірно, вона пішла мені на користь. Що ж до повернення грошей, про це навіть не йдеться. До речі, як юрист хочу застерегти вас від таких пропозицій у майбутньому. Це свідчитиме про вашу вразливість, і до вас навіть можуть позиватися. А щодо правди… — вела далі Керол. — Бажаєте почути правду? Правда ж у тому, що ви мені допомогли, і значно більше, аніж можете уявити. Ви помиляєтеся: що більше я про це думаю, то більше усвідомлюю, що не хочу припиняти наші зустрічі. Мені не потрібен інший психотерапевт. Можливо, це був складний період, але він завершився. Може, я несвідомо вас перевіряла. Гадаю, так і було. То була серйозна перевірка з мого боку.

— Ну то як, мені вдалося пройти це випробування?

— Гадаю, що так. Ба більше — ви пройшли його просто блискуче.

— У чому ж полягала ця перевірка?

— Гм… навіть не знаю… треба над цим поміркувати. Є кілька думок, але, Ернесте, чи не могли б ми поговорити про це наступного разу? Сьогодні я хотіла поговорити про дещо інше.

— Гаразд. То ми все з’ясували?

— Гадаю, ми на правильному шляху.

— Тоді пропоную розглянути ваше питання. Ви зауважили, що це стосується вашого клієнта.

Керол описала ситуацію з Маршалом. Вона сказала, що її клієнт — психотерапевт, однак доклала всіх зусиль, аби Ернест не здогадався, хто це, наголосивши на абсолютній конфіденційності. Це мало вберегти її від додаткових запитань.

Ернест не хотів працювати з цією проблемою. Йому не сподобалося, що Каролін намагається перетворити свій сеанс на консультацію, тож він почав чинити опір. На його думку, вона уникала роботи над своїми проблемами, марнувала час та гроші, а її клієнт замість адвоката мав би звернутися до психотерапевта.

Утім, на кожний його аргумент вона мала контраргумент. Ішлося не про гроші — їх вона аж ніяк не марнувала. Клієнт платить їй більше, аніж вона платить Ернестові. Що ж до необхідності звернутися до психотерапевта — він цього нізащо не зробить. Чому? Цього вона пояснити не може, бо йдеться про конфіденційність. Вона не уникає роботи над власними проблемами й охоче зустрінеться з Ернестом на додаткових сеансах, аби надолужити згаяне. А оскільки проблеми клієнта віддзеркалювали її власні, їхнє вирішення було б корисним і для неї. Відтак Керол озвучила найсильніший аргумент: альтруїстичні вчинки на користь клієнта — це саме те, чого прагнув Ернест. Вони допоможуть розірвати зачароване коло егоїзму та параної, що їх вона успадкувала від матері та бабусі.

— Гаразд, Каролін, ви мене переконали. Ви міцний горішок. Якщо мені колись доведеться свідчити в суді, я волів би мати вас на своєму боці. Розкажіть мені про ваші стосунки з клієнтом.

Як досвідчений консультант, Ернест уважно вислухав розповідь Керол про те, що їй найбільше не подобається: лють, пиха, самотність, одержимість статками та статусом, байдужість до всього іншого в житті, зокрема й до шлюбу.

— Найбільше мене дивує те, — мовив Ернест, — що

1 ... 108 109 110 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"