Читати книгу - "Таємничий острів"

що на острові є люди. Якщо ми не скористаємося єдиним, подарованим нам долею випадком, то, можливо, гірко пошкодуємо про це згодом.

Отже, вирішили, що Наб і Пенкроф вирушать в порт Повітряної кулі і, як тільки спуститься ніч, розпалять величезне багаття, полум’я якого, безсумнівно, приверне увагу екіпажу брига.

Але коли Наб і моряк зібралися залишити Гранітний палац, судно раптом змінило напрямок, воно пішло прямо до острова, тримаючи курс на бухту З’єднання. Мабуть, бриг належав до числа швидкохідних, тому що відстань між ним і берегом помітно зменшувалася.

Наб і Пенкроф затрималися в Гранітному палаці, а Айртону вручили підзорну трубу з проханням визначити, нарешті, «Дункан» це чи ні. Адже шотландська яхта теж мала оснащення брига. Отже, мова йшла про те, щоб установити, чи є труба між двох щогл судна, що знаходилося тепер на відстані десяти миль від берега.

Вечірні сутінки ще не огорнули небосхил, що полегшувало спостереження. Айртон опустив трубу і переконливо повторив:

— Ні, це не «Дункан»! Та й не може це бути «Дунканом»!

Тепер Пенкроф піймав судно в поле зору підзорної труби і повідомив товаришам, що бриг цей водотоннажністю від трьохсот до чотирьохсот тонн, він прекрасно побудований і оснащений, — словом, що це один із швидкісних кораблів, які тільки борознять моря. А от його національну приналежність, поки що визначити важко.

— Правда, на флагштоку розвивається вимпел, — додав моряк, — тільки я ніяк не можу розрізнити кольору.

— За півгодини, якнайбільше, ми про все довідаємося, — зауважив журналіст. — Зрозуміло, що капітан корабля має намір пристати до берега, а виходить, завтра ми з ним познайомимося.

— так-то воно так! — сказав Пенкроф. — І все-таки значно краще заздалегідь знати, з ким маєш справу. Правду кажучи, я б хотів уже зараз роздивитися прапор корабля.

Розмовляючи з журналістом, Пенкроф не відривав ока від підзорної труби.

День хилився до заходу, і разом з останніми променями сонця поступово стихав вітер. Вимпел, що розвівався на флагштоку, завис як ганчірка, заплутався у фалах, і зрозуміти, якого він кольору, стало ще важче.

— Ні, це, звичайно, не американський прапор, — говорив Пенкроф, — та й не англійський, на англійському прапорі червоне поле відразу впадає в око; не схоже, щоб тут були кольори французького або німецького прапора; з іншого боку, це й не білий морський російський прапор, і не жовтий іспанський… Скоріше він одноколірний… Ану… які ж до цих морів можуть потрапити прапори?.. Чилійський?.. Та ні, він триколірний… Бразильський? Він зелений… Японський? Він жовтий з чорним… а цей…

У цю хвилину вітер надув загадковий прапор. Айртон вихопив з рук моряка трубу, яку той саме опустив, приставив її до ока і, здивувавшись, крикнув здавленим голосом:

— Чорний!

Справді, на флагштоку корабля теліпалося темне полотнище, і тепер існували всі підстави вважати цього прибульця підозрілим!

Отже, передчуття не обдурили інженера? Виходить, це розбійницьке судно? Воно піратствує тут, у південних водах Тихого океану, суперничаючи з малайськими «прао», які усе ще бешкетують у цих широтах? Навіщо цьому кораблю приставати до острова Лінкольна? Можливо, він обрав цю нікому невідому, забуту людьми землю як надійну охоронницю награбованих їхніх скарбів? Або, можливо, він шукає тут тихої гавані, прихистку від зимових бур? Невже судилося славним володінням колоністів стати мерзенним кублом, резиденцією піратів Тихого океану?

Усі ці думки мимоволі виникли в кожного. На жаль, вони чітко усвідомлювали, чим загрожує зустріч з чорним прапором.

Чорний прапор — прапор піратів! І такий прапор підняли б на щоглі «Дункана», якби каторжникам вдалося здійснити їхній злочинницький задум!

Не можна було гаяти ні хвилини.

— Друзі, — почав Сайрес Сміт, — можливо, що цей корабель хоче лише здалеку оглянути острів. Можливо, його екіпаж не зійде на сушу. Сподіваймося на це. Як би там не було, ми повинні приховати всі ознаки нашого перебування тут, на острові. Особливо впадає в око млин, установлений на плато Круговиду. Нехай Айртон і Наб підуть і знімуть з нього крила. Вікна Гранітного палацу вкриємо гілками. Вогні треба згасити. Нехай ніщо не видає присутності людини на цьому острові!

— А наш корабель? — запитав Герберт.

— Нічого, — відповів Пенкроф, — він захований у порту Повітряної кулі. Присягаюся, що ці шибеники його не знайдуть!

Накази інженера негайно виконали. Наб і Айртон пішли на плато і вжили всіх заходів, щоб сховати там будь-які сліди перебування людини. Поки вони трудилися, їхні товариші вирушили до галявини лісу Жакамара і принесли звідти величезні оберемки гілок і ліан, що здалеку могли скидатися на природну рослинність, і надійно вкрили ними прорізи вікон, пробитих у гранітній стіні. Бойові припаси і зброю розклали з таким розрахунком, щоб усе було під рукою на випадок раптового нападу.

Коли підготовка закінчилася, Сайрес Сміт звернувся до колоністів,

— Друзі, — сказав він, і в голосі його пролунало хвилювання, — якщо ці пройдисвіти насміляться напасти на острів Лінкольна, ми дамо їм гідну відсіч, чи не так?

— так, Сайресе, — відповів за всіх журналіст, — і якщо потрібно, впадемо в бою, захищаючи наш острів!

Інженер простягнув руку своїм товаришам, і ті палко відповіли на його потиск.

Один тільки Айртон мовчки стояв у кутку, тільки він не приєднався до інших колоністів. Можливо, він, як злочинець, вважав себе невартим цього рукостискання!

Сайрес Сміт зрозумів, що діється в душі Айртона, і підійшов до нього.

— А ви, Айртоне, — запитав інженер, — що ви маєте намір робити?

— Виконувати свій обов’язок, — відповів Айртон. Потім він зайняв місце для спостереження біля вікна і спрямував погляд на море, напівсховане завісою гілок. Було вже пів на восьму, хвилин двадцять тому сонце сховалося за обрієм за Гранітним палацом, і схід поступово сутенів. Бриг тим часом, як і раніше, тримав курс на бухту З’єднання. Він знаходився вже на відстані не більш восьми миль і був на траверсі плато Круговиду, тому що, зробивши поворот біля мису Пазура, відхилився до півночі, підхоплений припливом. Власне кажучи, бриг уже увійшов до бухти, тому що, якби провести пряму лінію від мису Пазура до мису Щелепи, вона пройшла б на захід від його правого борта.

Чи зайде бриг усередину бухти? Ось яке питання особливо хвилювало колоністів. А зайшовши до бухти, чи кине він там якір? Це теж мучило їх. Можливо, він обмежиться лише оглядом узбережжя і піде у відкрите море, не висадивши екіпаж на сушу? Відповідь з’ясується менше ніж за годину. Колоністам залишалося, таким чином, лише одне — чекати.

Сайрес Сміт з неприхованою тривогою думав про підозрілий бриг, на щоглі якого розвівався чорний прапор. Невже він загрожує їхній спільній