Читати книгу - "Вигнання з раю"

потребує окремого пояснення. Всім відомо, що греки (та й інші народи) вигадали колись чимало барвистих міфів, простіше кажучи, розкішних побрехеньок, про пригоди богів, героїв і всіляких казкових істот. Як виникли міфи? Можна припустити, що поштовхом до того чи того міфа була справжня подія, а вже згодом кожен, хто про неї розповідав, щосили намагався виказати грайливість свого розуму і невтримність уяви, — ось так і понамотували на ті справжні події цілі клубки вигадок і безглуздь, а ми тепер маємо все це розмотувати! Як сказав поет: скільки того дива впало на прядива!

Почин, коли він помагає людям працювати й творити, полегшує життя і діяння, — це велика і прекрасна сила. Та коли до починів починають присмоктуватися ті, хто дбає тільки про власну славу і блага для себе, тоді відбувається те саме, що в стародавніх греків, тобто живе життя підмінюється мертвонародженою вигадкою. Але в греків життя текло повільніш, ніж у нас, вони мали доволі часу на поетичні прикрашання своїх вигадок — тому й міфи. А сьогодні не дуже розженешся між двома черговими засіданнями, трьома нарадами, п’ятьма симпозіумами, двадцятьма нагінками і десятьма проробками. Та ще весь час доводиться озиратися, щоб ніхто тебе не випередив. Ось так і народжуються не міфи, а тільки міфики, і живуть вони відповідно теж надзвичайно мало, змагаючись уже не з вічністю, а з отою термоядерною плазмою, що існує тільки мільйонні частки секунди.

Справжній почин живе цілі десятиліття і входить у життя народу користю й піднесенням, фальшиві почини — міфики — холодно зблискують тільки перед очима тих, хто їх вигадав, але й короткого зблиску для деяких людців виявляється достатньо, щоб погріти руки. Головне для них: вискочити поперед інших і крикнути першим. Прокукурікав, а там хай і не світає. Принцип передовізму: бігти навіть поперед того, хто біжить перший. Чому людство досі до цього не додумалося? Бо воно було відстале й малописьменне. А товариш Жмак мав аж дві вищі освіти. Щоправда, обидві заочні, а заочна освіта — це така штука, що ти її не бачив ніколи, а вона — тебе, але ж однаково ти маєш величезні переваги над малописьменністю наших предків. Ось так товариш Жмак з висоти своїх двох заочних освіт, свого багатолітнього представницько-керівного досвіду і своєї невситної жадоби прославитися, прогриміти, промайоріти, ввірватися в легенду й міф (він ще не знає, що далі міфика ніхто його не пустить!) налетів на Веселоярськ, упав, як шуліка на курку, проголосив сміливо, відверто, натхненно: прагну почину! Прагну, хочу, жадаю! Хочу і журавля в небі, і синицю в жмені! І хто б тут вистояв, хто б не піддався, чиє серце залишилося б байдужим? Але Жмак розумів: коли вигадувати, то щось незвичайне! А що саме? Свинокомплекс? Є вже в Калиті під Києвом. Районний зоопарк? Є на Чернігівщині, в Менському районі.

І тут товариш Жмак ляснув себе по лобі! Багато років перебуваючи в керівництві, пам’ятав він про волюнтаристську заборону розведення кіз. Кіз усунули зі статистики так само, як коней. А що усувають зі статистики, те щезає, може, й навіки, як воли або худоба сірої української породи.

Треба віддати належне товаришеві Жмаку: він був реаліст. Він розумів, що відродити українських волів йому не дано, бо де ж знайти кадри, які б після всіх досягнень науково-технічної революції захотіли користуватися цим найповільнішим транспортом в історії людства. Щодо худоби сірої української породи, то тут товариш Жмак мав тверде переконання: чого я не знаю, того нема! Він не чув про таку породу, отже, її не може бути!

Але кози. Коза — це вам не віл, і не корова сірої української породи, і не індійський слон, і не уссурійський тигр. Козу можна відродити, а зробить це хто?

І тут Жмак, забувши (а може, й не знаючи) про категорію історичної скромності, вирішив, що саме він покликаний відродити й утвердити козу на українській землі в державних масштабах.

Ось так воно й сталося. Жмак урівноважив усі «за» і «проти» і так постав перед Зінькою Федорівною з думкою: коза — наше майбуття. Зінька Федорівна, вважаючи, що товариш Жмак передає вищі вказівки, малодушно згодилася з ідеєю створення козячої ферми у Веселоярську, але дядько Зновобрать, як найвищий представник Радянської влади в селі, не міг пристати на цю безглузду ідею і висловив свою незгоду на всіх рівнях. Чому його не спитали? Адже він, володіючи історичною пам’яттю, знав те, що навіть не снилося ні Зіньці Федорівні, ні товаришеві Жмаку, ні навіть усім новітнім філософам. За його життя було всього. Перемоги й поступ вперед, перебудови. Тепер ще кози? Кури ж засміють! Не знав Зновобрать, що Жмак діє не одноосібно, а при підтримці й найбільшому сприянні товариша Петра Петровича. Коли той почув про кіз, то аж заяскрів од адміністративного захвату. Отут він уже справді підкладе товаришу Борису Борисовичу не саму свиню, а й козу на додачу! Недооцінити такого чоловіка, як Жмак! Розкидатися такими кадрами! Значить, так, сказав Жмакові товариш Петро Петрович, козячу ферму в колгоспі «Дніпро» ми організуємо не просту, а валютну. До валюти Жмак не додумався б ні за які гроші, це було видно й не для такого проникливого погляду, як у товариша Петра Петровича, але саме за це товариш Петро Петрович ще дужче вподобав Жмака і вже навіть став його любити. Ми закупимо кіз за кордоном, пояснив ошелешеному від щастя Жмакові товариш Петро Петрович. А раз так — кози будуть валютні. Оцінюєш? Тепер скажи, в якій державі найзнаменитіші кози? Незважаючи на свою велику голову, Жмак мислив тільки категоріями суто вітчизняними. Та й те сказати: таку країну, як наша, не те що голова, а величезний комп’ютер не охопить і не осягне. Куди вже тут ще й на закордони розпросторюватися! Нащот закордонної кози — я цього питання не підробляв, щиро визнав Жмак. А ти підроби, підроби, ласкаво порадив йому Петро Петрович, і в триденний строк. Можу зорієнтувати. Бери так: Грецію або Туреччину. Можна б Ліван, але там суцільні конфронтації. З Індії — далеко везти. Доведеться літаком, а скільки ти їх у літаку привезеш? В Індії добряча коза, пожвавішав Жмак, жінка моя казала, ніби там усі кози мохерові, з тонюсінькою вовною. От би нам завести! Для мохеру треба клімат відповідний, мудро зауважив Петро Петрович, в нас же не клімат, а несприятлива погода. Тут треба козу кріпку. Я так думаю, що турецька б підійшла найкраще. Але грецька теж: порода!