Читати книгу - "Природа всіх речей"

ж до Алми, то вона була всього лиш мандрівним природознавцем, донькою доволі заможного імпортера рослин і фармацевтичного магната; немає нічого дивного в тому, що вона мала свої причини приїхати на Таїті — дослідити мох, оглянути плантацію ванілі, що належала її родині.

— Що ж, ми дуже сумуємо за містером Пайком, — мило всміхнувся преподобний Веллс. — Мені його, напевно, найбільше не вистачає. Розумієте, його смерть стала великою втратою для нашого села. Якби ж то всі чужинці, які приїжджають сюди, показували такий добрий приклад для тубільців, як містер Пайк, приятель сиріт і грішників, ворог злоби, пороку й усякого іншого зла. Він мав добре серце, той ваш містер Пайк. Розумієте, я ним захоплювався, бо бачив, що він міг показати аборигенам — як це не під силу багатьом християнам — по-справжньому християнську поведінку. Розумієте, інші християни, які сюди приїжджають, не завжди стараються поводитись так, щоб підвищити авторитет нашої релігії в очах цього простого люду. А от містер Пайк був взірцем доброти. До того ж мав дар, який мені рідко траплявся в інших — він дуже легко знаходив спільну мову з тубільцями. Зі всіма тримався дуже просто й доброзичливо. На жаль, люди, які приїжджають на острів із далеких країв, не завжди так поводяться. Хоч Таїті і рай на землі, тут буває небезпечно, скажу я вам. Для тих, хто звик до, так би мовити, строгішої моралі європейського суспільства, цей острів і його мешканці стають спокусою, перед якою важко встояти. І новоприбулі з цього користають. Мені прикро про це говорити, але навіть дехто з місіонерів дере шкуру з цих людей, невинних як діти, хоч через слово Боже ми вчимо їх більше стерегтися. Але містер Пайк був не такий, не використовував їх.

Алма була приголомшена. Вона ще ніколи не чула, щоб хтось виголошував цілу промову під час знайомства (хіба за винятком того дня, коли вона зустріла Ретту Снов). Преподобний Веллс навіть не поцікавився, навіщо Алма Віттекер приїхала через цілий океан із Філадельфії, щоб тепер сидіти на купі клунків і скринь посеред місіонерського селища, а вже взявся вихваляти Емброза Пайка! Вона такого не сподівалася. І не думала, що її чоловіка, з валізою, повною таємних і непристойних малюнків, прославлятимуть як моральний взірець.

— Так, преподобний Веллсе, — тільки й сказала вона.

Неймовірно, але той і не думав зупинятися:

— Крім того, я полюбив містера Пайка як свого найдорожчого друга. Ви не можете собі уявити, як приємно мати такого розумного співбесідника в такій глушині. Повірте мені: я б пройшов з десяток миль, щоб ще раз побачити його лице або по-дружньому потиснути йому руку, якби ж це було можливо — але такого чуда не станеться, бо містера Пайка забрали до раю, а ми, міс Віттекер, залишилися тут самі.

— Так, преподобний Веллсе, — повторила Алма.

Що їй ще було казати?

— Можете кликати мене братом Веллсом, — сказав він. — А ви не заперечуватимете, якщо я називатиму вас сестрою Віттекер?

— Звісно, що ні, брате Веллс, — відповіла вона.

— А тепер можете приєднатися до нас для вечірньої молитви, сестро Віттекер. Бачите, ми трохи поспішаємо. Сьогодні почнемо трохи пізніше, ніж завжди, бо я цілий день був серед коралів і трохи загаявся.

Ах, серед коралів, подумала Алма. Ну звісно! Він цілий день був у морі, в кораловому саду!

— Дякую, — сказала Алма.

Вона знову глянула на свої валізи й завагалась.

— А де б я могла залишити свої речі, щоб вони нікуди не зникли? У своєму листі, брате Веллс, я питала вас, чи не могла б я на якийсь час замешкати в вашому селищі. Розумієте, я вивчаю мох і хотіла б оглянути острів…

Вона замовкла, збентежена ясним поглядом блакитних очей свого співрозмовника.

— Звичайно! — сказав він.

Алма чекала, що він ще щось скаже, але той мовчав. Це ж треба, він навіть нічого не запитав! Її поява анітрохи його не здивувала — так ніби вони ще десять років тому запланували собі цю зустріч.

— У мене достатньо грошей, — невпевнено додала Алма, — щоб заплатити місії за житло…

— Звичайно! — знову прощебетав преподобний Веллс.

— Я ще не вирішила, чи надовго тут залишусь… Але старатимусь вам не надокучати… Мені нічого особливо не треба…

Алма знову замовкла. Вона відповідала на запитання, яких він їй не ставив. Пізніше Алма побачила, що преподобний Веллс ніколи нікого ні про що не питав, але в ту мить їй це здавалося незвичним.

— Звичайно! — втретє вигукнув він. — А тепер ходімо разом з нами на вечірню молитву, сестро Віттекер.

— Звичайно, — повторила вона, змирившись.

Він повів її геть від її багажу — геть від усього, що вона мала в житті й що було цінне для неї, — і рушив широким кроком до церкви. Вона не мала іншого виходу, як піти слідом за ним.

Каплиця мала щонайбільше двадцять футів завдовжки. Всередині стояли шереги простих лавок, стіни були побілені й чисті. Чотири ліхтарі з китовим жиром підтримували в приміщенні напівморок. Алма нарахувала вісімнадцятьох вірян — усі тутешні таїтянці. Одинадцятеро жінок і семеро чоловіків. Алма роздивилась обличчя всіх чоловіків, скільки мала змоги (вона не хотіла видатися неввічливою). Хлопця з Емброзових малюнків серед них не було. Чоловіки були вбрані в звичайні штани європейського крою і сорочки, а жінки мали на собі такі ж самі довгі вільні сукні, що їх Алма бачила всюди, відколи зійшла на берег. Більшість жінок була в капелюшках, тільки одна — Алма впізнала в ній сувору пані, яка відігнала від неї малих бешкетників — мала на собі солом’яний бриль з широкими крисами, оздоблений вигадливим букетиком свіжозрізаних квітів.

За мить розпочалась найнезвичніша й найкоротша відправа, на якій бувала Алма. Спочатку всі заспівали псалом таїтянською мовою, хоч у руках ніхто псалтиря не тримав. Музика для Алминого слуху звучала дивно: негармонійна і різка, з немилозвучним багатоголоссям, під супровід одного тільки барабана, на якому вистукував хлопчина років чотирнадцяти. Ритм барабана не збігався зі словами пісні — принаймні Алмі так здалося. Жіночі голоси пронизливим лементом здіймалися над монотонним чоловічим співом. Вона не могла розрізнити в цій чудернацькій музиці мелодії. Вслухалася, щоб вловити знайомі слова (Ісус, Христос, Бог, Господь, Єгова), але так нічого й не піймала. Їй було ніяково сидіти мовчки, тоді як всі жінки довкола неї так голосно співали. А долучитися до дійства вона не могла.

Коли співи скінчилися, Алма подумала, що тепер преподобний Веллс виголосить проповідь, але той далі сидів на місці й, схиливши голову, молився. Він навіть не