бачачи його серця захитання, наповнився радості і до друзів своїх проголосив: "Дивіться, як дівчина хоче учинити те, чого ми учинити не можемо. Зараз — бо, зараз нападімо на нього кріпко, не знайдемо-бо іншого часу догіднішого, щоб виконати бажання й повеління того, котрий послав нас". Це проголосив поганий і наступив міцно зі своїми псами на Христового воїна, і всі душевні сили його знітив, розпаливши всього любов'ю до дівчини й великого похотіння. Він же, побачивши себе міцно розпаленого і до гріха полоненого, ударив у груди свої і, з глибини сердечної до Бога зітхнувши, швидко на молитву простягся і, щедрі потоки сліз з очей виливаючи, заволав до Того, що може спасти його від хвилювання та бурі, і сказав: "На тебе надіюсь я, Господи, хай не буду навік засоромлений". "Нехай не радіють мої вороги з мене, що Твоєї не тримаюся правиці, але постань переді мною в цей час і за Своїм хотінням виправ шляхи мої, щоб прославилося ім'я Твоє славне і страшне через мене, раба Твого". Довгий час молився, слізьми обливаючись, і численні уклякання чинив, відтак кинувся на землю, заснув трохи і побачив себе, взятого якимись дивними мужами, і переходив дивні місця, і на якесь велике поле був заведений, що було прикрашене красними й вельми добропахущими квітами. Там побачив сади усілякі, вельми різні й гарні, що мали плоди небачені й дивні, було їхнє видіння солодке, і хотілося їх спробувати; листя ж дерев тих весело шуміло від якогось легенького вітерця й тихо рухалося, випускаючи ненаситне добропахтіння. Під такими деревами стояли престоли із чистого золота й коштовного каміння, і було там багато вроблених багатоцінних перлів, що велике проміння із себе випускали, ложа ж були золоті, заслані різноякими постелями, їхня ж краса та світлість усяку мову перевищувала; води ж текли посередині чисті і вельми добровидні, і все бачене звеселяло саме від себе. Через чудовне те й велике поле страшні оті мужі провели його і завели до міста, котре сяяло невимовною світлістю, стіни мало із чистого золота й багатоцінного каміння, що його ніхто ніколи не бачив, стовпи і ворота із самого бісеру. І хто оповість про красу та світлість того міста: світло-бо, яке сяяло з висоти, частим промінням усі стогни його наповнювало, і якісь крилаті воїни, бувши світлими, у місті тому проходжувалися, співаючи пресолодких пісень, яких ніколи не чуло людське вухо. І почув голос, який мовив: "Це покій праведних, це веселощі тих, що пригодили в житті своєму Господу". Вивівши звідтіля, ті грізні мужі хотіли вести його назад. Він же, тією красою та добротворністю бувши охоплений, сказав: "Не позбавляйте мене, молю вас, не позбавляйте невимовної цієї радості, але дайте мені хоч би в одному кутку великого цього міста пробувати". Вони ж мовили: "Неможливо ще є тобі тут зараз бути, оскільки багатьма працями й потами зайдеш сюди, коли подбаєш. "Царство небесне здобувається силою"і. Це сказавши і згадане велике поле те пройшовши, ввели його в місця темні, наповнені всілякого нарікання й туги і в усьому супротивні тій світлості, яку раніше бачив, та радості, — тьма-бо стояла неосвітна й морочна вельми, і все тут сповнювалося скорботи та сум'яття. Там піч вогненна розпалялася і повзала черва, що плоть поїдає, і духи відомсти оточували піч оту. Одні вогнем лютим були опалені, і голос чувся, який казав: "Це місце грішних, це мука тих, які соромними справами себе осквернили". По тому звідтіля вивели його праведні і, прокинувшись, отямився — був же увесь трепетний, і сльози ріками текли із очей його. Відтак уся краса блудної дівчини тієї та й інших жінок та дів побачилася йому сморідніша більше калу та гною. Згадуючи ж те, що було явлене йому у видінні, охоплений був жаданням його, а страхом бачених мук утриманий був і лежав на ложі, не маючи сили і не можучи встати.
Звіщено було цареві, що син його захворів, і тоді цар із похопністю прийшов до нього й запитав: "Яка причина хвороби, що настала?" Він же оповів про все бачене у видінні та й мовив: "Марно сіть наготував ти ногам моїм, бажаючи вловити і в погибель укинути душу мою. Коли б не допоміг мені Бог, то ледве не поселилася б у пекло моя душа, але оскільки добрий Бог Ізраїлевий, то через моє смирення вивів мене з-посеред левів, і заснув я знічений, але відвідав мене з висоти Бог, Спас мій, і показав мені, яких благ позбавляються ті, котрі прогнівили Його, і які муки собі готують. Тепер-бо, о батьку, оскільки заткнув ти вуха свої, не бажаючи слухати голосу мого, добре тобі скажу: принаймні не забороняй мені правдивим шляхом ходити. Те ж бо люблю, того бажаю, щоб, усе покинувши, досягнути того місця, де Варлаам, Христовий угодник, пробуває, щоб із ним я провів решту свого життя. Коли ж принукою захочеш мене тримати, побачиш невдовзі від печалі й туги мертвого; тоді ти й батьком не назвешся, коли не матимеш мене, сина". Знову-бо скорбота охопила велика царя й відійшов до свого палацу печальний. Також і лукаві духи повернулися від непереможного того Христового воїна до свого Тевди присоромлені, за що й докоряв він їм, кажучи: "Це такі немічні ви є, окаянні, що одного юнака не перемогли?" Вони ж принуджені були силою Божою і не бажали повідати істини, кажучи: "Не можемо терпіти сили Христової й ані дивитися на хресне знамення, яким юнак себе огороджує".
По тому цар, узявши Тевду, прийшов до сина, і бесідував Тевда із блаженним тим юнаком, змагаючись за богів своїх, але не міг подолати того, котрому було дано вуста й премудрість із висоти, навперекіс якій не можуть віщати всі, що противляться. Подоланий був і посоромлений Тевда, мовчав довго, ніби безголосий, не знаючи, що казати більше. Тоді, ледве до тями прийшовши, промовив до царя: "Воістину, о царю, Дух Святий живе в сині твоєму, воістину ми переможені, і жодної на те відповіді не маємо. Великий насправді є Бог християнський, велика й віра їхня, і великі таїнства їхні". Повернувшись до царевого сина, рече: "Скажи мені, о просвічений душею, чи прийме мене Христос, коли від лихих своїх справ відступлю і до Нього навернуся? І святий Йоасаф почав говорити про покаяння грішних і про милість Божу, котра скоро приймає тих, котрі істинно каються. Зворушився серцем Тевда, відтак утік до свого вертепу і, спаливши всі книги свого волхвування, пішов Нахоровим
