Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона багато плакала. Паралельно з усіма каналами в мене відкрилися й слізні — і я теж дозволив собі цю слабкість. Вона стільки всього мені дала! Протягом усього професійного життя я тільки віддавав, а тепер уперше отримав віддачу — справді отримав. Я відчував, що вона віддячила мені від імені всіх пацієнтів, із якими я будь-коли працював.
А тоді настав час повернутися до реальності. Вихідні промайнули. Ми з Белль знову почали зустрічатися двічі на тиждень. Я не очікував, що мені доведеться виконувати нашу домовленість, тож не мав жодного уявлення про те, який вигляд матиме наша терапія після спільного вікенду. Я намагався працювати у звичному режимі, однак через кілька сеансів усвідомив, що маю проблему, і то велику. Коханцям надто складно повернутися до формальних стосунків — це майже неможливо. Незважаючи на всі мої зусилля, замість серйозної терапевтичної роботи між нами з’явилася «любовна грайливість». Подеколи Белль наполягала на тому, щоб сісти мені на коліна. Вона повсякчас обіймала мене, гладила і обмацувала. Я всіляко цього уникав, намагався дотримуватися серйозних принципів професійної етики, але погляньмо правді у вічі: то вже була не терапія.
Я вирішив покласти цьому край і урочисто запропонував два варіанти: або ми намагаємося повернутися до серйозної роботи, що означає відсутність фізичного контакту і відновлення більш традиційних стосунків, або ж припиняємо прикидатися, що займаємося терапією, і намагаємося вибудувати виключно соціальні стосунки. «Соціальні» не означало сексуальні — я ж бо не хотів усе ускладнювати. Я вже розповідав, що допомагав складати інструкції, що засуджували сексуальні стосунки між психотерапевтами та пацієнтами. Також я пояснив: оскільки ми більше не займаємося психотерапією, я не братиму з неї грошей.
Для Белль обидва запропоновані варіанти були неприйнятними. Повернення до формальних терапевтичних стосунків скидалося на фарс. Хіба ж терапія не місце, де не грають в ігри? Варіант із відсутністю оплати теж був неможливим. Чоловік Белль організував собі домашній офіс і більшість часу проводив удома. Як вона має пояснити, де проводить дві години на тиждень, якщо не виписуватиме чеки за послуги психотерапевта?
Белль картала мене за надто вузьке сприйняття терапії як такої. «Наші зустрічі — інтимні, грайливі, чуттєві — і любов, те, як ми кохаємося тут, на твоїй кушетці, — це і є терапія. І до того ж ефективна. Сеймуре, як ти можеш цього не бачити? — запитувала вона. — Хіба ж ефективна терапія — це погано? Невже ти забув свої висловлювання про “одне важливе запитання в психотерапії”? Це працює? То скажи: невже моя терапія не працює? Я почуваюся дедалі краще, чи не так? У моєму житті немає наркотиків. Жодних симптомів. Я завершую навчання в аспірантурі. У мене почалося нове життя. Сеймуре, ти мене змінив, і все, що треба робити, аби закріпити цей результат, — це проводити зі мною дві години на тиждень за умов безпосередньої близькості».
Белль, поза сумнівом, була розумницею. І з кожним днем ставала розумнішою. Я не міг висловити жодного контраргументу, який би доводив, що наша «угода» не була ефективною.
Утім, я розумів, що так не годиться. Я надто насолоджувався цією ситуацією. Поступово, напрочуд поступово, я почав усвідомлювати, що опинився в неабиякій халепі. Якби хтось побачив нас разом, то одразу зробив би висновок, що я використовую перенесення і власне пацієнтку задля свого задоволення. Чи що я перетворився на дорогого стариганя-жиголо!
Я й гадки не мав, що робити. Звісно ж, я не міг ні з ким порадитися, бо знав, що саме вони мені порадять, і не був готовий це сприйняти. Водночас я не міг відправити Белль до іншого психотерапевта — вона на це не пристала б. Але, якщо відверто, я не надто й старався і це мене непокоїть. Чи правильно я вчинив? На кілька ночей я втратив сон, бо повсякчас уявляв, як вона розповідає про мене іншому терапевтові. Ви ж бо знаєте, як психотерапевти пліткують про витівки своїх попередників, тож вони радо б ухопилися за «полуничку» з Сеймуром Троттером. Утім, я не міг попросити її мовчати — така таємниця підривала б її роботу з іншим психотерапевтом.
Я зауважував усі ці нюанси, але все одно виявився не готовим до бурі, яка невдовзі почала лютувати. Одного вечора я повернувся додому й побачив, що в будинку темно, дружини немає, а на вхідних дверях хтось пришпилив чотири світлини, на яких були зображені ми з Белль. На першій ми реєструвалися коло стійки готелю «Fairmont», на другій ми вже з валізами заходили до номера, на третій бланк реєстрації можна було роздивитися зблизька — Белль заплатила готівкою і записала нас як лікаря і місіс Сеймур. На четвертій світлині ми обіймалися на тлі чарівного краєвиду, що відкривався з мосту «Золоті ворота».
Я увійшов до будинку і знайшов два листи на кухонному столі. В одному з них, адресованому моїй дружині, чоловік Белль зауважував, що, можливо, її зацікавлять ці чотири світлини, адже вони яскраво ілюструють, як саме її чоловік лікував його дружину. Він також написав, що надіслав копію листа до державної комісії з медичної етики, а наприкінці почав сипати брудними погрозами: буцімто, якщо я коли-небудь спробую зустрітися з Белль, судовий позов буде найменшою проблемою, з якою зустрінеться родина Троттерів. Другий лист був від дружини, короткий і лаконічний. Вона просила не обтяжувати її зайвими поясненнями і залишити всі розмови для її адвоката. Я мав двадцять чотири години на те, щоб зібрати всі необхідні речі та забратися з будинку.
Отже, Ернесте, все це привело нас до цієї миті. Що ще ви хотіли б від мене почути?
Як він отримав ці світлини? Мабуть, найняв детектива, щоб той нас вистежив. Яка іронія — чоловік вирішив піти від Белль, коли їй стало значно краще! Але хтозна — може, він уже давно шукав можливість утекти? Може, Белль висмоктала з нього всі сили?
Більше я її не бачив. Усе, що я знаю, — це плітки, що їх розповів мені старий приятель із лікарні «Пасифік Редвуд», і вони не надто приємні. Чоловік розлучився з Белль і відразу виїхав із країни, забравши з собою всі їхні заощадження. Він підозрював її у зраді не один місяць, надто після того, як знайшов у її сумочці презервативи. І знов іронія: саме терапії вдалося пригнітити схильність Белль до смертоносної самодеструкції, і вона почала користуватися презервативами.
Останнє, що я чув, — це те, що Белль перебувала в жахливому стані, усе повернулося до вихідної точки. Зокрема давня патологія — її двічі шпиталізували через спроби самогубства. Одного разу вона порізала собі вени, а згодом трапилося передозування. Белль хоче себе вбити, і я це знаю. Вона зверталася до трьох психотерапевтів, але зрештою звільнила їх. Відтак Белль відмовилася від подальшого лікування та знову вживає важкі наркотики.
А знаєте, що найгірше? Я знаю, що зміг би їй допомогти, навіть зараз. Я переконаний у цьому, але судова постанова забороняє мені бачитися й говорити з Белль, бо інакше мені загрожуватиме серйозне покарання. Кілька разів вона телефонувала мені й залишала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді», після закриття браузера.