Читати книгу - "Сікстен"

умикає звук на аудіосистемі. Тоді крутить ручки точнісінько так, як завжди робив Юнте, коли читав вірші. А тоді схиляється над мікрофоном.

— Тепер у мене голос, як у дорослого, — каже він у мікрофон.

У гучномовці лунає приглушений бас.

— Я набираю номер, — каже голос. — А ти триматимеш слухавку навпроти гучномовця, коли я говоритиму.

— Геніально, — каже Юнте. — Не розумію, чого я сам до цього не додумався.

У Сікстена тремтить вказівний палець, коли він набирає номер.

— Зараз вона відповість, — каже Сікстен. — Хай тобі грець, що мені їй казати?

— Скажи, нехай приїде сюди, — радить Юнте, тримаючи слухавку навпроти гучномовця.

— Алло! — каже Сікстен. — Це я. Бенні Антонсон. Ну, ти знаєш, той, що водить нічний автобус. Дякую за лист. Він дуже гарний. І мені хочеться тебе побачити.

Поки він усе це говорить, доторкається до кнопки, яка змінює голос, і той спершу стає схожий на голос п’ятирічної дівчинки. А потім переходить у приглушений бас.

Згодом настає його черга слухати. Бо тоді говорять Танцівливі Ніжки.

— У мене дивний голос? — питає він потім. — Це через горло. Запалення голосових зв’язок. Я не можу говорити дуже довго.

Потім Сікстен знов на якусь мить замовкає.

— Атож. П’ятниця мені підходить. Можемо побачитися. Адреса в конверті. Ти можеш жити у нас. Ми маємо вдосталь місця. Тож не буде ніяких проблем.

Далі у слухавку говорить жінка з Карлскруни, а Сікстен показує Юнте переможний жест.

— Чудово, — каже він. — Домовилися. Та й моєму горлу вже треба перепочити.

Сікстен кладе слухавку.

Він вимикає аудіосистему. А тоді дивиться кудись перед собою. І дивиться аж до тих пір, доки не відчуває, як Юнте трясе його за плечі.

— Що вона сказала? — питає він.

— Вона приїде до нас додому, — каже Сікстен. — Вона приїде у п’ятницю о четвертій годині.

ЖIНКА З КОРОВ`ЯЧИМИ ОЧИМА

У п’ятницю в тата додатковий рейс.

Тож Сікстен і Юнте встигнуть прибрати. Вони протирають двері шаф і пилососять підлогу. Вони чистять раковину і витирають дзеркало в передпокої. Потім Сікстен знімає весільне фото мами й тата. Замість нього вішає над канапою татові старенькі боксерські рукавиці.

Стає дуже гарно.

— Що тепер? — питає Юнте.

— Зателефонуємо Еммі, — каже Сікстен. — А потім підемо по продукти. Бо коли чоловік запрошує в гості жінку, то повинен її чимось смачним почастувати.

І вони йдуть до крамниці.

Вони тягають туди-сюди возика і кладуть в нього картоплю, хліб, сир з пліснявою, який любить мама Юнте, три пляшки сидру й одне акційне бройлерне курча.

— Привіт, Сікстене. Ви щось святкуєте? — питає касир.

— Так, — каже Сікстен. — Нам треба купити все, що записали.

Потім Сікстен просить Юнте з’їздити на велосипеді додому й привезти якусь платівку. Бо чоловік, що запросив у гості жінку, повинен мати гарну музику. І свіжі квіти! Їх вони з Еммою куплять.

— Звідки ти стільки всього про це знаєш? — питає Емма.

— Ет, — зітхає Сікстен. — Цього неважко навчитися. А тепер ходімо.

Коли годинник показує за чверть четверту, в них усе готово.

Стіл у великій кімнаті заслано чистою скатертиною і заставлено. Там є свічки й букет червоних троянд. Курча, яке Емма готувала, вже в духовці. Картопля вариться на плиті. А на програвачі лежить платівка Бетховена, яку будь-якої миті можна завести.

— То твій тато зараз прийде? — питає Емма.

— Так, зараз прийде, — відповідає Сікстен.

А й справді. До передпокою заходить тато. Він розв’язує краватку і знімає черевики.

— Привіт, хлопці-дівчата, — каже він. — Господи, що за день!

Тато йде до ванної кімнати прийняти душ.

Він завжди його приймає після роботи.

— Тату, — каже Сікстен. — Ми маємо тобі дещо сказати.

— Власне, дещо важливе, — додає Юнте.

Але тато прямує до ванної кімнати.

— Поговоримо потім, — каже він. — А зараз мені треба прийняти душ!

Коли дзвонять у двері, тато все ще у ванній кімнаті.

— Я відчиню! — кричить він і кулею вилітає в передпокій. Чуб мокрий. У старенькому боксерському халаті.

— Пральна машина! — кричить він, минаючи Сікстена, Емму та Юнте. — Це прийшов майстер ремонтувати пральну машину. Йо-йой! Я ледь не забув.

Вони не встигають нічого сказати, як тато підбігає до дверей.

І відчиняє двері.

А тоді завмирає.

Перед ним стоїть жінка в джинсах та світлій сорочці. У неї великі карі очі. А в руці — дорожня сумка.

— Ось і я, — каже вона.

Жінка усміхається йому, дивлячись на його мокрий чуб, на боксерський халат, у який він загорнувся, і на волосаті ноги, що видно з-під халата.

— Може, я прийшла зарано? — питає вона.

— Ні-ні, — відповідає тато. — Зовсім не зарано.

— Можна зайти? — питає жінка.

— Так, будь ласка, — каже тато. — Я чекав, що прийде хтось інший. Я телефонував за оголошенням. Тож думав, що прийшов той, що за оголошенням.

Жінка переступає поріг і ставить на підлогу сумку.

— Атож, — каже вона.

— Ти ба, — мимрить тато. — Гаразд, тоді прошу! У кожнім разі ти тут бажана!

— Приємно чути, — каже жінка.

Вона дивиться на тата. Напевно, він здається їй дуже веселим. А потім дивиться на Сікстена, Емму та Юнте, що стоять біля дверей у велику кімнату. Сікстен підіймає руку і легенько їй махає.

— А то Сікстен? — питає вона.

Це тата ще більше збиває з пантелику.

— Ти його знаєш? — питає він.

— Ні, — усміхається йому жінка. — Але сподіваюся, що скоро буде нагода познайомитися ближче.

Тато щільніше загортається в халат.

— Он як, — каже він. — Вибач, що на мені халат. Я воджу автобус. То, мабуть, ходімо.

— Ходімо? — перепитує жінка.

— Ага, — відповідає тато. — Я покажу тобі машину.

Він підіймає чималеньку дорожню сумку і несе її до ванної кімнати. А вона дивиться на його спину, де написано ЧЕМПІОН.

— Стривай! — каже вона. — Куди ти?

— Як куди? До пральної машини, — відповідає тато. — Сподіваюся, що ти її поремонтуєш. Вона в мене поламана цілу вічність.

— Я? — перепитує жінка.

— Звичайно, — відповідає тато.

Якусь мить він стоїть і дивиться в її великі карі очі. У нього такий самий вираз обличчя, як тоді, коли він дивиться на корів.

— Я й не сподівався, що ти така, — каже він потім.

— Он як, — каже вона. — А якою ти мене собі уявляв?

— Ну, — каже він. — Просто інакшою. В іншому одязі. А коли вже бути чесним, то я чекав чоловіка.

— Чоловіка? — перепитує жінка.

— Так, — каже тато. — Але це не має значення. Ходімо ж.

І вони йдуть до ванної кімнати.

— Тату, — каже Сікстен, коли вони проходять мимо.

— Поговоримо потім, Сікстене, — каже тато. — Мені треба показати пральну машину.

ВIДТЕПЕР

БIЛЬШЕ НIКОГО!

— Усе готово, — каже Емма. — Куди мені його ставити?

Вона вийняла з духовки бройлерне курча. Воно підрум’янилося і гарно пахло. Але Сікстен від того не стає щасливіший.

— Це вже ні до чого, — каже він.

Бо він знає, що все надто пізно.