Читати книгу - "Що ховається у сутінках. Антология"

потрібно, — це вчасно припекти і не зачепити артерію. Людину можна розрізати і вийняти будь-який орган, крім серця і мозку. Припікають — і хоч кістки просвердлюй наскрізь. З людиною багато чого можна зробити, не вбиваючи її. Хоч цілий день з нею вовтузься, якщо хочеш. Але я відійшов від теми. Хлопця, який за всім цим стояв, звали Абідос. Він був слугою в палаці Нармера. Вільна людина, не раб, та ще й з амбіціями. Які він потім реалізував з надлишком. Довгий час у цій мерзенній справі він був головним жерцем і водночас воїном. Мав це своїм улюбленим заняттям, але не встиг і оком кліпнути, як опинився на іншому боці.

Док замовк. Маленька дівчинка, років шести, не більше, погойдуючись і тягнучи ноги, увійшла у двір, минула тепер порожній барак, де раніше жили койотеро. Кишки тяглися за нею, як заляпані багнюкою мотузки. Чанк вистрілив, піднявши фонтанчик пилу перед її ногами. Сем вставив набій у патронник спенсера, прицілився уважніше, ніж Чанк, — і голова дівчинки вибухнула.

— Ненавиджу на це дивитися, — пробурчав Док. — На цих дітей.

— Хоча постріл гарний, — зауважив Чанк.

— Дякую. Ти б перезарядив, Чанку. — Він кивнув на «кольт». — Бо мало що може статися.

— А й справді, — кивнув Чанк.

Він відкинув барабан і нахилився за порохом. Передумав, узяв «Род 40» і зробив великий ковток з горла. Поставив пляшку і цього разу знайшов порох.

— Давай тепер про доньку, Доку, — сказав він.

— Пригости віскі, Чанку.

Чанк пригостив. Док випив.

— У цього Абідоса була донька. Маленька. Років дванадцяти, може, тринадцяти. Охоплений жагою звершень, він вирішив, що боги зглянуться над ним, якщо він віддасть власну доньку для дослідів. Досі в нього нічого не виходило. І ось на його очах дівчинку почали ґвалтувати солдати фараона. Катували її кілька днів. Переважно груди і лоно, зі зрозумілих причин. Місця, що дають життя, правильно? Він весь цей час був там і чув кожен її крик.

— Безсердечний сучий син, — зронив Чанк.

Сем подивився на нього. Схоже, на мить Чанк таки повірив у правдивість розповіді.

— Так і є, Чанку, так і є. Тоді це був найжорстокіший хлопець у всій їхній країні, це точно. Продав він свою душу самому дияволу, ось що я скажу. Не знаю, яким був диявол у ті далекі часи, — хоча, б’юся об заклад, він не надто змінився, — але зло перероджує людину. І цей Абідос уже майже зовсім переродився. Але фараон теж мав доньку. І хоч сам він був кровожерливим, йому не сподобалося, що батько так чинить зі своєю кровинкою. Думаю, він вирішив, що це неправильно. Хай там як, у цього Абідоса нічого б не вийшло. Фараон наказав прикути його до стіни і кілька днів робити з ним те, що робили з його донькою, а потім звелів розтрощити голову доньки на його очах. Ну а решта, напевно, було якимось божественним натхненням. Бо вони змусили його випити її кров і з’їсти її плоть. А коли він закінчив, вони вбили його ударом у серце. Звісно, він помер. Але не зовсім. Бо давним-давно звик до людського болю, горя і страждань, навіть до болю, горя і мук власної доньки. Бо прокляв усього себе, усе, до мозку кісток, і навіть після смерті в цього джентльмена не залишилося нічого людського. Він повстав і знову пішов по землі й піску, не маючи жодних бажань, крім охоти заразити кожну істоту злом, яке сиділо глибоко в ньому. І фараон знайшов секрет вічного життя.

Вони побачили хмару пилу, яка здіймалася вдалині, над безрадісним небокраєм.

— Диліжанс? — запитав Док.

— Як на мене, то більше нагадує кавалерію, — сказав Сем. — Забагато пилу. Та й час уже.

Він подумав про свою доньку, про свою дружину в далекому Луїсвіллі. Засоромився власного зрадництва, яке було значно меншим, ніж зрада Абідоса, але все одно було зрадою. І про те, як він став індіанським агентом[4] у цьому опаленому жаротою пеклі.

— Вони назвали його Ка, — вів далі Док. — Це єгипетське слово, що означає життєву силу або душу, або щось на кшталт цього. Бей так і не навчився зрозуміло висловлюватися. Але, я гадаю, Ка нарешті знадобився. Він підняв цілу армію мертвих і наставив їх служити фараону.

Захропли коні. Сем подивився ліворуч і праворуч, але не побачив нічого, окрім присадкуватих будов із обпеченої глини, прямокутного двору, на якому багато хто помер удруге сьогодні, і вчора, і за день до того, тремтливих хвиль розпеченого повітря, хмари пилу, що піднімалася з рівнини, і хиткого блакитного силуету гір за нею.

— Усе одно не розумію, Доку, — сказав Чанк. — Єгипет збіса далеко, так? Навіть якщо цей твій хлопець Бей розповідав тобі найсвятішу правду, як вони сюди дісталися? Я маю на увазі сюди, до резервації апачів? Розумієш, про що я?

Док стенув плечима і знову ковтнув віскі.

— За сотні років зло може подолати великий шлях, Чанку. Воно може пройти багато миль.

І далі сталися події, які підтвердили це. Бо Сем таки мав рацію.

До них справді наближалася кавалерія, майже сім десятків людей, і ще апачі, які приєдналися до них після короткого бою. Солдати й апачі Білих Гір, піші та мертві, усі до єдиного.

Чанк помилився, коли сказав, що патронів вистачить.

Браян Джеймс Фриман

Миттєва вічність

У житті немає місця для занадто довгого бідкання. Але те, що зараз, — поза життям, поза часом, — миттєва вічність зла і кривди.

Т. С. Еліот. Убивство в соборі

Помітивши дівчинку, яка ховалася за дверима напівзруйнованого будинку, Стівен насамперед вирішив, що сюди якимось чином пробралася його дочка.

Але це було абсолютно неможливо. Ребекка перебувала вдома, у безпеці, на іншому кінці світу, далеко від цієї понівеченої війною землі. Її не було у військовому транспортному літаку під час того нескінченного перельоту через океан, і вона точно не вешталася готелями Зеленої Зони і не літала на білих гелікоптерах ООН у пошуках сюжету для новин.

Та хоч якою дивною була ця перша думка, можливість того, що тут за ними взагалі хтось може спостерігати, теж здавалася