Читати книгу - "Сестри крові"

було виплачено наступного року, але вірменська громада повернула їх раді.

— Отже, їх було покарано не за те, що господар зійшовся зі служницею, а за те, що вони були різних конфесій?

— Саме так.

— Гм... Який це має стосунок до мене?

— Мартине, я ваш товариш, а тому кажу просто, як є. Той похмурий час, мабуть, уже не повернеться, і ледве чи когось спалять за стосунки католика й православної, однак можуть позбавити права займатися аптекарством і хірургією. — Лукаш здивовано поглянув на доктора, не розуміючи, до чого він гне. Але той пояснив: — Рута ж бо православна. Гелер вона ходить з вами до костелу, але часом забувається і хреститься навспак. Якщо це ще хтось помітить, буде проблема.

— Справді? Я нічого такого не помічав.

— А за собою ви теж нічого такого не помічали? — усміхнувся Геліас.

— За собою? Що б то я мав помітити? — здивувався Лукаш.

— Коли ви молитеся... Ви ж не промовляєте молитву ані латинкою, ані німецькою. Хоча ви австрієць. А щоб промовити «Pater noster» або «Vater unser in dem Himmel!», треба зімкнути вуста для першого звуку. А ви їх не змикаєте, перший звук у вас завжди голосний. Не будете ж ви казати, що людина, народжена в Зальцбурзі, молиться польською або русинською мовою!

Лукаша кинуло в холодний піт, він не знав, що має відповісти. Вочевидь, він, як австрієць, мав би промовляти «Отче наш» або латинкою, або німецькою. В обох випадках вуста змикаються, але він промовляє так, як звик удома, русинською. Однак йому вдалося викрутитися. Він не раз бував у Далмації, яка належала Венеційській республіці, в Дубровнику практикувався в шпиталі, молитва хорватською сиділа йому в голові.

— Дорогий докторе, моя мама була з Істрії, тому читаю її молитву: «Otče naš, ki jesi na nebesih: svetise ime Tvoje, pridi cesarastvo Tvoje, budi volja Tvoja, kako na nebesi і na zemlji. Hleb naš vsagdašnji daj nam danas і otpusti nam dlgi naše, kako і mi otpušcamo dlžnikom našim. I ne vavedi nas v napast, na izbavi nas od zla. Amen».

Доктор Геліас, можливо, не чекав такої відповіді, але залишився задоволеним. Лукашеві ж було ніяково через те, що приховує від Геліаса новину про його сина, але не відважився її розповісти.

Вони пройшлися по ятках з одягом, де буяло розмаїття всієї європейської моди, бо не було тут жодного однакового стилю: польський народний стрій сусідив з мадярським, турецьким, італійським чи французьким, кольори були блакитні, зелені, червоні, шкарлатні або чорні, бо одяг у Речі Посполитій не був ані одностайним, ані до жодної верстви населення не прив’язаний — як кому подобалося, так і зодягалися. Європейські строї найбільше подобалися шляхті та молоді, але не цуралися їх і міщани та купці. Багатше вбрання свідчило про заможність і приналежність до вищої сфери, то й не дивно, що менш заможні шляхтичі й дідичі намагалися бодай одягом сягнути вищих сфер. Магнати, бачачи, що вже не вирізняються від шляхетської маси, кидалися полювати за щораз новішими строями, які незабаром бідніша шляхта знову переймала, і таким чином відбувався постійний рух у моді, аж поки сейм не постановив, що жоден міщанин не сміє більше зодягати шовкові шати й підшивки, а також коштовні хутра, окрім лисячих, і не повинен у сап’яні ходити. Нарешті магнати могли полегшено зітхнути, хоч і не надовго. Жінки зазвичай найретельніше наслідували європейське вбрання і не шкодували коштів на придбання суконь, доводячи їхню кількість до півсотні й більше, голови вони оздоблювали капелюшком чи береткою з пишним пір’ям — це називалося «кукуріку», або ж вуаллю, на шиях носили альшбанти[10] з діамантом посередині. Рідко траплялося, що панна могла б вийти заміж за молодика, який носив старосвітську уберю. З зачісками теж була вільному воля — одні чоловіки голови голили, другі підголювали, залишаючи кудлатий чуб, треті стригли, четверті носили довгі патли, те саме було з вусами й бородами. Більше фантазії виявляли жінки, укладаючи волосся, та й не самі, бо вже з’явилися у Львові майстрині, які могли подивувати вишуком фризур.

Лукаш із Геліасом стали свідками скандалу, який влаштувала шляхтянка, побачивши, що купець продав міщанці сукню, схожу на ту, яку перед тим купила вона. Скандал завершився тим, що шляхтянка повернула куплене й забрала гроші.

На Ратуші засурмив сурмач, якраз за годину до заходу сонця, то був знак, що вже жодних нових товарів виставляти не можна. Вдруге сурмач засурмив через півгодини, і це вже був знак пакуватися та згортати товар.

Розділ З

Юліана: Абордаж. Марко Проклятий.

Березень—квітень 1648 року

Через кілька днів наш корабель перетнув Ла-Манш, обігнув Бретань і поплив у напрямку Азорських островів. Але хоч ми тиждень сновигали туди й сюди, пильно озираючи обрій, жодного корабля не помітили. І вже, коли в команди зародилася цілком слушна думка напасти на порт і поживитися бодай там, нарешті пролунав крик: «Бачу вітрила!» Вітрила були цинамонової барви, безперечно іспанські.

На кораблі відразу заметушилися, забряжчала зброя, корсари чіпляли шаблі й мечі, набивали мушкети й пістолі, волочили лантухи з ядрами, складали їх біля кулеврин й тішилися, як діти. Смерть їх не лякала. Їх лякала бездіяльність. Капітан наказав змінити курс просто на іспанця. Та коли ми наблизилися настільки, що можна було вже розгледіти іспанський поклад з високими облавками й червоно-жовтий кастильський прапор, капітан засумнівався, чи варто отак зопалу кидатися за здобиччю. Ґалеон мав вісім гармат і доволі численну команду.

— Гай-гай, — похитав головою Марко, — хоч він і пливе без супроводу, але такий горішок не на наші зуби.

— Та ми ж бо й більші кораблі на абордаж брали, — озвався огрядний валлієць, що був тут за гармаша.

— Брали, і цей можемо взяти. Але покладемо чимало товариства. Тут варто все гарненько обмислити.

Іспанці поводилися цілком спокійно, маючи певність у своїх силах та не бачачи в нас ворога, а «Стрибог» гойдався на хвилях не наближаючись і не віддаляючись, мовби завмерши у нерішучості. Тоді я пригадала хитрість, яку використовував не раз капітан «Сан-Єроніма» і розповіла про неї Маркові. Капітан одразу пожвавився і поцікавився у валлійця, чи можна цю хитрість втілити на нашому кораблі. Валлієць розплився в