Читати книгу - "Мовчання ягнят"

430
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 93
Перейти на сторінку:
Флориді, шо ще?

У голосі чоловіка Старлінг розчула пагорби й височини штату Арканзас. Вона могла перейти на цю говірку з ким завгодно й коли завгодно, а часу в неї було обмаль.

– Так, сер, якби ви мені допомогли, то я була б вам дуже вдячна. Я намагаюся вийти на містера Ломакса Бардвелла? Це Кларіс Старлінг? – Її інтонація поповзла вгору.

– Це якась Старлінг! – гукнув чоловік своїм домашнім. – А що вам тре’ від Бардвелла?

– Я з регіонального офісу Середнього Заходу, займаюсь відкликанням старих «фордів»? Він має право на безкоштовне гарантійне обслуговування свого LTD[34]?

– То я Бардвелл. Рішив, шо ви хоч’те мені щось продати за тим дешевим міжміським дзвінком. Та пізно вже для обслуговування, краще б ви мені дали цілу машину. То ми з дружиною були в Літтл-Року, від’їжджали від торгового центру «Саутленд Молл»?

– Слухаю вас, сер.

– То той клятий шатун пройшов просто крізь мастильний піддон. То повсюди розлилась олива, і та вантажівка, «Оркін»[35], що в неї такий великий жук на даху? Вона послизнулась на оливі й з’їхала з дороги.

– Господи помилуй.

– Скинула з постаменту будку «Фотомат»[36], аж скло повилітало. То хлопака з «Фотомату» вибрався назовні та подався геть, наче стуманілий. Довелось тримати йо’ подалі від дороги.

– А щоб мене грім побив. То що сталося з нею потім?

– То що сталося з чим?

– З машиною.

– То я сказав Бадді Сіпперу зі звалища старих автівок, що він може забирать її за п’ятдесят баксів, як сам по неї приїде. Ма’ть, він розібрав її на запчастини.

– А ви не могли б підказати мені його номер, містере Бардвелл?

– А нащо вам здався Сіппер? Якщо хтось і має отримать із цього зиск, то ті’ки я.

– Я розумію, сер. Просто до п’ятої вечора я виконую те, що мені накажуть, а наказали знайти машину. То ви маєте його номер, якщо ваша ласка?

– Не знайду свого записника. Уже давно десь загубивсь. Самі знаєте, як воно з тими онуками. Телефон вам назовуть в центральній довідковій, то контора «Звалище Сіппера».

– Красно дякую, містере Бардвелл.

На звалищі підтвердили, що з автомобіля вийняли все начиння та спресували його в куб для подальшої переробки. Старший майстер підняв записи й зачитав Старлінг серійний номер машини.

«Ах ти ж срака-кочерга», – подумала Старлінг, яка не встигла відійти від говірки. Глухий кут. Ось і маєш валентинку.

Старлінг притулила голову до прохолодної скриньки для монет у телефонній буді. Притискаючи книжки до стегна, Арделія Мепп постукала пальцем у двері й подала Кларіс апельсинову газованку «Краш».

– Красно дякую, Арделіє. То я маю зробить іще один дзвінок. Якщо вчасно впораюсь, то наздожену тебе в кафетерії, о’кей?

– А я так сподівалася, що ти позбудешся цього жахливого акценту, – відповіла Мепп. – Почитай спеціальну літературу. Особисто я ніколи не вдаюся до колоритних говірок свого рідного міста. Якщо будеш так гуторити, подруго, то люди скажуть, що я воджуся з вар’яткою.

Мепп причинила двері телефонної будки.

Старлінг вирішила, що їй треба спробувати дістати більше інформації від Лектера. Якщо вона призначить зустріч заздалегідь, то буде більше шансів, що Кроуфорд дозволить їй повернутися до лікарні. Вона набрала номер доктора Чилтона, але не змогла прорвати оборону секретарки.

– Доктор Чилтон зайнятий зі слідчим і помічником окружного прокурора, – сказала жінка. – Він уже говорив із вашим керівником, і йому нема про що з вами розмовляти. До побачення.

Розділ 7

– Ваш приятель Міґґс помер, – сказав Кроуфорд. – Старлінг, ви мені все розповіли?

Втомлене лице Кроуфорда було чутливе до сигналів, наче вигнуте, обрамлене пір’ям обличчя сови, і таке саме безжальне.

– Як?

Старлінг заніміла, і їй довелося взяти себе в руки.

– Проковтнув язика незадовго до світанку. Лектер йому нарадив, як вважає Чилтон. Нічний санітар чув, як Лектер щось лагідно розповідав Міґґсові. Лектеру багато відомо про Міґґса. Він говорив недовго, і санітар не розчув його слів. Міґґс трохи поплакав, а потім замовк. Ви мені все розповіли, Старлінг?

– Так, сер. Усе викладено в моєму рапорті та супровідних нотатках, практично дослівно.

– Телефонував Чилтон, скаржився на вас… – Кроуфорд перечекав і, здавалося, був задоволений тим, що вона не стала розпитувати. – Я відказав йому, що вважаю вашу поведінку прийнятною. Чилтон спробує розв’язати справу щодо порушення громадянських прав людини.

– А в нього вийде?

– Звісно, якщо цього забажає родина Міґґса. Щороку Відділ громадянського права приймає по вісім тисяч таких позовів. Вони з радістю додадуть Міґґса до цього списку. – Кроуфорд уважно подивився на неї. – З вами все гаразд?

– Я не знаю, як мені слід почуватися через це.

– А ви й не мусите ніяк почуватися. Лектер зробив це для забави. Він розуміє, що йому все одно нічого не буде, то чому б ні? Чилтон забирає на деякий час його книжки та сідало з унітаза, а ще позбавляє «Джелл-О»[37]. – Кроуфорд переплів пальці на животі та поглянув на великі пучки, наче порівнював їх. – Лектер розпитував про мене, так?

– Він питав, чи ви зайнятий. Я сказала, що так.

– І все? Ви не приховали нічого особистого, наприклад такого, чого б мені не хотілося знати?

– Ні. Він назвав вас Стоїком, але я про це писала.

– Так, писали. І більш нічого?

– Ні, я нічого не пропустила. Ви ж не думаєте, що я розплатилася з ним якоюсь пліткою і саме тому він зі мною заговорив?

– Ні.

– Мені нічого не відомо про ваше особисте життя, а якби було відомо, то я б не стала це обговорювати. Якщо вам важко в це повірити, то пропоную розібратися негайно.

– Мене влаштовує ваша відповідь. Ідемо далі.

– То ви щось таке подумали чи…

– Переходимо до наступного пункту, Старлінг.

– Підказка Лектера про Распейлову машину завела в глухий кут. Автівку спресували в металевий кубик чотири місяці тому в Каналі № 9, штат Арканзас, і продали на переплавку. Можливо, якщо я повернуся в лікарню й поговорю з ним, він розповість мені більше.

– То ви зайшли в глухий кут?

– Так.

– А чому ви вирішили, що в Распейла була тільки та машина, на якій він постійно їздив?

– То був єдиний зареєстрований автомобіль, Распейл був самотнім, тож я припустила…

– Ага, стривайте. – Кроуфорд наставив вказівного пальця на якийсь невидимий принцип, що завис між ними в повітрі. – Ви припускали. Ви припускали, Старлінг. Погляньте сюди.

Кроуфорд вивів у записнику слово «припускати». Кілька інструкторів, які викладали в Старлінг, позичили в Кроуфорда цей прийом, але Кларіс не виказала, що вже десь

1 ... 10 11 12 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мовчання ягнят», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мовчання ягнят"