Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

культ не принесла бажаних результатів. Тоді погляди Володимира Святославича звернулися до християнства, вже відомої на Русі монотеїстичної релігії, яка поступово розповсюджувалася серед слов’ян завдяки політичним, економічним і культурним зв’язкам з Візантією.

Після довгих роздумів Володимир остаточно схилився до нової віри. Ухваленню важливого рішення сприяла і міжнародна ситуація. У Візантії спалахнула громадянська війна, війська повсталих феодалів наближалися до Константинополя. Співправителі – імператори Василь II і Костянтин – по слали до Києва посольство з проханням про допомогу. Володимир допомогу пообіцяв, але натомість просив руки сестри імператорів Анни. Візантійці вимушені були змиритися з перспективою такої спорідненості, але зі свого боку висунули вимогу, щоб Володимир перейшов у християнство і хрестив свій народ. Ця умова відповідала бажанням самого князя, тому в 988 році російські війська розгромили повсталих змовників у битві під Хрисополем. Проте візантійські правителі не поспішали виконувати обіцянку і віддавати принцесу Анну в дружини київському князю. Тоді, щоб змусити візантійців дотримати слова, Володимир відправився до Криму і обложив Херсонес (на Русі його називали Корсунь). Хитрістю взявши місто, Святославич міг диктувати Візантії умови миру. Імператор Василь II негайно відіслав Анну до Володимира у Херсонес, де вони урочисто пошлюбилися.

Відразу після повернення Володимир почав повсюдно на Русі вводити християнство. У Києві руками грецьких майстрів була поставлена церква Пресвятої Богородиці, названа пізніше Десятинною, оскільки на її утримування Володимир дав десяту частину своїх доходів.

Останні 15 років життя князя в джерелах не висвітлено. Лише незадовго до його смерті, у 1014 році, літописець згадує Володимира у зв’язку з бунтом його сина Ярослава, який, будучи новгородським князем, відмовився платити щорічну данину, тобто фактично заявив про свою незалежність. Володимир Святославич збирався покарати непокірного сина і наказав «розчищати дороги і мостити мости», але несподівано захворів і помер 15 липня 1015 року. Поховали його спочатку за язичницьким обрядом, а потім тіло Володимира перевезли в Десятинну церкву.

Володимир Великий – видатний державний діяч і полководець, головний засновник Київської держави. Після смерті він був канонізований церквою, отримавши ім’я святого, а в народі його величали Красним Сонечком.

Володимир Мономах

(1053—1125)

Великий князь Київської Русі, полководець, громадський діяч і письменник

Володимиру Мономаху вже виповнилося 60 років, коли він сів на київський престол. Все життя він провів у війнах – як у міжусобних, так і зі зовнішніми ворогами. Ставши великим князем, Володимир зміг припинити розбрат між удільними князями, а набіги кочівників взагалі перестали турбувати руську землю. За життя Володимира в державі встановився відносний порядок.

У 1053 році, за рік до кончини Ярослава Мудрого в родині його сина Всеволода і грецької царівни Марії, дочки візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, народився син. Батько назвав його Володимиром на честь свого діда – Красного Сонечка.

Володимиру рано довелося виконувати складні й явно не дитячі доручення. Вже в 13 років він був відправлений батьком на княжіння до далекого Ростова (Ростово-Суздальська земля). Через п’ять років хлопцю довелося надавати допомогу батькові, обложеному кочівниками-половцями в Переяславі. Після цього він ще п’ять років княжив у Смоленську, до якого згодом приєднав Чернігів. Жив він там щасливо зі своєю першою дружиною Гітою, дочкою загиблого при Гастингсі короля англосаксів Гарольда II. Тікаючи від нормандського герцога Вільгельма Завойовника, дівчина потрапила до Фландрії, потім у Данію до короля Свена Естрідсона, одруженого на Єлизаветі, дочці Ярослава Мудрого і тітці Володимира. Вона-то і посватала принцесу своєму племінникові. Гіта народила чоловікові синів Мстислава, Ізяслава, Святослава, В’ячеслава, Романа, Юрія (майбутнього Долгорукого) і дочок Євпраксію, Агафію, Марію, Софію.

У 1093 році помер Всеволод. Кияни бажали бачити своїм князем Володимира, тим більше що батько заповідав йому велике княжіння. Але закони престолонаслідування тоді були іншими. Тому, дотримуючи черги старшинства і не бажаючи відновлення міжусобних воєн, Володимир поступився Київом двоюрідному братові Святополку II Ізяславичу.

У 1097 році Святополк і Володимир зібрали всіх руських князів у Любечі. На цьому з’їзді було вирішено припинити розбрат, а також постановлено, що кожен князь володіє тільки своєю вотчиною. На цьому князі цілували хрест, присягнувшись: «Якщо тепер хто буде замірятися на чужу волость, то буде проти нього хрест чесний і вся земля руська». Фактично ж з’їзд у Любечі утвердив розпад єдиної держави на самостійні землі при формальному верховенстві київського князя. Але не встигли князі роз’їхатися по своїх уділах, як знов почалися усобиці.

Разом зі внутрішніми неладами Русь постійно зазнавала набігів половців. Володимир тоді виступив ініціатором ударів у відповідь і постійно підштовхував інших князів до того, щоб вести щодо половців наступальну, а не оборонну політику. Серед численних походів проти половців найвдалішим виявився похід 1111 року, коли за ініціативою Володимира князі пішли до Дону. Звідти руські війська повернулися з величезним полоном і багатою здобиччю. Цей похід виявився останньою значною подією в княжінні Святополка Ізяславича. 16 квітня 1113 року він помер. Велике княжіння тепер мало відійти до синів другого сина Ярослава Мудрого Святослава. (Батько ж Володимира був третім сином.) Але кияни і чути про це не хотіли. У Києві почався заколот, викликаний утисками лихварів і тисяцького Путяти. Їх двори і майно були розграбовані. Кияни вдруге попросили Володимира прийняти київський престол, і Володимир дав свою згоду. Він швидко зумів навести порядок у Києві, значно пом’якшив положення городян, упорядкувавши стягування відсотків лихварями і регламентувавши запис у холопи.

Русь знов стала сильна, як і при дідові Володимира. Вторгнення ззовні припинилися. Тепер руські війська ходили походами в інші країни. У 1116 році син Володимира Ярополк розбив на Доні половців, інший син, Мстислав, завдав поразки чуді й узяв їх місто Оденпе, внук Всеволод зробив похід до Фінляндії і переміг плем’я ям. У 1116 році Володимир послав свої війська в грецькі володіння, щоб захистити права дочки Марії, вдови царевича Леона, загиблого в Константинополі під час усобиці, і внука Василя. Дізнавшись про цей похід і бажаючи примиритися з Володимиром, імператор прислав до нього митрополита Неофіта і багатьох знатних людей з дарами. Серед дарів був і царський вінець імператора Костянтина Мономаха, діда Володимира. Поклавши вінець на голову Володимира, Неофіт вперше назвав його царем.

Укріплюючи християнство, Володимир, як і його дід, будував церкви і монастирі. Як і раніше, руською мовою перекладалося багато грецької літератури, підтримувалося літописання. Сам великий князь володів неабияким письменницьким даром. Ним було створено «Повчання», в якому він