Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

дав приклад служіння князя Батьківщині, і «Лист Володимира Мономаха Олегу Святославичу».

1124 рік на Русі був багатий на страшні прикмети і біди: сонячне затемнення, засуха, пожежі. Внаслідок пожежі згорів Київ. А 10 травня 1125 року після 13 літ великого княжіння закінчив на р. Альті свій земний шлях Володимир Мономах. Тіло його було перенесене до Києва і покладене в Софійському соборі поряд з батьком, князем Всеволодом, і дідом – Ярославом Мудрим. Діти ж його не змогли продовжити політику батька, що привело до нових усобиць і розпаду Київської Русі.

Ольга

(?—969)

Свята рівноапостольна княгиня київська, правителька Київської Русі при малолітньому синові Святославові

Пам’ять про святу Ольгу (у різномовних інтерпретаціях Хельга, Хальга, Алогія) шанують донині всі християни, адже вона віддала своє серце Христу за два покоління до хрещення Русі. Вона не боялася проголошувати серед язичників свою віру в єдиного Бога, Господа Всевишнього, Царство Господнє і також Спасителя світу. Саме за це Ольга була не тільки приєднана церквою до лику святих, але і канонізована як рівноапостольна (апостол – посланник Христа для проповіді Євангелія). Тим часом життя «праматері всіх царів руських» було далеко не безгрішне. Мстивість, жорстокість і підступність – не ті риси, які властиві святим людям. Але Ольга в першу чергу була правителькою, і в історію вона увійшла як велика улаштовувачка державного і культурного життя Київської Русі.

Про походження Ольги й її дитячі роки невідомо практично нічого. У 903 році дівчинку, імовірно в десятирічному віці, привезли до Києва, щоб обручити з 25-річним Ігорем, сином Рюрика, який пізніше прийняв великокняжіння і почав повновладно правити з 912 року, тобто після смерті Олега. Шлюб цей, видно, був справою великої політики, хоча й існує красива легенда про одруження княжича на малолітній простолюдинці. Княгиня володіла рідкісним розумом, і чоловік виділив під її начало князівство Вишгорода.

Подружнє щастя Ігоря й Ольги закінчилося восени 945 року, коли великий князь, обходячи руські землі для збору оброків і данини з підвладних племен, став жертвою власної пожадливості. Древляни, що жили на території сучасної Волині, незадоволені надмірною вимогливістю повелителя, збунтувалися. Вони полонили Ігоря, прив’язали його ноги до двох молодих дерев, пригнутих один до одного, і відпустили стовбури. Таким чином князь був розірваний навпіл. Язичницькі звичаї вимагали від Ольги, що залишилася одна з сином Святославом, помсти. Ще не освячена законом Божим, вона дала волю своєму гніву і використувала кмітливість не на благо.

Широко відома легенда про помсту Ольги жителям древлянської землі. Незважаючи на те, що вони хотіли мирно вирішити конфлікт і навіть запропонували їй вийти заміж за князя Мала, вдова суворо покарала їх. Вихована в традиціях вікінгів, вона легко пішла на обман і підступність, безпристрасно віднеслася до кровопролиття і смерті, щоб утвердити свою владу.

Разом з тим княгиня зробила правильні виводи і за довгі роки правління заслужила звання «мудрої з людей». Одним з головних діянь Ольги було встановлення першої на Русі системи збору данини – «статутів» і «уроків», тобто постійної величини податків.

Княгиня всіляко прагнула укріплювати централізовану форму влади і роль своєї держави в зовнішній політиці. Вона зуміла зрозуміти, що шлях до майбутньої величі і можливість на рівних спілкуватися з такими пануючими імперіями, як Візантія і саксонська Німеччина, лежить через відмову від язичества. У свій час Ольга вагалася, чи не прийняти їй християнство за західним обрядом, але перемогла прихильність до візантійської культури.

З цією метою і відправилася княгиня до Константинополя до імператора Константина VII Багрянородного, спорядивши флот і пишне посольство чисельністю близько двохсот чоловік (а з обслуговуючим персоналом – більше тисячі). Точна дата цього історичного візиту не збереглася, учені відносять його до періоду між 946 і 957 роком. Ольга планувала домовитися про відкриття митрополії в Києві, як це було при Аскольді, і посватати своєму синові імператорську дочку. Константин визнав це зухвалістю, підкресливши своєю відмовою перевагу імперії над Руссю.

Існує легенда, нібито він запропонував Ользі руку і серце, але дістав відмову. Насправді Константин був одружений, а Ользі, хоч вона і славилася красою, було вже за шістдесят. Княгиня зустрічалася в Константинополі з патріархом Феофілактом і прийняла хрещення, а хрещеним батьком був сам Константин. Але цей факт залишається спірним. По-перше, імператор ніде про нього не згадує. А по-друге, відомо, що в цій поїздці правительку Русі супроводжував священик Григорій, який був або наставником, або духівником, що могло означати – Ольга вже була хрещеною. Хоча можливо, що для додання особливої важливості візиту вона вирішила повторно здійснити обряд у самому Константинополі. Княгиня завжди трималася гордо, з гідністю. І за моменти приниження вона розквиталася, коли візантійському імператорові згодом довелося просити у неї військо. Ольга відповіла послам: мовляв, нехай приїде і почекає так, як я чекала у нього в порту, тоді і дам. Відбуваючи додому, княгиня, наречена у вірі Оленою, отримала благословення патріарха: «Благословенна ти в жонах руських, яко полюби світло, а тьму остави…»

Після прийняття християнства Ольга передала управління державою Святославові, а сама зайнялася вихованням внуків – Ярополка, Олега і Володимира – у дусі православ’я. Пройшли роки, і князь Володимир, названий в билинах Красним Сонечком, покінчив з язичеством і охрестив Русь, знищуючи залишки святилищ давньої віри. Знаменитий історик С. М. Соловйов відзначав, що після прийняття християнства на Русі виникло також і нове ставлення до жінок. Завдяки княгині Ользі вони включилися в процес освіти, не поступалися чоловікам в «книжності», а також мали «в жіночому єстві чоловічу фортецю», інакше кажучи, займалися державними справами – освітою, культурою, будівництвом, лікуванням, воювали і приймали послів. Прикладом такого характеру була сама княгиня, яка фактично до самої смерті (11 липня 969 року) управляла Руссю, тому що Святослав майже весь час проводив у походах.

Княжіння Ольги стало поворотом в історії Київської Русі, яка увійшла до політичної системи християнського світу. Завдяки її мудрості держава не потрапила в залежність ні від Візантії, ні від Німеччини. М. М. Карамзін писав, що Ольга «оволоділа стерном держави і мудрим управлінням довела, що слабка жінка може іноді дорівнювати великим чоловікам».

Скоропадський Павло Петрович

(1873—1945)

Український військовий, політичний і