Читати книгу - "Ранковий прибиральник"

197
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 31
Перейти на сторінку:
набiр iз супермаркету чи готова їжа з мiсцевого ресторанчика, а тим бiльше — пакети з «Макдональдса». Я з’їздив на базар у Зуґрiю й купив кiлька кiлограмiв картоплi. Вона, звичайно, не була схожа на нашу — занадто гладенька, пiдозрiло свiтлошкiра, але найкраща з усього, що я побачив на базарi. Так само старанно дiбрав зелень. З оселедцем виявилося гiрше — я не мiг знайти такого, який менi подобався зi студентських рокiв. Продавалося багато рiзної риби, занадто екзотичної, яка вже добряче приїлася. Нарештi я вирiшив купити якусь свiжу рибину, що вiддалено нагадувала норвезького оселедця, i засолити її самотужки, як колись робила бабуся. На добу засипав її густим шаром солi, а потiм поклав у молоко. Зрештою, «оселедець» виглядав дуже апетитно. Я витяг iз холодильника вiскi, три пляшки вина, бляшанки з пивом, i все це впакував у великий плетений кошик.

Я пiдхопив дiвчат на розi Рiо-дель-Ґрiджо, i ми на таксi помчали до Блакитного гроту.

Еджiдiо-акула чекав нас. Замiсть вилинялих бриджiв вiн одяг джинси, а волосся перехопив на потилицi чорною гумкою. Вiн стояв на борту своєї яхти й вiтально махав руками, поки ми шкандибали по каменях.

— Привiт, Еджiдiо! — Сiбiлла легенько поцiлувала його в засмаглу щоку. — Чудовий день!

Вона була прекрасна в коротких бiлих шортах i голубiй сорочцi, зав’язанiй вузлом на тонкiй талiї. Ед потиснув їй руку, знiяковiло посмiхнувся й позирнув на мою супутницю.

— Це — Марiя де Пiнта, — вiдрекомендував я дiвчину.

Ед, виглядаючи ведмедем проти маленької Марiї, незграбно простягнув їй руку саме в той момент, коли вона намагалася пiднятись на борт яхти. Обоє хитнулись i ледве не шубовснули у воду.

Ми вирушили на острiв Святого Павла. У цей час там практично нiкого не було, хiба що дайвiнгiсти могли пiрнати з протилежного берега. Було спекотно, i спочатку ми досхочу наплавалися. Потiм я вибрався на берег, розклав багаття. Коли вугiлля почало жеврiти, кинув у золу картоплю й почав вибудовувати натюрморт. Сiбiлла приєдналася до мене, старанно заглиблюючись у священнодiйство, а Еджiдiо всiляко догоджав мовчазнiй Марiї, яка тинялась уздовж берега i вдивлялась у воду, буцiмто видовище морського дна було для неї цiлковитою дивиною.

Я розкладав харчi на бiлiй скатертинi з натхненням справжнього художника. Я ще пам’ятав, як i що повинно бути: спокусливий пагорб огiркiв, пiрамiдка помiдорiв, мальовничий «колодязь», складений iз перцю й цибулi, оселедець (вiн блищав на сонцi, як злиток золота), обставлений «Хайнеккеном». Iнший дрiб’язок я нарiзав великими, «селянськими» шматками — ковбасу, сир, хлiб… Коли все було готове, мальтiйськi аборигени замилувалися.

— Це вам не в ресторанi! — буркнув я, задоволений ефектом.

Ми налили по першiй. Причому Марiя зволила випити трохи вiскi, що геть зачарувало Еджiдiо-акулу. У мене навiть промайнула думка про обмiн. Але Марiя де Пiнта постiйно поглядала на мене якимсь винуватим вiдданим поглядом, i я засоромився своїх думок.

Оселедець був чудовий. Печена картопля зворушила до слiз, я навiть згадав про те, як «ми з пацанами тягали її з-пiд дерев’яних базарних ґрат сховища й пекли на пустирищi за нашим будинком…» Це скидалося на маячню. Мене закидали запитаннями про дерев’янi ґрати, про дитячий голод, про антисанiтарiю i пустирi. Я спасував i поступився красномовством Еджiдiо-акулi. Сiбiлла виявилася блискучим iнтерв’юером, i жодне слово з його мемуарiв не пропало марно. Виявилося, що цей смаглявий здоровань брав участь в експедицiї професора Габалла Алi Габалла, генерального секретаря департаменту старожитностей Єгипту, i був свiдком пiдняття триметрової статуї богинi Iзiди з дна бухти Абу Кiр.

— Пiдводний свiт набагато бiльший вiд нашого, — говорив Ед-акула, й очi його знову блищали, мов у безумця. — Важко навiть уявити, що глибоко пiд нами збереглися цiлi мiста з будинками, вулицями, базарами. Я бачив амфори, наповненi горiхами, цiлком придатними до їжi, дворики, у яких колись вирувало життя. Море зберiгає скульптури Праксителя, коштовностi, якi перевозилися торговельними суднами, рештки кораблiв i безлiч рiзних предметiв. Навiть законсервованi продукти харчування, що давно вийшли з ужитку! Наприклад, соус-гарум, улюблену страву легiонерiв Юлiя Цезаря — закупоренi амфори з ним пiдняли на початку двадцятого столiття бiля села Альбенга на Лiгурiйському морi. Коли я спробував його… ба, це непередавано! Це як… як випити ковток вiчностi i стати безсмертним… Але найбiльше мене там захоплює тиша. Це нi з чим не зрiвнянна тиша — вона жива. Якось я чув, як за сотнi кiлометрiв вiд мене спiває кит…

Дiвчата слухали його, розвiсивши вуха.

— А ти, Майкле, що чув ти? — тихо запитала Марiя. I я зрозумiв, що менi не уникнути розповiдi.

— Спершу скупаємося, — запропонував я. — А потiм я розпалю багаття. У нас iще до бiса випивки й закуски. Пропоную розiм’ятись.

Я бачив, що Марiя де Пiнта хоче, щоб увага компанiї перекинулася на мене. Ед iз його м’язами, мабуть, дратував її.

— Ну, Майкле, ти повинен розповiсти… — тихо сказала вона.

Я знав, звiдкiля взялося це «повинен» — Марiя захоплювалася психологiєю й була впевнена, що свої страхи необхiдно проговорювати, аби «подрiбнювати» їх i таким чином остаточно позбуватися.

Вона вважала, що мене дотепер переслiдує страх.

Але все-таки я наполiг на своєму й потягнув усiх у море.

Було вже близько п’ятої-шостої години вечора, вода знову свiтилася зсередини. Тут, бiля острова, було бiльше риб — вони зблискували в глибинi, як ножi.

Я випив чимало, але алкоголь зовсiм не брав мене. Менi, власне кажучи, не було потреби лiзти у воду. Я уявив трилер, у якому людина, що мрiє напитися, не хмелiє, — а в той самий час довколишнiй свiт занурений у наркотичний карнавал.

Ми плавали на поверхнi глибокої пiдводної ями. Еджiдiо-акула чудово пiрнав i робив широкi кола навколо Марiї де Пiнта. Трохи засмучена Сiбiлла вiдокремилася вiд компанiї, намисливши обпливти навколо найближчого гiгантського каменя, а я вийшов на берег i знову почав облаштовувати наш iмпровiзований стiл. В очiкуваннi нової порцiї печеної картоплi Ед повiв дiвчат на яхту — подивитися на снастi для пiдводного полювання й закинути з борту парочку автоматичних спiнiнгiв. Я залишився зовсiм один серед жовтих каменiв i подумав про незнайомку з 713-го. Що вона робить зараз? Найiмовiрнiше, сидить iз групою туристiв у якому-небудь респектабельному ресторанi, їсть ризотто чи тушкованого у винi тунця… А якби запросити її сюди? Для неї, напевно, це стало б чимось незвичайним: пiкнiк iз мiсцевими жителями на незаселеному островi, зi знайомою закускою i чужою горiлкою, що пахне анiсом. Примарна це була б iдея, якби

1 ... 10 11 12 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ранковий прибиральник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ранковий прибиральник"