Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том IV"

Велосипед був відомої марки «Радж-Вітворс», увесь забруднений, ніби після довгої подорожі. В торбинці при сідлі лежали тільки гайковий ключ та мастило — і нічого, що допомогло б визначити власника.

— Це може стати в великій пригоді поліції, — сказав інспектор, — якщо ці речі перелічать і зареєструють. Будьмо вдячні долі хоча б за це. Якщо ми досі не дізнались, куди втік убивця, то принаймні з’ясуємо, звідки він з’явився. Але чому той чолов’яга кинув велосипед тут? І як він без нього дістанеться туди, куди йому треба? Містере Холмсе, ми, здається, ніколи не видряпаємось із цієї темряви.

— Ніколи? — замислено відповів мій друг. — Оце вже не знаю!

5. Свідки трагедії

— Ви все оглянули в кімнаті? — спитав Вайт Мейсон, коли ми повернулися до будинку.

— Та начебто, — відповів інспектор. Холмс кивнув головою.

— То, може, хочете послухати свідчення мешканців будинку? Ходімо до їдальні. Еймсе, ви перший розкажете нам усе, що знаєте.

Ключникова розповідь була проста, зрозуміла й видавалася цілком щирою. Він найнявся сюди п’ять років тому, коли Дуглас уперше приїхав до Берлстона. Він знав, що містер Дуглас — багата людина, яка надбала собі гроші в Америці. Він був добрий, чуйний — хоч і не такий, як давній Еймсів господар, але ж цього не можна вимагати від кожного. Еймс ніколи не бачив у містера Дугласа ані сліду хвилювання: навпаки, то була найхоробріша людина у світі. Від містера Дугласа Еймс дістав наказ щовечора піднімати міст, як за давніх часів: господар віддавав належне старовинним звичаям.

Містер Дуглас нечасто виїжджав до Лондона чи взагалі залишав садибу. Проте за день до вбивства він їздив до Танбридж-Вельса дещо купити. Саме того дня Еймс помітив у поведінці містера Дугласа якийсь неспокій і хвилювання; господар здавався надміру роздратованим. Тієї фатальної ночі ключник не спав — він був у коморі й прибирав столове срібло, коли раптом пролунав різкий дзвінок. Пострілу він не чув, але це не дивно, бо комора й кухня розташовані в різних частинах будинку. Економка теж вибігла з своєї кімнати, стривожена дзвінком. Вони разом пішли до передньої частини будинку.

На сходах ключник побачив місіс Дуглас, що теж ішла вниз. Вона не поспішала і взагалі не виглядала схвильованою. Тільки-но господиня зійшла зі сходів, як із кімнати містера Дугласа вибіг містер Баркер. Він зупинив місіс Дуглас і став благати її повернутися назад.

«Заради Бога, повертайтеся до своєї кімнати! — вигукнув він. — Бідолашний Джек мертвий! Ви нічим йому не зарадите. Повертайтесь назад, ім’ям Господа прошу вас!»

Місіс Дуглас покірно пішла. Вона не кричала, не чинила жодного опору. Місіс Еллен, економка, допомогла їй зійти нагору й провела до спальні. Еймс з містером Баркером увійшли до кімнати й застали все так, як бачила поліція. Свічка тоді вже не горіла, але було засвічено лампу. Вони визирнули у вікно. Ніч була дуже темна, тож вони нічого не побачили й не почули. Тоді вони подалися до передпокою, де Еймс заходився крутити корбу, щоб опустити міст. Містер Баркер відразу побіг кликати поліцію.

Такими в цілому були свідчення ключника.

Розповідь економки місіс Еллен підтверджувала його слова. Її кімната була трохи ближче до передньої частини будинку, ніж комора, де працював Еймс. Вона вже збиралася лягти спати, коли її увагу привернув дзвінок. Чути його було не дуже добре. Через те, мабуть, вона не почула й пострілу, адже звідти до кімнати містера Дугласа досить далеко. Вона згадала, що чула ще якийсь звук, схожий на грюкіт дверей. То було набагато раніше — за півгодини до того, як пролунав дзвінок. Коли містер Еймс побіг до передньої частини будинку, вона рушила за ним. Вона бачила блідого й схвильованого містера Баркера, що виходив з кімнати. Містер Баркер перейняв місіс Дуглас, яка спускалася сходами, наказав їй повернутися назад. Вона щось відповіла йому, але що саме, економка не розчула.

«Відведіть її нагору! Побудьте з нею!» — наказав Баркер місіс Еллен.

Економка провела господиню до її спальні й спробувала заспокоїти. Місіс Дуглас була дуже схвильована, але більше не силкувалася зійти вниз. Вона лише сіла в халаті біля каміна, схиливши голову на руки. Місіс Еллен залишалася з нею майже цілу ніч. Усі інші слуги вже спали й не чули тривоги доти, доки не приїхала поліція. Сплять вони в іншій частині будинку і почути, звичайно ж, нічого не могли.

Отже, економка своєю розповіддю нічого не додала до нашого розсліду, крім нескінченних розпачливих та здивованих вигуків.

Місіс Еллен змінив як свідок Сесіл Баркер. Про події тієї ночі він майже нічого не міг додати до того, що вже знала поліція. Сам він був переконаний, що вбивця втік через вікно. Про це свідчив, на його думку, кривавий слід. До того ж міст було піднято, отже іншого шляху в убивці не було. Він не міг сказати, звідки вбивця з’явився й чому залишив у кущах свій велосипед — якщо то справді його велосипед. Потонути в рові ніяк не можна, бо там не більше ніж три фути завглибшки.

Містер Баркер висловив свою думку щодо вбивства. Дуглас був потайний чоловік, і в книзі його життя траплялися сторінки, про які він ніколи нікому не розповідав. Він виїхав до Америки, коли був ще парубком. Велося йому там добре. Баркер уперше зустрів його в Каліфорнії, де вони стали партнерами в успішному освоєнні копальні під назвою Каньйон Беніто. Там їм поталанило, але Дуглас раптом згорнув свої справи й переїхав до Англії. Він тоді був удівцем. Баркер невдовзі продав власну частку копальні й теж оселився в Лондоні. Там вони поновили свою дружбу.

Дуглас справляв на нього враження людини, над якою постійно тяжіє небезпека; на цю думку його наводила й несподівана втеча з Каліфорнії, й те, що він найняв будинок в одному з найвідлюдніших куточків Англії. Баркер вважав, що за Дугласом стежило якесь таємне товариство, яке не заспокоїться доти, аж поки не знищить його. Це підказали йому окремі Дугласові натяки, але що то за товариство, він ніколи не розповідав. Можна лише припустити, що ця таємнича картка має до нього відношення.

Як довго ви жили з Дугласом у Каліфорнії? — спитав інспектор Мак-Дональд.

— П’ять років.

— То він, кажете, був неодружений?

— Удівець.

— Ви знали, звідки родом була його перша дружина?

Ні. Я лише пам’ятаю, як він казав, що вона німкеня, й показав мені її портрет.