Читати книгу - "Закон Братів Капранових"

перекладача і приходь. Міф про те, що всі у Європі залюбки балакають інглішем, потрошку розвіюється. Не все так просто у нашому спільному домі.

Ну а як відносно офіційної мови? Тої, що про неї перманентно говорять політики. Ну, політики - істоти убогі, їм можна говорити дурниці. А ми з вами, на відміну від них, серйозні люди і знаємо, що словами просто так не кидаються - офіційна мова повинна мати певні функції. Які? Якщо одну з п’яти визначених нами, тоді це мова державна. Якщо якісь інші - назвіть їх, тільки без агітації, будь ласка. При такому підході діагноз дуже швидко прояснюється: так звана офіційна мова - це всього лише прикриття для введення другої державної, щоб не вести розмови про конституційні зміни. Звичайний політичний хід, а по-людськи кажучи - брехня.

Ну що ж, міркували ми з вами, міркували і доміркувалися. Якщо хочемо миру і злагоди у нашій багатонаціональній Умовній країні, якщо хочемо, щоб держава була сильною, а культура багатою, якщо хочемо зберегти незалежність і суверенітет не тільки на землі, але й в інформаційному просторі, нам не обійтися без ЄДИНОЇ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ як важливого державного інструмента і гаранта дотримання прав громадян на інформацію. Існування решти тринадцяти мов може регулюватися Хартією, іншими законами, але з однією умовою - вони повинні бути рівними для всіх тринадцяти національностей, без утворення синдрому “старшого брата”.

Ну? - бачимо запитання у ваших очах. Кажіть далі. Але ми не скажемо того, на що ви чекаєте. Не варто зводити нашу з вами серйозну розмову до дискусій з видатними донецькими мовознавцями. Якщо ми раз і назавжди домовимося, що може існувати тільки ОДНА державна мова і тільки тоді решті гарантуються РЕАЛЬНІ (а не декларативні) можливості розвитку, далі вже буде легше. Віднині нам відомо, навіщо потрібна державна мова і які функції вона виконує і виходячи з цього можна свідомо її обирати. Українську чи російську, а може, болгарську (бо особисто ми виросли в болгарських селах на Одещині). Обирати всією державою за допомогою конституції чи референдуму, але обрати врешті-решт одну-єдину державну мову. І припинити спекуляції на цю тему, адже спекуляції виникають там, де бракує системи. І оголосити нарешті мовне питання закритим раз і назавжди, а взятися натомість за те, чого по-справжньому бракує у цій сфері - захист і збереження мов, за які ми, українці, несемо відповідальність перед усім світом. Мов, які не мають своєї держави і крім України їх немає кому прихистити.

А саме - кримськотатарської, гагаузької, караїмської та їдишу. Бо тут уже справді є над чим поламати голову.

“Дзеркало тижня”, 2007 р.

Оглядач, www.oglyadach.com.ua, 2007 р.

Роздiл 2

Дядя Толя Унітаз

Як вижити у інформаційній війні? Як остаточно не перетворитися на глядача? Як не стати безсловесним електоратом?

Ці питання цікавлять не тільки нас. Сьогодні, коли політика і гроші остаточно заволоділи нашою країною, людина інтелігентна почувається незатишно. Складається враження, що цей світ створений не для нас. Гібрид бізнесмена і бандюка - Біздюк та його єдинокровний брат Політик - от хто є господарями життя. Для них танцюють “тьолки” і б’ють одне одного по ногах футболісти. Вони правлять бал на телебаченні, радіо та глянцевих журналах, бо - рекламодавці! Вони купують наш робочий час і вважають, що разом із ним купили наші душі. Їх захищають прокурори, суди, міліція, і тому вони відчувають себе всесильними.

“Яка розумная цьому альтернатива?” Ми давно міркуємо над проблемою співіснування політики, грошей та культури у суспільстві. У статтях, що зібрані у цьому розділі, ми намагаємося подолати нав’язаний інтелігенції комплекс неповноцінності, знайти своє місце у сучасній системі координат та створити інформаційний світ, придатний для життя та продовження інтелігентського роду.

“Рукописи горять”.ЛІКВІДУЄМО НЕПИСЬМЕННІСТЬ УРЯДОВЦІВ!

Прес-реліз

Ми, українські письменники та видавці, провели 4 лютого 2004 року під стінами Кабміну акцію “Рукописи горять”. Метою акції було поінформувати Уряд про наявність у державі вітчизняних книжок, видавництв та національної культури загалом.

Реакція влади мала дві версії:

• Мінфін повідомив, що все і так добре.

• Віце-прем’єр з гуманітарних питань повідомив, що все буде добре тоді, коли приймуть Закон № 4000-1 з поправками до бюджету.

Очевидно, що Уряд не розуміє справжньої глибини культурної кризи у країні. Про це свідчить і той факт, що у книгарнях столиці з дня акції так і не було зафіксовано жодної появи вищих посадових осіб України.

Одною із задач інтелігенції в Україні завжди була просвіта найбільш темних верств населення. І сьогодні ми не маємо права залишити без своєї допомоги урядовців.

Тому ми, учасники акції “Рукописи горять”, розробили і пропонуємо проект Закону України “Про невідкладні заходи з підвищення культурного рівня Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та державних службовців”.

Цей закон зобов’язує урядовців та відповідальних держслужбовців не рідше ніж один раз на рік відвідувати театральну виставу, філармонійний концерт, кіно, вітчизняний естрадний концерт, а крім того читати не менше ніж 1 (Одну) на рік книжку українського автора.

Закликаємо депутатів якомога швидше зареєструвати та прийняти цей законопроект у встановленому порядку. Бо держава - це не тільки кордони, армія, податкова та суд, але й культурна політика. І ті, хто керує державою, повинні мати гарантований мінімальний культурний рівень.

Запрошуємо усіх 3 березня о 12-00 в УНІАН для обговорення програми ліквідації неписьменності урядовців.

Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Брати Капранови, Андрій Курков, Петро Мацкевич, Юрій Покальчук, Леонід Фінкельштейн, Василь Шкляр, 2004 р.

ПРОЕКТ

Закон України “Про невідкладні заходи з підвищення культурного рівня Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та державних службовців”

Цей Закон встановлює систему заходів, які покликані забезпечити підвищення культурного рівня працівників державних органів виконавчої влади в галузях світової та української культури. Метою Закону є підвищення компетентності працівників виконавчої влади при прийнятті рішень, які впливають на стан і розвиток культури в Україні.

Стаття 1. Прем’єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України та державні службовці, які обіймають посади першої та другої категорії, зобов’язані не рідше, ніж один раз на рік відвідати:

• театральну виставу українського театру;

• філармонійний концерт, або оперну, або балетну виставу за участю українських виконавців;

• кінопоказ фільму українського виробництва в українському кінотеатрі;

• естрадний концерт українського виконавця.

Стаття 2. Державний комітет телебачення та радіомовлення України один раз на рік протягом січня зобов’язаний скласти перелік художніх книжок українських авторів, виданих в Україні за минулий рік та