Читати книгу - "Світла і тіні ОУН"

формально найбільш відповідальними на рахунок своєї виключної заслуги.

На початку тридцятих років нікому й не снилося, що згадана колективна система творчої праці товаришів і друзів дасть колись несподівані наслідки, що дружню співпрацю витисне персональна гра і виявлені в цій грі вирахованість та сприт. Ідейне горіння надавало всім поривам, хоч і не завжди зрілим, чару шляхетности, в якому особиста жертва і відданість справі творили головний тон.

Розгром організаційного апарату

В цій стадії розвитку ОУН наступив удар ворога, якого ні перед тим, ні потім організація не зазнала, удар, який поважно знищив і на деякий час спаралізував діяльність організаційного апарату.

Впродовж усього часу діяльности українського підпілля, ще за часів УВО, ворожа влада намагалася виловити і знищити провід підпілля. Відомий був факт убивства поліцією краєвого шефа УВО, сот. Ю. Головінського (в 1930 р.), якого заарештовано і застрелено на відлюдді, під лісом, замаскувавши цей злочин ніби спробою втечі Головінського, хоч він був сам-один в оточенні сильної поліційної стежі. Шляхом довірочних інформацій поліція догадувалася, що Головінський є командантом УВО в Західній Україні і, не маючи на це доказів, при допомозі яких можна б було його знищити судово, рішила застрелити його.

Поліція не могла довший час викрити провід ОУН. Пересунення керівних функцій з кіл колишніх старшин українських армій, з-посеред яких оформився провід УВО, в бік багато молодшого і численнішого студентського середовища сильно утруднило польській адміністрації поборювання підпілля. Одначе вона довідалася, в якому середовищі знаходиться керма ОУН; далі, через таємних платних інформаторів із цього середовища вона знала також, що нитки організації сходяться в «Академічному Домі». При кожній нагоді органи поліції переводили там масові ревізії і на деякий час арештували багатьох студентів, між ними також часто провідних членів КЕ ОУН. Але з браку будь-яких доказів їх мусіли все наново випускати на волю. Проте це не могло вічно повторятися, бо середовище, в якому знаходилося ядро організації, було поліції відоме, і скоріше чи пізніше таємниці цього середовища мусіли впасти в її руки.

Пильна обсервація «Академічного Дому» з боку конфідентів поліції, яка з-посеред маси цілком незабезпечених матеріяльно студентів завжди могла знайти для себе кількох безхарактерних інформаторів, дала їм можливість виявити, що ядро організації знаходиться на найвищому поверсі «Академічного Дому», на його піддашші, який з причини холоду, що докучав там зимою, називали «Камчаткою». Приміщення цього піддашшя замешкували виключно довірені люди і вони були пильно бережені. Під час нарад стояли перед «Академічним Домом» і в сходовій клітці свої обсерватори, завданням яких було попередити, коли б появився хтось підозрілий. Однак для поліційних інформаторів з-посеред студентів, які під якиминебудь приводами заходили, напр., до харчівні «Академічного Дому», або навіть там десь унизу й мешкали (хоч цього, звичайно, не можна було ствердити), рух або тиша на горішньому поверсі не могли лишитися цілком непомітними. Вони могли ствердити, хто там мешкає і хто заходить туди, так що коло найбільш підозрілих людей було цією обсервацією більшменш установлене. Отвором стояло тільки питання доказів, яких дотеперішні ревізії і арешти не дали; але прийшла кінець-кінцем пора, коли вони попали в руки поліції.

Рішучий удар повела поліція після атентату на польського міністра внутрішніх справ, полк. Броніслава Пєрацького, що був відповідальний за весь терор супроти українського населення, починаючи ще від сумнозвісної «пацифікації». Замах на Перацькото був такий вдалий, що спершу влада навіть не знала, що його виконала українська рука. Хоча знайдена в кишені плаща, викинутого виконавцем замаху під час погоні за ним, маленька синьо-жовта стяжка вказувала на те, що удар був завданий українським середовищем, одначе польський диктаторський уряд мав підставу припускати, що замах зорганізувала польська опозиція, а згадана стяжка була вкладена в кишеню на те, щоб заплутати сліди і скерувати підозріння в бік українців.

Щойно випадкове вистеження сліду М. Лебедя в Данціґу, арешт його німецькою поліцією на кораблі і видача його польській владі, а, мабуть, ще деякі довірочні інформації, які польська поліція отримала, довели до того, що вона вдарила з усією брутальністю по середовищу, де находився центр ОУН.

Пєрацький був застрілений в червні 1934 р., і вже того самого місяця був створений відомий польський концентраційний табір на Поліссі, в Березі Картуській, в якому польська влада примістила запідозрених у підпільній діяльності українців, а разом з ними комуністів і деяких членів польської опозиції. Разом з тим слідча поліція заарештувала все націоналістичне середовище «Академічного Дому» і піддала його гострим переслуханням. І тут, цим разом, наступила катастрофа.

Властиво, невідомо чому (припускають, що під гнітом назріваючої небезпеки і під впливом видачі М. Лебедя німецькою владою) психічно заламався організаційний референт КЕ ОУН і видав поліції всі її таємниці. Він виявив не тільки повний склад КЕ ОУН та її апаратів, але і всю організаційну побудову по областях униз так далеко, як далеко він про це знав. Наслідки цього були катастрофальні. Апарат усієї організації був розкритий, престиж ОУН, в кожному разі КЕ ОУН, — поважно захитаний.

Всю екзекутиву поставлено перед державний суд, маючи цим разом у руках точні і широкі докази її діяльности з уст одного з найвідповідальніших і найбільш поінформованих її членів. Заламання організаційного референта КЕ спричинило певне замішання серед заарештованих його товаришів; всі вони кінець-кінцем рішили признатися перед судом до виконуваних ними функцій.

Цю сумну справу деякою мірою рятувала постава більшости членів КЕ, які на процесі трималися гідно, виголосивши досить широкі програмові промови. Сповнений тріюмфу і певний, що ОУН остаточно знищена, ворожий державний апарат на це дозволив. Він допустив теж, щоб зміст цих промов був опублікований в пресі, розраховуючи, мабуть, на те, що факт засудження групи студентів, яких видав найбільш довірений їх товариш, і так знівечить престиж ОУН.

Тим часом згадані промови, широко зреферовані всією українською пресою, поклали перші основи для постання пізнішої легенди великости керівників тодішньої КЕ ОУН, що так сильно, хоч ледве чи корисно, заважила опісля на долі ОУН, яка, як сказано, насправді була сильна не завдяки заслугам окремих людей, а вкладом праці та жертвами тисяч відданих ідеї боротьби за державну незалежність. Процес виявив серед драматичних умов осіб, які до того часу перед громадянством були анонімними і стосовно яких в обличчі судового процесу і очікуваних високих, можливо, смертних присудів скристалізувалися симпатії як до ідейних і жертвенних, ворогом важко переслідуваних молодих патріотів, що відважно говорили ворогові в вічі про свою боротьбу проти нього.

Це, як згадано, великою мірою послабило нищівне значення факту ґрунтовної ліквідації КЕ ОУН. Одначе розгром