Читати книгу - "Наталка-Полтавка"

кiнцi в воду!

П е т р о. Чи добре так буде? Твоя мати…

Н а т а л к а (перебивает). Мати моя хотiла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.

П е т р о. Возний - пан, чиновний i багатий, а я не маю нiчого. Вам з матiр'ю треба подпори i защити, а я через себе ворогiв вам прибавлю, а не помощ подам.

Н а т а л к а. Петре! Не так ти думав, як одходив!

П е т р о. Я одинаковий, як тогдi був, так i тепер, i скажу тобi, що i мати твоя не согласиться промiняти багатого зятя на бiдного.

М и к о л а. Трохи Петро неправду говорить.

Н а т а л к а. Одгадую своє нещастя! Петро бiльше не любить мене i йому нужди мало, хоть би я i пропала. От яка тепер правда на свiтi!

N 17

Н а т а л к а.

Пiдеш, Петре, до тiєї, яку тепер любиш,

Перед нею мене, бiдну, за любов осудиш.

П е т р о.

Я другої не полюбив i любить не буду,

Тебе ж, моє серденятко, по смерть не забуду.

О б а в м е с т е.

Н а т а л к а

Коли б любив по-прежньому,

То б не мав цураться;

Не попустив свою милу

Другому достаться.

П е т р о

Люблю тебе по-прежньому,

Не думав цураться;

Не попущу мою милу

Другому достаться.

Н а т а л к а.

Я жизнь свою ненавиджу, з серцем не звладiю,

Коли Петро мiй не буде, то смерть заподiю.

П е т р о.

Коли вiрно Петра любиш, так живи для його,

Молись богу, моя мила, не страшись нiкого.

О б а.

Бог поможе серцям вiрним пережити муки;

Душi нашi з'єдинились, з'єдинить i руки.

М и к о л а. Так, Наталко! Молись богу i надiйся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як i щастя на вашiй сторонi буде.

Н а т а л к а. Я давно уже поклялась i тепер клянусь, що кромi Петра нi за ким не буду. У мене рiдна мати - не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.

П е т р о. Дай боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя.

Н а т а л к а. Петре! Любиш ти мене?

П е т р о. Ти все-таки не довiряєш? Люблю тебе бiльше, як самого себе.

Н а т а л к а. Дай же менi свою руку! (Взявши руки). Будь же бодрим i менi вiрним, а я навiк твоя.

М и к о л а. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дiвка, що i на краю пропастi не тiлько не здригнулась, но i другого пiддержує. (К Наталке). За се заспiваю тобi пiсню про Ворскло, щоб ти не важилась його прославляти собою, воно i без тебе славне. (Поет).

N 18

Ворскло рiчка

Невеличка,

Тече здавна,

Дуже славна

Не водою, а войною,

Де швед полiг головою.

Ворскло зрiло

Славне дiло:

Як цар бiлий,

Мудрий, смiлий,

Побив шведську вражу силу

I насипав їм могилу.

Козаченьки

З москалями

Потiшились

Над врагами,

Добре бившись за Полтаву

Всiй Росiї в вiчну славу!

П е т р о. Отже iдуть…

М и к о л а. Крiпись, Петре, i ти, Наталко!.. Наступає хмара, i буде великий грiм.

Я В Л Е Н И Е 11

Те же, возный, выборный и Терпилиха.

В ы б о р н ы й. Що ви тут так довго роздабарюєте?

В о з н ы й. О чем ви - теє-то як його - бесiдуєте?

Т е р п и л и х а (увидя Петра). Ох, менi лихо!

Н а т а л к а. Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро.

Т е р п и л и х а. Свят, свят, свят! Вiдкiль вiн взявся? Се мара!

П е т р о. Нi, се не мара, а се я - Петро, i тiлом, i душею.

В о з н ы й (к виборному). Що се за Петро?

В ы б о р н ы й. Се, мабуть, той, що я вам говорив, Наталчпн любезний, пройдисвiт, ланець.

В о з н ы й (к Петру). Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б - теє-то як його - убиратись своєю дорогою, бо ти, кажеться, бачиться, видиться, здається, меж нами лишнiй.

Н а т а л к а. Почому ж вiн лишнiй?

Т е р п и л и х а. I вiдомо - лишнiй, коли не в час пришов хати холодити.

П е т р о. Я вам нi в чiм не помiшаю, кiнчайте з богом те, що начали.

Н а т а л к а. Не так-то легко можна окончпти те, що вони начали.

В о з н ы й. А по какой би то такой резонной причинi?

Н а т а л к а. А по такiй причинi: коли Петро мiй вернувсь, то я не ваша, добродiю.

В о з н ы й. Однако ж, вашецi проше, ви рушники подавали, сирiч - теє-то як його - ти одружилася зо мною.

Н а т а л к а. Далеко iще до того, щоб я з вами одружилася! Рушники нiчого не значать.

В о з н ы й (к Терпилихе). Не прогнiвайся, стара. Дочка твоя - теє-то як його - нарушаеть узаконенний порядок. А понеже рушники i шовковая хустка суть доказательства добровольного i непринужденного єя согласiя бить моєю сожительницею, то в таковом припадкi станете пред суд, заплатите пеню i посидите на вежi.

В ы б о р н ы й. О, так! так! Зараз до волосного правленiя та i в колоду.

Т е р п и л и х а (со страхом). Батечки мої, умилосердiтесь! Я не одступаю од свого слова. Що хочете робiте з Петром, а Наталку, про мене, зв'яжiте i до вiнця ведiте.

Н а т а л к а. Не докажуть вони сього. Петро нiчого не