Читати книгу - "Беру свої слова назад"

що при його житті ніякого «первісного рукопису» не існувало, що сам Жуков був повністю згоден з текстом першого видання. Комолов, керівник авторського колективу мемуарів Жукова, категорично заявляє, що не було ніякого «первісного рукопису»: «За багато років роботи над "Спогадами та роздумами" ми з автором переробили практично весь наявний у нього матеріал. Ні про які інші мемуари мова не заходила» («Красная звезда», 12 грудня 1989 р.).

Після виходу дванадцятого видання мемуарів Жукова я зателефонував до видавництва. Питаю, чи розуміють видавці, що донька видатного стратега Марія Георгіївна халтуру жене? Спочатку вона триста сторінок знайшла, потім двісті знову втратила. На ста вцілілих сторінках найбільший полководець всіх часів і народів 14 разів цитує книжки, які вийшли після його смерті. Ви розумієте, питаю, що це означає?

На це обурена відповідь головного редактора: так він же святий!

Незважаючи на моє попередження, видавництво ОЛМА-ПРЕСС видало наступне, тринадцяте, видання. Мабуть, будуть і інші видання та тиражі.

Але все, починаючи з «найправдивішого» десятого видання, - безсоромна халтура.

А перші дев'ять видань, якщо слідувати логіці маршала бронетанкових військ Лосика, треба називати кон'юнктурними.

Керівників видавництва ОЛМА-ПРЕСС я переконати не зумів. Вони продовжують підсовувати покупцям гнилий товар. І тоді я подзвонив в «Красная звезда»:

– Ви там, бува, Жукова не читали?

– Читали, - бадьоро відповідають.

– Останні найправдивіші видання, починаючи з десятого?

– Як же, як же.

– І нічого не помітили?

– А що?

Розповідаю, в чому справа.

На тому кінці дроту не повірили, але обіцяли перевірити.

Моє повідомлення явно перевірили, і через пару тижнів після телефонної розмови, 26 жовтня 2002 року, в «Красная звезда» дрібними буквами був опублікований наступний текст: «Посмертні видання спогадів Г.К. Жукова за часів перебудови нібито відновлюють початковий текст рукопису. Однак достовірність внесених доповнень та виправлень, на жаль, не може бути підтверджена самим полководцем».

Адже це катаклізм!

Стільки десятиліть безперервних вихвалянь і раптом - перший сумнів. І цього поки достатньо. Мала тріщинка в крижаному моноліті. Нехай поки перша. Будуть і інші. Буде час льодоходу.

А Марії Георгіївні, доньці видатного стратега, побажаємо нових успіхів у пошуках ще не знайдених варіантів «первісного рукопису». «Справжні погляди» великого полководця повинні бути збережені для нащадків. Як учив видатний стратег, треба вловити дух часу, щоб не відстати. Ловіть, Марія Георгіївна, дух часу.

Тільки, публікуючи знову відкриті перли, намагайтеся триматися в рамках пристойності та правдоподібності.

Розділ 3
Про безмозку армію

Про «фаустпатрони» будете розповідати після війни онукам, а зараз без усяких міркувань наступати вперед!

Наказ Маршала Радянського Союзу Жукова генерал-полковнику В.І. Кузнецову в ході штурму Берліна

Тов. Кириченко! Ви погано виконуєте не тільки мої накази, а й накази тов. Жукова. Накажіть командирам бригад очолити на головних танках свої бригади й повести їх в атаку на Берлін, інакше ні честі, ні слави свого корпусу Ви не завоюєте. Про «Панцерфауст» будете потім розповідати дітям. Генерал-полковник Кузнєцов. 21 квітня 1945 р.

Наказ командувача 3-ї ударної армії командиру 9 танкового корпусу – 1 -

До початку 70-х років ХХ століття комуністична влада зігнила остаточно.

Було використано безліч способів підняти авторитет Комуністичної партії та її ленінського Центрального Комітету в очах народу. На парканах величезними літерами писали: СЛАВА КПРС! Було вирішено переписати конституцію і вписати в неї особливу статтю про те, що партія - наш рульовий. Композитори складали пісні про рідну партію, поети - вірші, високочолі професори переписували підручники: всі наші великі перемоги - результат плідної діяльності колективного розуму партії!

І тут хтось згадав про Жукова.

Думка проста й геніальна: нехай найбільший полководець усіх часів і народів висловиться! Нехай повідомить народу, хто привів країну до перемоги над Гітлером! Нехай розповість про роль Центрального Комітету Комуністичної партії в керівництві війною й армією!

Дещо ускладнювала ситуацію одна обставина: поки зрозуміли, поки спохопилися, Жуков уже помер.

– 2 -

Але немає таких фортець, які не взяли б більшовики.

Не біда, що Жуков помер. Не біда, що його мемуари вийшли за життя і розійшлися по країні. Не біда, що вже перекладені всіма можливими мовами та видані у багатьох країнах. Мемуари вирішили підновити відповідно до вимог моменту. Було висловлено припущення, що Жуков розумів роль Центрального Комітету. Раз так, то, ясна річ, свої погляди про це десь виклав письмово. Не міг не викласти! Просто пройдисвіти-цензори вирізали з рукопису його геніальні міркування. А що, якщо гарненько покопатися в архівах Жукова? Що, якщо відновити первісний текст і віддрукувати друге видання?

Так і вчинили. Звернулися до доньки видатного полководця Марії Георгіївни: чи немає чого про роль Центрального Комітету?

Марія Георгіївна по коморах помела, по засіках пошкрябала і (о диво!) тут же знайшла саме те, що вимагали. З цього, власне, й почався нескінченний процес чарівного самовдосконалення «Спогадів та роздумів». Мемуари Жукова були борзо переписані на новий лад, і було оголошено, що перше видання - неправильне. А ось тепер-то справедливість восторжествувала, знайдено все, що було вирізано цензурою, і врізано в текст. Так народилося друге видання.

Давайте ж