Читати книгу - "Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці"

з чоловіком її мрії, для якого берегла свою цноту. Однак коли ми лишалися сам на сам — на таємних стежках у хащах за Художнім інститутом, у закутках Кудрявського узвозу і на дерев’яних сходах, що вели на урочище Гончарів, чи у нашому улюбленому підвальчику, — я переконувався, що і вона в мене закохана.

Підвальчик був найкращим місцем на землі. У підвальчику ми були одні-однісінькі. У підвальчику я сподівався стати чоловіком. У підвальчику ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ сподівалася стати жінкою. Однак між нами нічого не відбувалося. Лише МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ: мій та її погляди, які кричали, що ми хочемо одне одного і кожен із нас чекає, що інший стане ініціатором того, чого хочуть обоє, хоч і боїмося бути першими, а може, просто не знаємо, як зробити перший крок…

В один прекрасний день, а це був, здається, не день, а вечір, у наш підвальчик ввалилася одна закохана парочка. Вони опинилися тут випадково: був холодний листопад, почав падати сніг, і їм зі своїм бурхливим коханням не було де сховатися, тож вони забилися в перший-ліпший під’їзд, довго цілувалися і куйовдилися, потім намацали дверцята в підвал і завалилися вниз.

Ми з ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ завмерли в куточку. Ми вже були там годину і встигли звикнути до темряви, нам було видно у відблисках вуличних ліхтарів обриси закоханої пари і навіть відблиск обручок на їхніх пальцях. Принаймні нам так здалося, і це було логічним, що вони одружені НЕ поміж собою, інакше їм не треба було б ошиватися по чужих брудних підвалах.

ЧОЛОВІК і ЖІНКА говорили такою мовою, якою не говорив ніхто в нашій комуналці; так не говорили наші вчителі. Це була якась просунута пара: вони перекидалися інтелектуальними жартами, порівнювали свою ситуацію з пригодами головних героїв французького фільма «Чоловік і жінка» і навіть між поцілунками наспівували мелодію з нього. Від них ішов запах гарних парфумів, вони мали (принаймні нам так здавалося) божественно красивий вигляд, коли світло вуличних ліхтарів відблискувало від снігу і додавало кіношності в те, що відбувалося.

ЧОЛОВІК і ЖІНКА довго насолоджувалися поцілунками, а потім почали похапцем розстібати один на одному одежу. В неї було довге пальто з великою шліцею ззаду. Чоловік підхопив її на руки, розвівши їй ноги і притиснувши спиною до стінки, шліца на пальті розійшлася, нагадуючи крила баклана, які почали плавно рухатися.

Нам із ЧУДО-ЮДО-РИБОЮ-КИТ було нестерпно стояти нерухомо, однак і тікати не було куди.

Пара деякий час намагалася облаштуватися зручніше. ЖІНКА була висока і, судячи з усього, важкувата, а ЧОЛОВІК, хоча й був високого зросту, проте не зовсім спортивним. Вона намацала виступ на стіні й обперлася правою рукою, щоб трохи перекинути свою вагу з ЧОЛОВІКА на стіну, і справа пішла жвавіше.

ЧОЛОВІК і ЖІНКА не займалися сексом, вони кохалися. Вони були одні в цілому світі, вони палали пристрастю одне до одного, і чужий, темний, сирий у павутинні київський підвал був для них наймилішим місцем у всесвіті.

ЧОЛОВІК і ЖІНКА майже одночасно глибоко і «з почуттям» зітхнули. Потім зітхнули з почуттям знову. І знову. І знову. Тепер голосніше і ще з більшим і глибшим почуттям.

Закінчивши кохатися, ЧОЛОВІК і ЖІНКА довго стояли, поклавши голови один одному на плече.

— Якби ж вони всі знали, чим займаються відомий кінокритик і не дуже відома театральна критикесса! — сказав ЧОЛОВІК і палко впився в губи ЖІНЦІ…

БАЛБЄС

Мої батьки — інженери-геологи — знову вирушили на роботу за кордон. Цього разу до Африки. Мені було п’ятнадцять, і моя ЛЮБАМАМОЧКА вирішила, що вони з батьком цілком можуть залишити мене на Вову — маминого племінника, який правдами і неправдами, а точніше, як тоді казали, «по блату» вступив на геологічний факультет університету. Вова був той іще балбєс, тому його на квартирі інакше й не називали.

БАЛБЄС приїхав із міста Муровані Курилівці, вчився на факультеті, на який взагалі не було конкурсу, і вважав, що непрестижному факультетові випала велика честь, що він там учиться, а тому безбожно прогулював заняття. Але що він робив добре, так це варив їсти. Моя тітка — мамина сестра — передавала нам щотижня автобусом натуральні сільські продукти, і я завжди мав смачний борщ, макарони з тушонкою або з домашнім сиром і цукром, смажену картоплю з цибулею, яєшню з домашніх яєць на салі.

БАЛБЄС діяв на мене не найкращим чином, оскільки його приклад безкарного прогулювання справляв на мене розбещуючий вплив.

Однак він зробив кардинальний переворот у моєму особистому житті. Він безтямно закохався в мою ЧУДО-ЮДО-РИБУ-КИТ, яка на той час закінчувала школу, і врешті-решт відбив її у мене.

Їхній роман розвивався за таким алгоритмом.

Вересень. БАЛБЄС вступає на геологічний факультет і починає жити у нас.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ як справжня столична баришня ігнорує всі залицяння селюка БАЛБЄСА. Вона не вітається з ним, не розмовляє, не відповідає на його запитання, навіть не дивиться в його бік.

Жовтень. БАЛБЄС намацав ключик до її серця. Річ у тім, що ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ дуже любила поїсти. Від смаженої картопельки з сальцем із прожилками м’яса, з солоним огірочком вприкуску (а цю плебейську страву в домі ІРЕНИ та ІГАРЬОШІ ніколи не готували) вона просто дуріла. БАЛБЄС посилає мене до неї із запрошенням на вечерю.

Я ніколи не вірив, що ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ коли-небудь зможе закохатися в такого, як БАЛБЄС, тому із радістю виконав його доручення, і ми втрьох наминали смажену картоплю прямо зі сковорідки. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ могла за вечерю з’їсти півсковорідки картоплі й півлітрову баночку солоних огірочків.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ перестає ігнорувати БАЛБЄСА, вітається з ним і прощається, великодушно приймає запрошення на вечерю від нього особисто. Щоправда, їмо ми втрьох. При всій балбєсності БАЛБЄСА був він хлопцем