Читати книгу - "Міст на річці Куай"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Полковник Ніколсон думав про щось своє, а його блакитні очі уважно дивились на офіцерів.
— Панове, — промовив він нарешті, — я вважаю так: для того, щоб прибрати до рук своїх солдатів, нам треба бути рішучими, як ніколи. Вони навчилися від цих варварів байдикувати, ухилятися від роботи, а це несумісне з мораллю англійського вояка. Треба бути з ними терпеливими й тактовними, бо не вони в цьому винні. їм потрібно відчувати над собою владу, якої їх позбавлено. Її не можуть замінити ніякі стусани. Все, що ми бачили, — доказ тому. Безладна метушня і ніякого результату. Ці азіати самі довели, що їм геть бракує командирського хисту.
Запала мовчанка. Обидва офіцери обдумували справжню суть цих слів. Усе було ясно, як день. Полковникова мова не приховувала жодної задньої думки. Він висловлювався з притаманною йому прямотою.
Після деяких роздумів полковник провадив далі:
— Отже, я раджу вам, і пораджу це й іншим офіцерам, передусім спробувати порозумітися зі своїми солдатами. Але наша терпеливість ні в якому разі не повинна дійти аж до попуску, бо інакше ми скотимося до рівня цих дикунів. Зрештою, я сам побалакаю із солдатами. Ще сьогодні треба почати виправляти всі ці кричущі промахи. Відтепер солдатам заборонено самовільно йти з будови під будь-яким приводом. Сержанти повинні бути готові чітко відповідати на всі поставлені запитання. Я вже не кажу про те, що кожну нерозумну спробу саботажу чи інших подібних вибриків треба рішуче перепиняти. Залізнична колія має настилатися рівно, а не стрибати по американських горах, як ви, Рівзе, вельми слушно тут зауважили…
Частина друга1
У Калькутті полковник Грін, начальник спецпідрозділу 316, уважно перечитав донесення, щойно передане йому. Донесення вже пройшло по різних інстанціях і було доповнене коментарями кількох таємних служб, як військових, так і цивільних. Підрозділ 316, відомий у компетентних колах як «Компанія Вибух», ще не мав тієї ваги, якої він набув на Далекому Сході згодом, наприкінці війни. Але вже тоді він активно, доскіпливо й цілеспрямовано цікавився японськими стратегічними приготуваннями в окупованих Малайзії, Бірмі, Таїланді та Китаї. Недостатність власних засобів підрозділ намагався надолужити заповзятливістю своїх агентів.
— Уперше бачу, що всі такі одностайні, — стиха промовив полковник Грін. — Треба щось діяти.
Перша частина його зауваження стосувалася таємних служб, з якими підрозділ 316 мав співробітничати. Ці служби часто доходили протилежних висновків, бо працювали ізольовано, ніби між ними була непроникна стіна, і до того ж ревно оберігали монополію своїх методів роботи. Все це неабияк дратувало полковника Гріна, бо на основі здобутих таким чином відомостей він мусив розробляти план акції. Акція — оце й було сферою діяльності підрозділу 316. Полковник Грін був схильний цікавитися теоріями та дискусіями лиш остільки, оскільки вони вели до акції. Він уславився тим, що викладав цю концепцію своїм підлеглим принаймні раз на день. Немало часу та сил ішло в нього на те, щоб з одержаних донесень вилущувати раціональне зерно; причому треба було брати до уваги не тільки сам зміст інформації, а й особливості психології окремих служб, які її надсилали. Отже, він мусив враховувати то надмірний оптимізм, то песимізм, то приховане бажання прикрасити факти, а то й абсолютну нездатність слушно їх тлумачити.
Полковник Грін мав свій погляд на велику, славетну й незрівнянну «Інтеллідженс Сервіс», яка вважала себе суто духовним осередком і систематично відмовлялася співробітничати з виконавськими підрозділами. Вона замкнулась у вежі із слонової кістки, не показувала свої найкоштовніші документи навіть тому, хто міг би з них ефективно скористатись, і, твердячи, що то папери надто таємні, старанно замикала їх у сейфи. Так вони й лежали там роками і зрештою втрачали будь-яку цінність, і тільки далеко згодом, коли та чи та війна ставала лише спомином, дехто з усемогутніх босів «Інтеллідженс Сервіс» визнавав за потрібне перед смертю написати мемуари, звіритися нащадкам і приголомшити їх тим, як колись давно керована ними служба напрочуд спритно викрила всі ворожі плани, як вона наперед і дуже точно визначила місце та час удару противника. Ті передбачення незмінно виявлялися цілком достовірними, бо противник незмінно завдавав удару саме там і саме тоді й здобував так само передбачену перемогу.
Ось такий погляд, може, трохи перебільшений мав полковник Грін, який у розвідці не визнавав мистецтва для мистецтва. Але тепер, бачачи конкретність і майже дивовижну одностайність донесень, які лежали перед ним, не без досади мусив визнати, що цього разу розвідувальні служби виконали справді корисну роботу. На втіху собі він злорадо буркнув, що інформація, подана в донесенні, уже й так відома в цілій Індії. Отож він зіставив різні дані, підсумував і почав думати, як їх використати.
Прокладається залізниця між Бірмою і Таїландом. Будують її шістдесят тисяч союзницьких полонених, зігнані японцями з усіх усюд, і працюють вони в жахливих умовах. Незважаючи на величезні жертви, будова, дуже важлива для ворога, за кілька місяців має бути завершена. Приблизна схема траси додається. В кількох місцях колія пролягає по дерев’яних мостах через річки…
Зробивши з цього свої висновки, полковник Грін відчув, як до нього повертається добрий настрій, і задоволено всміхнувся. Тоді став міркувати далі.
Сіамці дуже незадоволені своїми непроханими покровителями. Японці реквізували в них запаси рису й узагалі поводяться, як загарбники у підкореній країні. Особливо збурені селяни, жителі району залізниці. Чимало старших офіцерів сіамської армії і навіть деякі особи королівського двору встановили таємний контакт із союзниками і ладні підтримати в самій країні антияпонську акцію, на яку погоджуються добровольці-партизани. Вони просять тільки зброї та інструкторів.
«Тут нема чого думати, — вирішив полковник Грін. — Треба негайно засилати в район залізниці своїх людей!»
Дійшовши такого рішення, він замислився над тим, хто б міг очолити таку групу. Після досить прискіпливого розмірковування він викликав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міст на річці Куай», після закриття браузера.