Читати книгу - "Німа"

інакшість. Завдяки цьому вона виділялася серед натовпу, це відштовхувало й водночас притягувало. Хтось ходив за нею слідом і дивився закоханими очима, хтось намагався відлупцювати, хтось просто прагнув не відпускати зі свого життя.

— Як твої полотна?

— Малюю. Щодня тільки тим і займаюся. А в перервах читаю і їм, — збрехала не змигнувши, дивлячись прямо у вічі. В її словах чувся виклик. Сумно.

— Класно. А ми тут з коханим збираємося кинути курити. Знаєш, ми думаємо про дітей… — щасливо опускає очі, шаріється й широко посміхається.

Тасіта байдуже супиться.

— Поздоровляю.

Діти… Це щось таке, чого піддослідна не може мати, принаймні зараз. Не тільки через відсутність партнера чи стабільності в житті. Дитина прив’язує, а для Тасіти — це вірна смерть. Вона занадто неврівноважена для такого відповідального кроку. Їй увесь час потрібні зміни. Вона не може на таке піти. Хоча й дуже любить дітей. Материнство для неї — це щось дуже аморфне, віддалене і… стосується не її. Я з нею згодна. Їй не можна заводити дітей.

Вона приречена на самотність або на одностатеве кохання. Діти і там, і там виключені.

— Пам’ятаєш тиждень перед зустріччю зі своїм чоловіком? — раптом запитує піддослідна.

— Ем… так. Я жила тоді в тебе, і ми весь тиждень поспіль пиячили… — зморщила лоба Олена, згадуючи ті дні.

— Пам’ятаєш, що тоді відбулося?

— Ти захворіла на три дні…

— Ні. До того.

Олена зрозуміла, що має на увазі Тасіта, і відвернулася.

— Я ж просила не згадувати про це.

— Я бачу… — Піддослідна залпом допила пиво й підвелася. — Ти багато чого не хочеш згадувати. А я все така ж. Я не змінилася й не змінюсь. Я п’ю. Періодично сплю і з хлопцями, і з дівчатами. Я все ще мрію стати відомою художницею. Не озираюся, боячись, що скажуть люди. І все ще кажу їм правду у вічі.

Тасіта почала одягати пальто, Олена раптом підвелася й схопила її за рукав.

— Ти зневажаєш мене, правда? Вважаєш себе кращою за мене? — Її очі на мить стали божевільними, схожими на очі моєї піддослідної. — Та я щаслива. Я заміжня й отримую втіху від життя без алкоголю, без того неадеквату, який був з тобою. А ти! Ти — безталанна!

Моя дівчина скинула її руку з пальто й поправила комір.

— Я не зневажаю тебе. Якщо ти щаслива — я рада за тебе. Можливо, твоє щастя саме в цьому. І ти не помилилася. Я вважаю себе кращою за тебе. Може, я й безталанна. Може, через це й п’ю. Я знаю, я ніколи не отримаю насолоди від того, що приносить утіху тобі. Я маю мету, що жодним чином не обходить людей. Не думай, що ти змінилася, покинувши мене й наше буремне життя. Ти сумуєш за цим. Настільки, що інколи тікаєш від того затишку, який створив тобі чоловік. Настільки, що готова інколи пірнути зі мною в ту безодню, у яку падаю я. І ти не щаслива. Ти страждаєш від тих умов, у які поставила себе сама. Я знаю тебе, хоч тобі вкрай прикро це визнавати. Так, я знаю тебе і знаю, що діється у твоїй голові.

Після цих слів вона різко розвернулася й вийшла геть з кафе.

Олена скривджено дивиться їй услід, потім відсуває чай і замовляє пиво. Робить великий ковток. Її щоками течуть рясні сльози.

— Чорт забирай, я пам’ятаю, як було добре, коли ти показала мені свободу. Просто так…

17.01

Робочий тиждень почався головним болем.

Після зустрічі з колишньою подругою Тася таки добряче надудлилася, згадуючи їхні бійки з гопниками, нічні прогулянки під дощем і стрибки в калюжі. Вони завжди гуляли разом. Олена була найкращим другом піддослідної. Так. І це був найкращий час життя Тасіти. Тому вона й не може пробачити такого ставлення. Як можна пробачити Олені те, що вона вважає найгіршим той час, коли Тасі було найліпше. Хоча… Можливо, причина в поглядах під різними кутами зору. Може, Тася просто не помітила, що було не так.

— Ні. Я знаю, що було не так… — процідила крізь зуби піддослідна, стискаючи кухоль з пивом у руці. — Вона почала думати, що таке життя порочне. Що отримувати радість, від тих речей, які ми робили, — ненормально. Що наші стосунки — аномальні. Вона піддалася думці загалу. Вона повірила, що це неможливо. Жити, як ми, і бути щасливими. Олена звикла бути в центрі уваги, хотіла, щоб про неї говорили, але тільки хороше. Її злякало слово «аутсайдер». І вона залишилася в ролі принцеси, відкинувши роль відщепенця.

Тася незлобливо додала:

— Може, якби я колись була принцесою… Я б теж не захотіла боротися за своє «я»?

До кімнати зайшла Світлана Анатоліївна. Вона широко посміхалася, складочки біля рота трохи тремтіли.