Читати книгу - "Кривавими слідами"

машину, однак до Києва поїхали маршруткою, – пояснила жінка-коп.

Валентин зиркнув на колегу: вона геть захопилася цією справою.

– Дорога неблизька, мені не хотілося самій кермувати. Не в таку погоду, як зараз, – Ілона кивнула в бік вікна. Надворі вкотре за зиму танув сніг. Уночі, як правило, усе замерзало. Удень починалася відлига.

«Гм… А ця жінка доволі розумна», – Єгор покосився на Власту. На мить їхні очі зустрілися. «І вона мене терпіти не може». Цей факт його добряче повеселив. Він розумів, що по службі вищий за неї і завжди так буде. «Нехай собі ненавидить».

У цей же час Ілона роздивлялася обох поліцейських. Якби Єгор раніше не представився, думала б, що головний не він. Якийсь надто худий та жилавий. Геть не схожий на поліцейського. «Вони зібралися всі тут, щоб відразу мене заарештувати? Але ж у них немає нічого проти мене. А в мене – беззаперечне алібі. Навіщо тоді весь цей цирк?»

– У вас ще є запитання? Можу я вже піти до Крістіни?

– Опишіть характер вашого чоловіка, пані Ілоно, – попрохав Скляр.

– Характер?

– Так, яким він був? Які звички мав?

Єгор любив складати портрет не лише підозрюваних, а й жертви. Часто це допомагало. А головне – характеризуючи когось, ми можемо випадково видати своє справжнє ставлення до того, про кого розповідаємо.

– Веселим. Узагалі-то приязним.

– Запальним? – підказав Скляр ніби між іншим.

– Прошу?

– Чув, італійці мають запальний темперамент. Ну там, настрій ні з того ні з сього змінюється чи дратуються з будь-якої причини.

– Бувало в нього подібне, – відповіла Ілона, очевидно, щось пригадуючи. – Але я б сказала, що він просто емоційний. А от Крістіна, на диво, спокійна. Ніби його протилежність. Не знаю, може, ще все зміниться, – зітхнула.

– У яких стосунках ви були з Віталіною Волошко? – запитав Єгор. Він любив несподівано перестрибувати на зовсім, здавалося б, протилежні запитання.

– А як ви самі думаєте? – відповіла дружина Мáрко Вітторіно. В очах промайнула сердитість. Та більше не через слідчого, як через згадку про суперницю.

– Отже, не у вельми хороших, – констатував Єгор, хоч, звісно, відповідь і сам уже отримав зовсім недавно. – Чи були вороги у вашого чоловіка?

– Ніколи не чула про таке.

– А Артем Бойко?

– Артем? – здивувалася Ілона. – Та вони ж приятелі нерозлийвода.

– Нам відомо, що в них був конфлікт, – пояснив Єгор.

– Нічого про це не знаю, даруйте, – розвела руками підозрювана номер два.

– Можливо, маєте якісь думки з приводу того, хто міг убити вашого чоловіка?

– На жаль, ні, – знову не порадувала Ілона Вітторіно.

Єгор і Тарас перезирнулися: запитання вичерпалися.

– Чи не хотіли б ви нам щось повідомити ще? Ну, якусь важливу, на ваш погляд, інформацію.

Ілона задумалася.

– Здається, нічого такого.

– Що ж, тоді вдячні вам за допомогу, – Єгор підвівся. За ним встав Тарас, відтак і Ілона. – Якщо згадаєте навіть щось, на вашу думку, не важливе, дайте нам, будь ласка, знати.

– Гаразд, – погодилася жінка.

«Ця пані не має того поспіху та хвилювання, що Віталіна Волошко», – укотре впевнився Єгор.

– І не забудьте надіслати мені контакти вашої няні. Ми повинні з нею поспілкуватися.

– Звісно. Можу я піти до Крістіни?

– Будь ласка. І скажіть своєму братові, нехай підійде до нас.

Ілона із сумом оглянула вітальню: колись тут вони всі разом були щасливими.

– Чекайте, – несподівано промовила вона.

– Ви щось згадали? – миттю відгукнувся Тарас.

– Не знаю, чи це насправді важливо… – Ілона зробила кілька кроків назустріч слідчому та оперативнику. – Артем якось казав, що Мáрко допомагав Віталіні Волошко відкрити приватну практику. Він мав дати їй значні кошти на це. Звісно, без зобов’язання повернути. Проте, коли в нього з’явилася надія на продовження нашого шлюбу, він, здається, передумав. Цю новину мені Іванка, дружина Артема, недавно по секрету передала, – уточнила Ілона.

В очах Тараса і Єгора читалося: помста? Слідчі без слів зрозуміли – схоже на мотив.

Ілона розвела руками, мовляв, більше нічого додати, і вийшла.

* * *

Понеділок, 21 січня 2019 року. 12:45

Єгор спостерігав, як Вітторіно вдягає дівчинку. «Здається, ця патрульна, Власта, права. Крістіна більше зраділа колишній дружині батька, ніж його теперішній пасії».

Єгор насупився. Ілона Вітторіно насправді має серйозний мотив для вбивства свого майже колишнього чоловіка. Суд триває доволі довго. Тяганина цілком могла набриднути. Та головне навіть не це. У Мáрко Вітторіно дві успішні кав’ярні в місті, хороше майно за кордоном. Як законна дружина та матір його новонародженої дитини вона має право на це все. «Гм… У неї більше мотиву, ніж у Віталіни», – Єгор замислився. Але в Ілони беззаперечне алібі: на момент скоєння вбивства вона поверталася «Шаленою черепахою» із Києва до Рівного. Попередньо поліція змогла дізнатися, що в записах перевізника і справді була бронь на її ім’я, і що людина з таким іменем дійсно прибула для поїздки зі столиці до Рівного. Лишається тільки допитати водія й інших пасажирів: показати фото і спитати, чи бачили цю жінку під час поїздки. Для цього він уже відправив Власту. Інтуїція підказувала слідчому, що алібі підтвердиться.

У той же час Віталіна Волошко збрехала про документи, через які нібито прийшла сьогодні вранці сюди. Як доповів Тарас, суддя не хворів, жодних слухань не переносилося. Лишається перевірити, чи справді в неї погіршилися стосунки з коханцем і чи справді покращилися стосунки Мáрко та Ілони настільки, що вбитий хотів зупинити процес розлучення.

Скляр відволікся від роздумів, знову зосередивши увагу на Ілоні Вітторіно та дівчинці. Дитина виглядала змученою і блідою. Вона дозволила жінці натягнути на неї шапку, дочекалася, коли та застібне куртку та вдягне на неї рукавички.

Поряд стояв чоловік із маленьким хлопчиком на руках – Руслан. Дещо огрядний, на вигляд сорок із гаком років. На скронях сріблилася сивина. Одразу можна було зрозуміти: бізнесмен. Як устигли дізнатися слідчі, у молодості спідвеїст, а зараз – директор мережі супермаркетів Рівного. Із ним теж Тарас та Єгор уже встигли поспілкуватися. Як на те, також має беззаперечне алібі. Звісно, його ще потрібно перевірити. Для цього слідчі відправили запит до аеропорту. Але досвід підказував їм, що подібного роду алібі має підтвердитися.

Єгор стиснув губи: Кир’ях, один з оперативників, устиг опитати і подругу Віталіни Волошко з приводу підтвердження невинуватості – щойно відзвітував телефоном. «Чудово, бляха-муха! – лютував подумки новоспечений рівненський слідчий. – І тут алібі підтвердилося». З одного боку, добре, бо методом виключення ти знаєш, хто не може бути вбивцею. З іншого боку, це виявилися саме ті люди, які мали найбільше причин убити. Але ж хто тоді?

Лишається тільки Артем, кращий друг.