Читати книгу - "Кривавими слідами"

«Що ж, – зазначив Скляр, – теж цілком вірогідна кандидатура». Слідак поморщився. За стільки років у поліції він і досі не звик до запаху померлого тіла, яким завше відгонило на місці злочину.

Повз слідчого пройшов один з експертів. Кілька хвилин тому Скляр чув, що перевірка будинку ними почала підходити до завершення. Далі – більш детальні експертизи всього, що виявили. Так, поліція йде з місця злочину не з порожніми руками: виявлено дві кулі та два контейнери до мисливських патронів, а також уламки саморобного глушника, обмотані армованим скотчем. З іншого боку – жодних відбитків та слідів ДНК.

«Хай йому!» – вилаявся Скляр.

Ілона взяла Крістіну на руки:

– Не дивися туди, чуєш мене? – звернулася до дитини.

Дівчинка кивнула. Вона і досі мало розуміла, що сталося. Просто відчувала – щось страшне. Дитина сильніше притиснулася до мачухи, заховала обличчя в жінки на плечі. Тільки щоб не дивитися. Узагалі нікуди. Ілона та Руслан попрощалися зі слідчим і рушили до виходу.

– Ну, і що ти помітив у її очах? – поцікавився Єгор у Тараса, щойно за двоюрідними братом та сестрою зачинилися двері. Всміхнувся. – Ти ж не просто так кинувся перед нею, коли вона тільки прийшла?

Тарас теж лукаво вишкірився, показуючи свої жовті зуби: згубна звичка куріння, яку мав іще з класу дев’ятого.

– Учуся в тебе, – ще більш оскалився, відтак відповів на поставлене запитання: – Нічого підозрілого не помітив.

Скляр зітхнув:

– Я так само.

* * *

Понеділок, 21 січня 2019 року. 15:17

Експерти вже закінчили свою роботу та порозсідалися в машині.

– Агов, що ти там? Ми вже їдемо! – гукнув Єгора Тарас і поспішив на вихід, навіть не дочекавшись, що відповість колега.

Єгор зробив жест рукою – мовляв, зараз іду. Натомість так і залишився стояти біля вікна. Він бачив, як Тарас вийшов з будинку та попрямував до автівки з іншими поліцейськими. Роботи в них чимало: якомога швидше перевірити все, що знайшли, допитати людей, із якими ще не говорили… Якби ж це був простий грабіж або побутова справа… а то навмисне вбивство громадянина іншої держави. Скляр уже переглядав інформацію в Інтернеті: про це вбивство написали, певно, усі новинні сайти міста. Цілком можливо, що про це скоро передаватимуть і на всеукраїнських каналах. Коли дізнаються, що вбивство навмисне. А поліція практично не має зачіпок.

Він знову уважно роздивився вітальню. Себто місце вбивства. Укотре пройшовся будинком. Поморщився від думки, що його чекають колеги. «Зараз точно дзвонитимуть», – подумалося.

«Ну що ж я міг пропустити??? Думай! Думай!» – наказував собі. Знову обвів поглядом помешкання, піднявся нагору і спустився. Він намагався уявити, як усе сталося. Ось Вітторіно виходить із дитячої кімнати, прямує коридором, із якого, очевидно, збирався потрапити до вітальні. У будинку тиша та напівтемрява. Саме тут причаївся вбивця. Він двічі холоднокровно вистрелює і втікає. Італієць помирає.

У будинку нічого не зникло (принаймні про це невідомо). Практично ніякого розгардіяшу (окрім, звісно, місця, де стріляли). Та й то через те, що жертву відкинуло пострілами назад. Вітторіно впав, зачепивши скульптуру, яка прикрашала коридор. Та впала, але навіть не побилася. За словами експертів, річ дорога, проте не аж так цінна. А навіть якби й була цінною. Її ж не вкрали.

Телефон сповістив про повідомлення у вайбері. «Гм… швидко», – Ілона Вітторіно надіслала контакти няні її сина. Слідчий поклав смартфон до кишені.

«Я щось пропустив. Відчуваю. Тільки в чому? Тут, у деталях місця злочину? Чи в розмовах із людьми?»

Коп утомлено потер чоло. Від недосипу голова погано працювала.

Віталіна Волошко, Ілона Вітторіно, Руслан Шевчук. Троє підозрюваних. У кожного залізне алібі. Віталіна Волошко збрехала про суддю і про свої взаємини з жертвою. Одне з двох: або хотіла приховати зміст документів, або ж справжню причину, чому приїхала сьогодні вранці. Те, що приховала інформацію про сварку, з одного боку, насторожує, з іншого – могла збрехати, аби не провокувати з нашого боку даремних підозр. Єгор відзначив, що потрібно перевірити, чи справді стосунки між убитим та його дружиною покращилися. Якщо так, Волошко могла вбити коханця через помсту. Через образу, що її збиралися так кинути. І через те, що не буде обіцяної приватної практики.

Єгор насупився: у тому, що Волошко брехала, немає ані найменших сумнівів. Навіть якби не свідчення Ілони Вітторіно, він усе одно б у цьому не сумнівався. Інтуїція його не підводить. Принаймні такого за собою ще не помічав за роки служби. Але ж… Убити, щоб помститися за те, що кинули? Чи навіть тільки збиралися кинути. За те, що відмовився вкласти гроші в її справу? Знаючи природу людей, він би не здивувався. Однак…

Щось тут не те.

Від думок відірвав дзвінок мобільного.

– Що ти там робиш? – почувся голос Тараса.

– Уже йду, вибач. Хотів тут дещо глянути ще.

– Хлопці поїхали вже, – повідомив Тарас, маючи на увазі експертів. – Пропоную розділитися: нехай хтось із нас поїде поспілкуватися з Артемом. Урешті-решт, він поки головний підозрюваний. Ну, зважаючи на те, що в інших є алібі. Інший нехай перевірить торгові точки з приводу реалізації армованої стрічки, ідентичної тій, яка виявлена на частинах глушника. Що скажеш?

– Слушна ідея, – погодився Єгор, усе ще не покидаючи власних роздумів. – Я чомусь упевнений, що і цей Артем має виправдання, – відказав утомлено поліцейський.

Тарас зітхнув у слухавку:

– Сподіваюся, що ні. Інакше – убивця з вулиці. Або ж якийсь прихований заздрісник, про якого нікому нічого не відомо. Можливо, навіть з Італії. Тоді в нас усі шанси на «висяк». Гарний початок нового року.

«А для мене гарний початок роботи на новому місці», – подумалося Єгору. Проте вголос цією думкою так і не поділився.

– Це не вбивця з вулиці. Інакше б щось украли. Прийшли саме з метою вбити Вітторіно, – заперечив Єгор.

Почувся шум.

– Ти йдеш до будинку? – здивувався Єгор.

– Що? Ні, я в нашій машині. Чекаю на тебе. Патрульні теж у машині чекають. То що робитимемо?

– Я зараз підійду – вирішимо, – коротко відповів Скляр і без попередження зробив відбій.

Слідчий тихенько дістав зброю і так само тихо попрямував до кухні. Саме звідти він щойно і почув дивний шум. Слідак знав, що поряд із кухнею знаходиться чорний вхід, який хоч і зачинений наразі, проте хто знає… Коли маєш справу з убивством, потрібно завжди бути на сторожі.

Скляр швидко дістався кухні настільки тихо, що ніхто б не почув. Цій безшумній «котячій», як її сам називав, ході він навчився в університеті. Дуже потрібна річ, якщо хочеш ловити