Читати книгу - "Червоно-чорне"

З 28 січня по 3 лютого 1929 року у Відні 30 осіб, які представляли різні українські організації із різних країн створили Організацію Українських Націоналістів (ОУН). На багато десятиліть ОУН стане символом національно-визвольної боротьби, а люди, які перейдуть через її лави — уособленням великої ідейності та самопосвяти.

Уже тоді Євген Коновалець відчує вагу моменту: «Доба, в якій живемо, безмірно велика. Це одна з тих революційних епох, які простягаються на цілі десятиліття, і в якій кується новий світ і нова людина. У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії...».

Створення ОУН стане можливою завдяки об’єднанню кількох організацій. Першою серед них виникне Українська Військова Організація. Її було засновано у 1920 році у Празі, колишніми українськими старшинами. На організаційних початках навіть використовувалось кілька назв, але пізніше дійшло до більш знаної тепер абревіатури «УВО». Її очолив Полковник Січових Стрільців Євген Коновалець, який пізніше стане й Провідником ОУН. Закодовано провідники називатимуть УВО «Спілкою», а свою діяльність — «спілчанськими справами».

Маловідомо, але факт: в своїй історії УВО зіткнеться й з невеликим розколом — прихильники диктатора Петрушевича, який перейшов на радянофільські позиції, відійдуть й створять окрему структуру — ЗУНРО.

УВО на початках була «військовою організацією військових людей». Але там же ж, у Чехословаччині, в таборі інтернованих вояків УГА, створиться «Група Української Національної Молоді» (ГУНМ). Згодом констатуватимуть, що через ГУНМ перейшло близько тисячі молодих українців, які проживали у Чехословаччині. А все ж, 70% з цієї кількості — вихідці з Галичини.

Цю диспропорцію взялася виправляти Леґія Українських Націоналістів (ЛУН), яка була створена у 1925 році, шляхом об’єднання трьох менших організацій, членство яких походило із Наддніпрянщини. Леґію очолив відомий ідеолог та організатор Микола Сціборський.

ЛУН, яка особливу увагу звертала на ідеологічний вишкіл членства, вийшла за межі Чехії і незабаром її осередки з’явилися в Берліні, Відні та Парижі. Саме від Леґії Українських Націоналістів буде запозичено вітання ОУН «Слава Україні!» і, напевно, це перша організація, яка використала слово «націоналізм» у своїй назві. Своєрідним гаслом ЛУНу можна вважати напис, зроблений на щиті-емблемі організації: «Думка — думкою, меч — мечем!».

В Україні визвольний рух був представлений тією ж УВО, яка мала структури як у Західній Україні, так і в Наддніпрянській. А разом з тим, почнеться розвиток студентського руху й чи не першою виникне «Група Української Державницької Молоді» (ГУДМ), членами якої будуть студенти та випускники Таємного університету.

Учні гімназій матимуть свою структуру — «Організація Вищих Кляс Українських Гімназій» (ОВКУГ). Гімназисти пропагували вступ до Таємного університету, організовували бойкот польських вищих шкіл, залучили учнів до організації національних свят. По завершенню навчання в гімназіях, випускники-члени ОВКУГ творили підпільні структури у своїх осередках, що в кінцевому результаті привело у 1926 році до злиття всіх організацій в одну — Союз Української Націоналістичної Молоді (СУНМ). Саме члени СУНМу менш ніж через десять років стануть легендарними провідниками Крайового Проводу ОУН.

ОУН двічі в своїй історії переживе розкол — на початку та в кінці 40-х років. Зважаючи на той симбіоз людей та організацій з різних країн, які були задіяні в створенні ОУН — це напевно матиме свої об’єктивні причини. А характерною ілюстрацією цього є фотографія учасників Конгресу Українських Націоналістів з 1929 року, на якому, власне, й було створено ОУН.

Тоді, на світлині зафіксовано 27 учасників Конгресу, семеро з яких проживали на Галичині. А через три роки, у вересні 1932 року, у Львові розпочався судовий процес, який є більш відомим як «процес конґресівців»; на лаві підсудних опинилося шестеро осіб (Степан Охримович на той момент уже загине). Так на підставі одного фото учасники Конгресу з Галичини отримають судовий вирок — по 4 роки ув’язнення.

Звичайна світлина стала «лакмусовим папірцем» для підпільної діяльності Організації. Адже, те, що було можливим для оунівців з-поза кордонів Польщі — те було заборонене й небезпечне для «крайовиків».

«При постійних обмеженнях та накидуванні виразної державної „лінії“ виховувати яничарів під загрозою втрати праці й заробітку, залишалася природна „втеча“ з офіційного життя школи у своє власне, отже в товариства, організації та гуртки. Найбільш поширеною організацією був уже згадуваний Пласт, куди я вступив безпосередньо після попису 1921 р., змобілізувавши новий гурток з однокласників. Пласт приваблював тоді головно строєм і традицією молодих „стрільників“ з 1914 р., які дефілювали безпосередньо перед першою світовою війною на здвизі у Львові, разом із старшими юнаками, яким незабаром довелося змінити забаву на справжню службу. Але ж сам однострій і спогад, чи відклик на службу попередників не міг дати повного вдоволення. Спочатку ще притягали невідомі гри та вправи і бажання виявити нові вмілості, здобуті для іспитів, але тому, що не було добрих впорядників, зацікавлення на довшу мету не можна було вдержати, хоч перше приречення в житті держало ще довго при організації й спонукувало вишукувати не завжди доречні заняття, як напр., вивчання есперанта з „нотесом“ гурткового провідника в руках та записуванням, на зразок учителя, хрестиків чи рисок, або списування з книжок „рефератів“ без поглиблення предмету.