Читати книгу - "Пригоди Цибуліно"

у його кімнаті знову залунали крики:

— Ой, рятуйте, рятуйте!

Синьйора графиня Менша бігла до нього так, що у неї мало не вискочило серце.

— Любий мій Мандаринчику, що з тобою? А герцог кричав:

— Ой-ой-ой, я загубив найкращу з моїх запонок! Ох, не хочу більше жити!

Цього разу герцог видерся на самий вершечок височенного дзеркала і погрожував кинутися звідти сторч головою.

Щоб його заспокоїти, синьйора графиня Менша подарувала йому всі золоті, срібні, з самоцвітами запонки свого покійного чоловіка.

І так протягом одного дня графиня Менша втратила всі свої коштовні речі, а герцог Мандарин напакував повні чемодани подарунків і тепер тільки руки потирав з радості.

Така пожадливість родичів дуже турбувала графинь, і вони зганяли злість на своєму племінникові, бідолашному Вишеньці, який жив у них, бо був круглим сиротою.

— Ах ти, дармоїде! — кричала на нього синьйора графиня Старша.- Іди мерщій розв'язувати задачі!

— Але я уже всі розв'язав…

— То розв'язуй нові! — суворо наказувала синьйора графиня Менша.

Вишенька слухняно йшов розв'язувати нові задачі. Щодня він списував задачами кілька зошитів, а за тиждень їх набиралася ціла гора.

Цього дня графині без кінця примушували Вишеньку вчити уроки.

— Чого ти тут крутишся, ледацюго?! [35]

— Я хочу трошки погуляти в парку…

— В парку гуляє барон Апельсин, і нічого тобі крутитися там, ледарю. Зараз же йди вчити уроки!

— Та я вже їх вивчив…

— То вчи нові!

Вишенька слухняно йшов учити нові уроки. Щодня він учив стільки уроків, що прочитав уже всі книжки, які були в замку. Але коли графині бачили в його руках книжку, то лаяли його ще дужче:

— Негайно облиш книжку, малий негіднику! Ти порвеш її!

— Але як же мені готувати уроки без книжок?

— Вчи напам'ять!

Бідолашний Вишенька зачинявся у своїй кімнаті і вже без книжок, напам'ять, учив, учив, учив. Від такого життя голова його весь час про щось думала, думала, поки починала боліти. Тоді графині гримали на нього ще дужче:

— Ти надто багато думаєш і від цього тільки хворієш! Ану перестань думати, то менше грошей ітиме на ліки!

Як бачите, що б не зробив бідолашний Вишенька, графині за все його тільки лаяли. І зрештою він уже не знав, як йому ступити, щоб його не лаяли, і почував себе зовсім-зовсім- нещасним.

У всьому величезному замку він мав тільки одного друга. То була служниця графині Меншої — Полунич-ка. Вона жаліла цього бідолашного хлопчика в окулярах, якого ніхто не любив. Вона була з ним лагідна, а вечорами, коли він лягав спати, приносила йому чогось солоденького.

Але цього дня усе солодке з'їв за вечерею барон Апельсин. Герцогові Мандарину теж кортіло поласувати. І він, щоб випросити солодкого у графинь, вискочив на самий вершечок височенного буфета і звідти заверещав:

— Ой, рятуйте! Держіть мене, бо я кинуся стрімголов!

Та цього разу верещання нічого не допомогло герцогові. Барон Апельсин з'їв усе солодке і оком не моргнув.

Синьйора графиня Менша впала перед ним на коліна і, гірко плачучи, благала свого любого родича не губити себе. Звичайно, щоб його ублагати, треба було пообіцяти [36] йому якийсь подарунок, та у неї вже нічого не залишилося.

Зрештою, герцог Мандарин зрозумів, що тут уже нічого загарбати, потроху втихомирився і зліз додолу. Йому допомагав злазити барон Апельсин, обливаючись з натуги трьома потами.

Саме в цей момент синьйора Помідора сповістили про те, що таємниче зникла хатина кума Гарбуза. Не довго думаючи, синьйор Помідор послав скаргу принцові Лимону з проханням негайно прислати до села загін поліцаїв Лимончиків.

* * *

Лимончики прибули до села наступного дня і одразу ж зробили лад. Вони просто обійшли хати й арештували всіх, хто трапився їм під руку.

Нічого й казати, що вони арештували також майстра Виноградинку.

Той ішов за ними, незадоволено буркочучи собі щось під ніс, бо поліцаї не дозволили йому взяти з собою шило, яким він звик чухати потилицю.

— Брати до тюрми зброю заборонено, — суворо сказали вони майстрові Виноградинці.

— А чим же я чухатиму собі потилицю, коли мені треба буде про щось подумати? — спитав він.

— Коли захочеш — скажи тільки начальникові, і він так почухає тобі потилицю, що більше не захочеш.

Довірливий Виноградинка і справді сказав начальникові поліцаїв, що йому хочеться почухати потилицю, і тут-таки один із поліцаїв оперіщив його шаблюкою.

Лимончики арештували й скрипаля Грушу. Йому дозволили взяти з собою тільки скрипку і свічку.

— А для чого тобі свічка? — спитали його Лимончики.

— Моя дружина поклала мені свічку в кишеню, бо в тюрмі дуже темно.

Коротко кажучи, Лимончики арештували майже всіх на селі. На волі залишили тільки синьйора Гороха, адже він був адвокат. Кума Часника вони просто не запримітили. А він зовсім і не ховався. Сидів собі спокійнісінько [37] на балконі, його вуса були