Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

ніші, що зустрічалися. Але все було марно — його друзів і сліду не було. До того ж, спливав дорогоцінний час, і Йор мав щось вирішити.

«Або це підступ Флечмена, — міркував Йор, — або… або мене зрадили». Бродити по Лімпі і шукати своїх товаришів, не знаючи де, було б нерозумно. І тому Йору нічого не залишалося, як продовжити свій шлях. Суперники були вже не за горами, а підводити і зраджувати людей зі свого міста, Йор просто не міг.

І хлопець, ще раз оглянувши місцевість, розвернувся і побіг убік Еїгара, час від часу обертаючись і викрикуючи імена своїх друзів…

Без будь-яких пригод подолавши десять миль, Йор добіг до маяка і, перейшовши з бігу на швидкий крок, увійшов у Еїгар. Молодий учасник був одним з перших. Тому він не кваплячись відзначився в спеціальному пункті і, трохи віддихавшись і підкріпившись, вирішив побродити містом. «Хто знає, — міркував він, — може я зможу зустріти своїх товаришів?» Час у нього ще був: до жеребкування і початку фінального забігу залишалось трохи більше семи годин…

Але, побродивши вуличками Еїгара близько години, Йор так і не побачив знайомі обличчя.

«Невже щось сталося? — задумався Йор. — Що за „ПТ“? І чи має ця записка хоч якесь відношення до моїх друзів?» Він чітко уявив обличчя Іолли, і його серце стислося, як і вперше, коли він побачив дівчину.

Але раптом він відволікся від думок, тому що повз нього, як йому здалося, промайнула знайома фігура.

Не довго думаючи, Йор швидко повернувся і схопив перехожого за руку, повернув його до себе.

— Оце так зустріч! — вигукнув Йор. Перед ним стояв ніхто інший, як виконавець бажань.

— Радий вітати вас, юначе, — відповів той, — гарна реакція.

Краєм ока Йор помітив, що їх відразу оточило кілька людей у формі лімпійської охорони.

— Як я зрозумів, — промовив Йор, — ви персона таємна, а отже, не любите шуму?

Флечмен кивнув.

— Тоді скажіть своїм людям, щоб вони відійшли, — сказав Йор і щосили стиснув руку виконавця.

Той зробив знак рукою, і охорона віддалилася.

— Де дівчина і старий? — запитав Йор.

— Чекають на тебе в Проклятому тунелі…

«Ось і розгадка!» — промайнула думка в хлопця.

Тут Флечмен, виявивши неабияку спритність, звільнився від Йора і швидко відскочив убік.

— Схопіть його! — наказав він неголосно.

Миттєво дужі молодці підскочили до Йора і, не зважаючи на його опір (із хлопцем довелося повозитися), скрутили його і під несхвальні вигуки випадкових спостерігачів (тут не любили порушників спокою), перепровадили в охоронний пункт. Там помістили в спеціальну кімнату, де і залишили на самоті.

— Поки, хлопче, відпочинь, — кинув йому на прощання Флечмен, — в останній момент може тебе і випустять. Скажи спасибі Інбару.

— Вони справді в Тунелі? — тільки й запитав Йор.

Флечмен ствердно кивнув головою і причинив за собою двері.

Йор, не знаходячи собі місця, ходив по кімнаті. Запал його не згас, і йому треба було кілька хвилин, щоб заспокоїтися. Потім він махнув на все рукою, у прямому й переносному смислі, і просто завалився на кушетку. А більше він і не міг зробити. Так минуло близько години. Йор почав було навіть дрімати, як раптом зовні почулися чиїсь кроки. Хлопець стрепенувся. Двері відчинилися, і в кімнату ввійшов… його наставник.

— Аі Нір! — вигукнув затриманий. — Ви тут?!

— Я за тобою, Йоре, — швидко промовив наставник, — йдемо.

Хлопець зіскочив з кушетки і пішов слідом за наставником.

Через кілька хвилин вони вже крокували по одній з окраїнних вуличок Еїгара.

— Усе просто, — почав свою розповідь наставник на прохання учня, — організатори Ігор у зв’язку з ювілеєм дозволили відвідати Лімпу всім бажаючим. Я прилетів сюди три години тому. А через півтори години у готелі по відеофону промайнула метушня з твоєю участю. Я почекав поки Флечмен піде…

— Ви його знаєте?

— Тільки зовні і по розповідях. Щиро кажучи, серйозно до них не дослухався, а даремно… Потім я змовився з охороною, все ж таки я почесний громадянин трьох із дванадцяти Головних міст планети. І ось зараз іду з тобою цією вулицею. Вважай, хлопче, нам пощастило. А зараз — у мій готель. Тобі відпочивати, а мені чатувати. Через п’ять з половиною годин почнеться.

— Я не можу так, — випалив Йор.

— ?

— До Еїгару я йшов не один.

— З ким же?

— Їхні імена — Інбар та Іолла. Допомагаючи один одному, ми майже дісталися до міста. Але Флечмен відправив моїх товаришів у Проклятий Тунель.

— Коли це сталося?

— Чотири години тому.

— І, швидше за все, не обійшлося без прискорювача…

Йор знизав плечами.

— І що ж, — запитав наставник, — ти хочеш іти в тунель?

— Якби можна було це зробити швидко, щоб усе встигнути! — вигукнув Йор. — Моє серце на шматки рветься!

— Так, з такими почуттями тобі буде важко продовжити Гру…

— Аі Hope, ви