Читати книгу - "Чужий"

головою. — Нічого, окрім цього екстреного виклику, який повторюється через певний інтервал. По всіх інших каналах — глухо, окрім слабкого постійного тріску в каналі нуль-точка-три-три.

Він тицьнув великим пальцем угору:

— «Матір» говорить, що це характерне випромінювання сонця цієї системи. Якщо щось чи хтось залишився живий там, назовні, він нічого не може вдіяти, окрім як кликати на допомогу.

Даллас мимоволі чутно видихнув.

— Ми повністю відновили живлення. Треба визначити, де ми. Ріплі, увімкни прожектори.

Ріплі клацнула вимикачем. За ілюмінаторами загорілася мережа потужних вогнів, які яскравими перлами переливалися корпусом. Тепер ще краще стало видно вітер та пил, які іноді утворювали маленькі коловерті в повітрі та із потужною силою буревія проносилися в них перед очима. На тлі пустельного пейзажу виділялися лише поодинокі скельні виступи та нерівності рельєфу. Тут не було жодних ознак життя: ані лишайника, ані бодай кущика. Лише вітер та курява, яка крутилася в зловісній темряві.

— Немає тут ніякого оазису, — прошепотів Кейн. — Це порожня і негостинна планета.

Даллас піднявся і підійшов до ілюмінатора. Він вдивлявся в буревій, що не вщухав, спостерігав за уламками каміння, яке пролітало повз корабель. «Цікаво, на цій маленькій планеті хоч колись буває безвітряна погода?» — подумав він. Судячи з того, що їм вдалося дізнатися про місцеві умови, «Ностромо» мав би здійснити посадку в погожу літню ніч. «Щось не схоже», — подумав Даллас. Планета не була настільки великою, як, скажімо, Юпітер, щоб на ній була така буревійна погода. Таке припущення заспокоїло капітана, бо він припустив, що, можливо, і погодні умови далі вже не погіршаться.

Капризи місцевого клімату стали головною темою для обговорення.

— Ми не можемо вийти назовні в таку погоду, — переконував Кейн. — У будь-якому разі не вночі.

Еш підвів голову від своєї панелі управління. Він не рухався і випромінював як фізичний, так і душевний спокій. Кейн не міг збагнути, як у науковця так виходило. Сам він давно б утратив глузд, якби іноді не вставав з-поза панелі управління, аби походити.

Еш помітив його погляд і повідомив обнадійливу інформацію:

— «Матір» говорить, що за двадцять хвилин почнеться схід їхнього сонця, тому темно не буде, куди б ми не пішли.

— Це вже дещо, — визнав Даллас. Йому від цих слів трішки полегшало.

— Якщо ті, хто нас кликав, не будуть чи не можуть далі виходити на зв’язок, то доведеться йти на їх пошуки. Або на його пошуки, якщо це сигнал автоматичного радіомаяка. Ми далеко від передавача?

Еш проаналізував дані індикаторів і для впевненості увімкнув прокладач курсу на поверхні.

— Десь три тисячі метрів. Якщо вірити сканерам, поверхня майже рівна. Напрям — приблизно на південний схід.

— Який склад поверхні?

— Здається, такий, як ми й визначили під час посадки. Тверда порода, на яку ми сіли. Тверді базальти з дрібними вкрапленнями, хоча я не виключаю існування деінде зибучих пісків.

— Тоді будемо обережними.

Кейн порівнював відстань із часом, на який їм вистачить кисню в скафандрах.

— Принаймні недалеко.

— Ага, — вдоволено промовила Ламберт. — Не хотілося б переміщуватися на кораблі. Легше прорахувати пряму посадку з орбіти, аніж пересування на поверхні в таку погоду.

— Добре. Ми знаємо, по чому будемо йти. Тепер треба дізнатися, крізь що ми будемо йти. Еше, зроби попередній аналіз атмосфери.

Науковий співробітник почав натискати на кнопки. На поверхні «Ностромо» відкрився маленький шлюз. З нього на вітер висунувся металевий «пилосос», котрий протягом хвилини всмоктував місцеву атмосферу, а потім заховався назад.

Зразок було випорснуто у вакуумну камеру, де складні прилади почали розщеплювати його. Скоро компоненти атмосфери з’явилися на панелі управління Еша у вигляді чисел і знаків.

Він швидко проаналізував їх, а один компонент перевірив двічі й доповів напарникам:

— Фактично первинна суміш: багато інертного азоту, трохи кисню, висока концентрація вільного вуглекислого газу. Присутні метан та аміак, останній частково в замороженому стані… Там холодно. Я зараз займаюся аналізом домішкових елементів, але нічого нового не скажу. Усе стандартно, і дихати цим не можна.

— Який тиск?

— Десять дин[10] у четвертому ступені на сантиметр квадратний. Не застрягнемо. Інше питання, що вітер може здути.

— Як щодо рівня вологості? — запитав Кейн. Уявний образ позаземного оазису швидко вивітрювався.

— Дев’яносто вісім відсотків. Можливо, пахне не дуже гарно, але вологість висока. Тут багато водяної пари. Дивна суміш, якщо чесно, враховуючи, що тут є метан. А, і не рекомендую пити з місцевих свердловин, якщо такі тут є. То може бути зовсім не вода.

— Є ще якась важлива інформація? — запитав Даллас.

— Лише те, що тут базальтова поверхня, дуже холодно й застигла лава. Дуже холодна атмосфера, набагато нижче нуля, — попередив Еш. — Навіть якби цим повітрям можна було б дихати, скафандри все рівно знадобляться, щоб не замерзнути. Якщо тут є живі істоти, то вони досить витривалі.

Здавалося, Даллас змирився з усім.

— Гадаю, було б безглуздо очікувати чогось кращого. Надія все одно залишається, хоча в цьому повітрі нічого не видно. Краще б його взагалі не було і не було цього каміння.

— Хтозна, — Кейн знову повернувся до своїх філософських роздумів. — Можливо, для когось тут рай.

— Немає сенсу проклинати це місце, — порадила Ламберт. — Могло бути в сто разів гірше.

Вона уважно спостерігала за буревієм. Ближче до світанку він вщухав.

— Це краще, аніж сісти на газовий гігант. Там швидкість вітру в погожу пору складає триста кілометрів на годину, а сила тяжіння в десять, а то й в двадцять разів вища, аніж тут. Принаймні тут можна ходити без генераторів та стабілізаторів. Вам так пощастило, а ви цього не помічаєте.

— Де ж нам пощастило? — заперечила Ріплі. — Краще б мене знову поклали в гіперсон.

Щось тицьнулося їй у коліна, і вона опустила руку, щоб іззаду погладити Джонса. Той вдячно замурчав.

— Оазис це чи ні, — бадьоро промовив Кейн, — а я хочу бути першим добровольцем, щоб вийти на поверхню. Хотів би подивитися на нашого загадкового відправника сигналу. Ніколи не знаєш, що можна знайти.

— Гроші та діаманти? — Даллас не втримався та іронічно посміхнувся: Кейн був невиправним мрійником.

Старпом знизав плечима.

— Чому б і ні?

— Я тебе зрозумів. Добре, я згоден.

Саме собою розумілося, що Даллас має очолювати маленьку експедицію. Він очима шукав кандидата, щоб доукомплектувати команду.

— Ламберт, ти теж із нами.

Їй це не сподобалося:

— Узагалі чудово! Чому я?

— А