Читати книгу - "Чужий"

чому не ти? Ти ж вроджений штурман. Побачимо, чи є з тебе толк поза твоєю панеллю управління, — він попрямував до коридору, але зупинився і прозаїчно промовив: — Ще одне: напевно, там на нас чекає покинутий корабель і радіомаяк, який стоїть на повторі. Інакше ми б уже отримали звісточку від тих, хто вижив. Але все ж ми не знаємо, що там. Здається, на цій планеті не вирує життя, яке б воно не було, вороже чи ні. Але краще не ризикувати зайвий раз. Візьміть зброю.

Він завагався, коли побачив, що Ріплі теж збирається кудись йти.

— Ріплі, я не можу відпустити з корабля більше трьох. Доведеться тобі почекати своєї черги.

— Я й не збираюся туди, — відповіла вона. — Мені й тут добре. Просто я тут зробила все, що могла. Паркерові та Бретту потрібна допомога з тонкою роботою, поки вони намагаються полагодити ті трубопроводи…

В інженерному відсіку було більш ніж спекотно, хоча система охолодження «Ностромо» працювала на повну. Уся біда полягала в тому, що Паркерові з Бреттом довелося багато чого зварювати, а також через тісні умови. Біля охолоджувальних термостатів повітря було відносно прохолодним, у той час як навколо зварювальних швів воно швидко перегрівалося.

Проблема полягала не в лазерному зварюванні: промінь був відносно прохолодний. Тепло вироблялося через побічний продукт у місцях, де метал плавився і зливався у свіжий шов. Чоловіки працювали з голим торсом. Піт лився з них рікою.

Біля них Ріплі, спершись об стіну, намагалася висунути захисну панель за допомогою спеціального інструмента. Складні нагромадження кольорових проводів та малюсіньких схем сильно обгоріли, особливо дві маленькі чарунки, які були повністю обвуглені. За допомогою свого інструмента вона витягла пошкоджені деталі й рилася в сумці, що висіла через плече, шукаючи запчастини.

Доки вона встановлювала першу з чарунок, Паркер вимкнув лазер. Він ретельно перевірив шов, який щойно зробив.

— Як на мене, непогано.

Він озирнувся, аби подивитися на Ріплі. Від поту її блузка липла до грудей.

— Гей, Ріплі… У мене є питання.

Ріплі не відволікалась від роботи. Вона акуратно вставила другий чарунковий модуль поряд із першим, наче вживлюючи зуб.

— Так, слухаю.

— Ми можемо піти в експедицію чи нам сидіти тут, доки все не полагодимо? Ми вже відновили живлення. Усе інше — косметичний ремонт, — із цими словами він різко махнув рукою, показуючи на розтрощене інженерне відділення. — А це може почекати кілька днів.

— Ви самі знаєте відповідь, — Ріплі всілася, витираючи руки і дивлячись на них. — Капітан узяв із собою двох людей, і все. Поки вони не повернуться і не відзвітуються, ніхто не має права виходити. Троє там, а четверо — тут. Такі правила.

Раптом їй спало щось на думку, вона багатозначно глянула на Паркера.

— Ти ж не через це переживаєш, еге ж? Боїшся, що вони щось цінне знайдуть. Чи ми всі помилялися в тобі, і насправді ти благородний шукач знань, що самовіддано намагається розширити межі вивченння Всесвіту?

— Дурниці! — Паркер, здавалося, взагалі не образився через іронію Ріплі. — Я лише самовіданно намагаюся розширити межі мого банківського рахунку. Отже… Якою буде наша частка, якщо вони знайдуть щось цінне?

Ріплі відповіла із втомленим виразом обличчя:

— Не турбуйтеся. Обоє ви отримаєте те, що вам належить.

Вона почала ритися в сумці із запчастинами, шукаючи потрібний напівпровідниковий модуль, щоб замінити останню пошкоджену схему у відкритому квадратному отворі в стіні.

— Я не буду нічого робити, доки нам не виділять повну частку, — раптом заявив Бретт.

Ріплі знайшла потрібну деталь і замінила її.

— Згідно з договором вам буде виділено частку від усіх знахідок. Ви обидва це знаєте. Досить! Повертайтеся до роботи.

Вона відвернулася і почала перевіряти нові встановлені модулі, щоб переконатися, що вони правильно функціонують.

Паркер витріщився на неї і вже відкрив рот, щоб ще щось сказати, але передумав. Усе ж вона ворент-офіцер, тож краще її не сердити. Паркер поставив питання і отримав відсіч. Краще залишити все як є, і неважливо, як він почувається. Коли треба, Паркер умів вмикати логіку.

Він роздратовано увімкнув лазер і почав заварювати наступну ділянку пошкодженої труби.

Бретт, який відповідав за живлення та силовий агрегат для зварювальника, сказав, ні до кого не звертаючись:

— Добре.

Даллас, Кейн і Ламберт йшли вузьким коридором. Зараз вони були одягнуті в чоботи, куртки та рукавиці на додачу до герметичних комбінезонів. У них були лазерні пістолети — зменшені модифікації лазерів, якими користувались Паркер і Бретт.

Вони зупинилися перед масивними дверима, на яких рясніли попереджувальні знаки та напис: «ГОЛОВНИЙ ТАМБУР-ШЛЮЗ: ДОСТУП ЛИШЕ ДЛЯ ШТАТНОГО ПЕРСОНАЛУ».

Даллас завжди вважав це попередження повністю абсурдним, оскільки на кораблі не було нікого, окрім штатного персоналу; і кожен, кому дозволили перебувати на борту, має дозвіл на користування тамбур-шлюзом. Кейн клацнув вимикачем. Захисний кожух відсунувся. Під ним виявилися три кнопки. Він натиснув їх у потрібній послідовності. Двері зі скрипом відчинилися, і трійця увійшла до тамбур-шлюзу.

На стінах висіли сім вакуумних костюмів. Вони були незграбними, мішкуватими, але конче важливими в цій вилазці, навіть якби розрахунки Еша щодо умов навколишнього середовища виявилися на порядок кращими. Члени експедиції допомогли одне одному влізти в штучні шкіри, що захищатимуть їхнє життя, і перевірили, як працюють їхні скафандри. Потім вони обережно одягли шоломи, поставившись до цього з належною серйозністю, також перевіривши, чи всі вони є герметичними.

Даллас перевірив шолом Кейн, Кейн — шолом Лабмерт, вона ж перевірила шолом капітана. Учасники тріо астронавтів робили це з винятковою серйозністю і нагадували мавп, які чистили одна одну. Потім вони налаштували авторегулятори, і скоро всі дихали дещо затхлим, але безпечним повітрям, яке подавалося з відповідних резервуарів.

Даллас у рукавиці увімкнув внутрішній комунікатор всередині шолому.

— Відправляю сигнал. Як мене чутно?

— Отримав, — оголосив Кейн, збільшуючи гучність свого динаміка. — Як мене чутно?

Даллас кивнув, потім повернувся до Ламберт, яка непорушно стояла з похмурим виразом обличчя.

— Ну ж бо, Ламберт, — промовив Даллас, намагаючись її підбадьорити. — Я вирішив взяти тебе через твої здібності, а не через твій життєрадісний характер.

— Уклінно дякую за лестощі, — сухо відповіла Ламберт. — Чому ти не взяв Еша чи Ріплі? Вони були б раді.

— Еш повинен залишатися за панеллю, і ти це знаєш. Паркерові треба працювати в інженерному відділенні, й без приладів Ріплі він не впорається. Можеш проклинати мене весь шлях, але ми повинні знайти джерело того клятого сигналу.

— Ага. Чудово.

—