Читати книгу - "Заборонені чари"

Переконавшись, що зробила все як треба, Маріка ввійшла до суміжного зі спальнею кабінету, який, разом з рештою цих покоїв, раніше займала княгиня Ілона. Упродовж двох років по її смерті вони лишались незамешканими в очікуванні своєї нової господині — юної Анішки, князівни Сеанської. Проте за місяць до весілля зі Стеном вона несподівано захворіла і невдовзі померла. Стен украй важко переніс цю втрату і відтоді навіть чути не хотів про нову наречену. Його шлюб з Анішкою планувався віддавна, ще коли обоє були дітьми, і він так звик до цієї думки, що просто не міг уявити на її місці іншу жінку. Саме тому Стен запропонував сестрі переселитися в помешкання їхньої матері. Дев’ятирічна Маріка, не здогадуючись про справжню причину братового рішення, дуже раділа, що її нарешті визнали дорослою…

В кабінеті Маріка також запалила маґічний світильник (тут він був схований у люстрі для свічок) і поглянула на годинник, що висів на стіні між двома заштореними вікнами. Як і більшість предметів оздоблення кімнати, цей годинник належав її матері, і був він мало що просто дивним. Його циферблат поділявся не на дванадцять, як звичайно, рівних частин, а на двадцять чотири — таким чином, за добу мала стрілка робила не два обороти, а один. Вірніше, так поводилася одна з малих стрілок — а їх було дві, так само як і великих: пара червоних і пара чорних. Чорні стрілки йшли точно, зате червоні поспішали майже вдвічі. Якщо вірити їм, то доба минала за дванадцять годин і п’ятдесят чотири хвилини нормального часу. Цей годинник було виготовлено років вісімнадцять, а то й двадцять тому на спеціальне замовлення княгині. Стен вважав їх просто одним з материних дивацтв; так само думала й Маріка, аж поки не з’ясувала, що за цим криється.

Червоні, „неправильні“ стрілки показували за двадцять хвилин першу по півдні. Маріка підійшла до протилежної стіни, вздовж якої стояли шафи з книжками. Вільну ділянку стіни між двома шафами прикривав старий вицвілий ґобелен, на якому було зображено чи то невідомого святого, що творив чергове диво, чи то алхіміка в розпал якогось досліду. Щодо цього Маріка зі Стеном не могли дійти однозначного висновку, але з огляду на те, чим займалася їхня матір за життя, схилялися до другого варіанту.

Утім, Маріку цікавив не сам ґобелен, а те, що було за ним. Вона потягла за шовковий шнурок, що висів збоку, і ґобелен, згортаючись у рулон, піднявся догори, оголивши прямокутник стіни, вкритий вигадливим візерунком з різнокольорових каменів, які не мали жодної цінності для ювелірів, але були надзвичайно цінними для людей, що зналися на чарах. Тисячі дрібних камінців було вкраплено в стіну, здавалося б, навмання, цілком безладно. Виняток становив лише зовнішній контур у формі арки заввишки близько двох метрів і півтора завширшки; а от усередині, на погляд невтаємниченого, панував повний хаос. Проте Маріка належала до втаємничених, і в цьому позірному хаосі вона бачила строгий порядок, бездоганну точність і гармонію маґічних зв’язків. Уся конструкція була неймовірно міцною, майже монолітною. Звичайна людина без чаклунського хисту не змогла б виколупати зі стіни навіть найменшого камінця; та й сама стіна була твердіша за граніт.

Ця хитромудра споруда зі з’єднаних докупи чаклунських каменів називалася порталом. Його побудувала для себе княгиня Ілона, коли двадцять сім років тому вийшла за князя Всевлада й перебралася з Любляна до Мишковича. Після її траґічної загибелі портал, як казали в таких випадках, став мертвим, оскільки княгиня не подбала про те, щоб налаштувати його на своїх дітей. Тоді Маріка була ще мала, а Стен уже мав у батьковому кабінеті свій власний портал — його також спорудила княгиня й подарувала синові на дванадцятиліття.

Вважалося, що мертвий портал втрачено назавжди, бо отримати над ним контроль можна лише від його господарів — людей, на котрих він налаштований; а коли таких немає, то до нього вже ніяк не підступитися. У тому, що Маріка спростувала цю, здавалося б, незаперечну істину, була чимала заслуга Стена, який катеґорично заборонив сестрі споруджувати в Мишковарі новий портал, а налаштувати на неї свій відмовлявся, бо хотів контролювати всі її віддалені контакти. Він запевняв Маріку (і сам щиро в це вірив), що не має наміру обмежувати її свободу, а просто намагається вберегти від спокус, перед якими дівчина в підлітковому віці може не встояти.

Проте Маріка, якій на той час щойно виповнилося тринадцять, не оцінила належним чином добрих намірів брата. Не наважившись на пряме порушення заборони, вона, бувши ще наївною й недосвідченою, надумала оживити материн портал. Якби Маріка знала, скільки її старших родичів-Конорів зазнали невдачі за схожих обставин, лише змарнувавши час та сили, вона б, певна річ, відмовилася від свого наміру. Але Маріка знала лише те, що портал не діє, оскільки не налаштований на жодного з нині живих людей. Тож вона вирішила виправити ситуацію, самостійно налаштувавши його на себе.

І як не дивно, їй це вдалося! Після двох тижнів напруженої роботи портал знову ожив. Таким чином, Маріка заощадила щонайменше два місяці — адже спорудження й налагодження нового порталу, залежно від обставин, потребувало від двох до трьох місяців щоденної праці.

Попервах Маріка збиралася викликати брата і вже наперед насолоджувалася його безмежним подивом та розгубленістю — бо тепер він нічого не зможе вдіяти, йому доведеться змиритися з тим, що сестра має власний портал і користуватиметься ним на свій розсуд. Щоправда, Стенові могла спасти на думку дурна ідея (задля сестриного блага, зрозуміло) замурувати кабінет, а то й переселити її в інші покої — і така перспектива змусила Маріку переглянути свої плани. Вона вирішила до пори до часу нічого не розповідати братові, а натомість звернутися за порадою до своєї тітки Зарени, меншої материної сестри, яка мешкала в Любляні, столиці Істрії.

Маріка неодноразово відвідувала тітку Зарену (або разом зі Стеном, або сама, коли брат тимчасово на давав їй доступ до свого порталу), тому серед тисяч „ниток“, які поєднували материн портал з іншими, вона легко знайшла ту, що вела в Люблян, у дім, де до заміжжя проживала княгиня Ілона… І тут на Маріку чекала величезна несподіванка: „нитка“ надавала їй інформацію про напрямок та відстань — а це було можливо лише