Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

а чаклун мовчки йшов слідом за ними, і Шайна майже фізично відчувала на своїй потилиці його запитливий погляд. Він, безумовно, здогадувався про тему майбутньої розмови і не міг збагнути, навіщо його запросили.

Біля своїх покоїв король відпустив обох ґвардійців та лакея і провів Шайну з майстром Іґаном до просторого кабінету з двома письмовими столами, кількома шафами та добрим десятком стільців і крісел. Менший зі столів стояв біля самого входу, праворуч від дверей; на ньому в канделябрі горів невеличкий світильник. За цим столом працював з паперами молодий чоловік, вірніше, юнак, лише на рік або два старший за Шайну, у строгому чорному вбранні, яке зазвичай носили правники та чиновники. При появі короля він рвучко скочив на ноги, низько вклонився, а випроставшись, смикнув за шворку, що звисала вздовж стіни біля одвірка. Кімнату залило яскраве світло від маґічного світильника під стелею.

— Государю, — шанобливо мовив юнак. — Пані, майстре.

— Ґавіне, — кивнув йому Келлах, — на сьогодні ти вільний. Можеш іти. Добраніч.

Хлопець, якого звали Ґавін, знов уклонився, кинув на Шайну трохи насторожений і водночас зацікавлений погляд, після чого швидким кроком вийшов з кабінету. Коли двері за ним зачинилися, король пояснив:

— Це Ґавін аб Левелін, управителів син і мій особистий секретар. Ви не бачили його на вечері, бо він, вочевидь, запрацювався і про неї забув. Аж надто завзятий у роботі.

Тим часом Іґан аб Кін перевірив накладені на кабінет глушильні чари, які захищали від підслуховування, й доповів, що з ними все гаразд. Король запросив Шайну сідати, де їй зручніше, а сам улаштувався за широким письмовим столом із червоного дерева, що стояв посеред кімнати. Шайна обрала собі місце у м’якому кріслі по інший бік столу, а майстер Іґан примостився осторонь на стільці біля вікна. З усього було видно, що він і досі спантеличений запрошенням на цю розмову.

— Наскільки мені відомо, — заговорив Келлах, — ви сповіщаєте місцевих правителів, котра з їхніх підданих має народити відьму. Проте я не знав, що це правило поширюється й на королівських чаклунів.

— Ні, не поширюється, — відповіла Шайна. — Та наразі ситуація геть особлива. Я справді приїхала по нашу нову сестру, але жодна з вагітних жінок Ленніру мене не цікавить. Дівчина з Відьомською Іскрою вже народилася — до того ж не вчора, і не на тижні, і не минулого місяця, навіть не торік. Їй уже п’ятнадцять, — тут Шайна зробила паузу, але не для того, щоб надати подальшим словам більшої драматичності. Навпаки, вона змусила себе зосередитись і промовити їх якомога спокійніше, рівніше, буденніше. — Це ваша дочка Ейрін.

Від несподіванки Іґан аб Кін зайшовся гучним, нестримним кашлем. Король відреагував зовні не так бурхливо. Його обличчя зблідло, він завмер, ніби скам’янів, і втупився в Шайну поглядом, у якому читались розгубленість, недовіра, підозра, що з ним вирішили зле пожартувати, — а також страх, що це може виявитися правдою…

Першим оговтався чаклун. Він угамував свій кашель і, ще тримаючись рукою за груди, хрипким голосом мовив:

— І ви так довго шукали її? — Очевидячки, йому навіть на думку не спало, що це якийсь жарт. — Усі ці роки? А Ейрін стільки ж разів могла загинути! Якщо не помиляюсь, у минулі часи лише одна з сімнадцяти дівчат-відьом, що зростали без нагляду, доживала до безпечного віку.

— Якого безпечного віку? — озвався Келлах аб Тирнан, що нарешті опанував себе, чи, принаймні, повернув собі здатність говорити. — Про що ви… Але ні. Спершу, леді Шайно, я хотів би почути відповідь на запитання майстра Іґана. Якщо Ейрін справді відьма, то чому ви так забарилися? Де ви були п’ятнадцять років тому?

„Я була малою дитиною на Тір Мінегані,“ — подумала Шайна. — „І якраз переживала перші наслідки пробудження моєї сили.“

А вголос сказала:

— Тоді ми нічого не знали. Ніхто з нас навіть не підозрював, що в цей світ прийшла ще одна відьма.

Осудливий вираз на обличчі старого чаклуна змінився приголомшеним і трохи недовірливим.

— Нова Іскра?.. Та невже?!

Саме тому Шайна й хотіла, щоб тут був присутній Іґан аб Кін, який за родом своїх занять чимало знав про відьом. Складні речі набагато легше пояснювати, коли один з твоїх співрозмовників має про них бодай загальне уявлення.

— Так, майстре, Нова Іскра. В тому сенсі, — додала Шайна вже для короля, — що досі вона не належала жодній з наших сестер. Таке трапляється, хоч і надзвичайно рідко. Востаннє Нову Іскру було виявлено ще до реліґійного розколу між Півднем та Північчю. Ми не знаємо достеменно, звідки беруться Нові Іскри — чи їх надсилають з Небес, чи вони були тут і раніше, але з якихось причин не прокинулися разом з рештою Іскор, коли на Абраді з’явилися шінанці.

Іґан аб Кін повільно кивнув:

— Тепер усе ясно. Ви просто не могли знати про Ейрін.

Король запитливо глянув на нього і з відвертим сарказмом, навіть трохи роздратовано, мовив:

— Якщо вам ясно, то просвітіть і мене. Чому це відьми не могли знати про Ейрін? Хіба вони не відчувають, коли Іскра — хай там нова чи стара — вселяється в ще не народжену дитину?

Шайні коштувало певних зусиль приховати задоволену посмішку. Її розрахунок справдився: майстер Іґан мимоволі залучився до розмови на її боці, і тепер сам мусить давати пояснення королю, який не стане сумніватися в словах свого чаклуна або шукати в них завуальовані двозначності.

— Це, государю, — тим часом заговорив Іґан аб Кін, — дуже поширена думка, але вона цілком хибна. Насправді відьми можуть лише відстежити конкретну Іскру за допомогою спеціальних чарів і визначити місцеперебування вагітної жінки, що має народити нову відьму. А для цього треба знати індивідуальні характеристики Іскри, бо інакше пошукові чари не спрацюють. Коли відьма вмирає, інші відьми легко знаходять її наступницю, оскільки часто мали справу з її Іскрою. Але Нову Іскру, незнайому їм, відстежити таким чином неможливо, навіть якщо знати про її